7. Суспільно-політичні погляди Григорія Сковороди.

Демократичний, антикріпосницький напрямок просвітниць­ких ідей був характерний і для філософії Григорія Сковороди (1722-1794).

Його по праву вважають засновником української класичної філософії. Помітне місце у світогляді філософа займали його політико-правові погляди. Що найбільш примітне в них?

В основі філософської системи Сковороди — концепція трьох світів: макрокосм (Всесвіт), мікрокосм (людина) і світ символів (Біблія). У людині, писав філософ, поєднуються дві «натури»: видима і невидима. Головне в людині — її духовність, «серце». «Сердце есть существом человеческим, а без него он чучелом и пнем есть ... Без зерна орех ничто же есть, а без сердца — чело­век». І перш ніж пізнати світ, потрібно пізнати себе. Самопі­знання — ключ до істини, розуміння свого призначення, місця в суспільстві. Щастя людини — у пізнанні, її розум — інструмент пізнання. Тому філософа сучасники часто називали «Україн­ським Сократом».

Принцип «пізнай себе» потребує усвідомлення людиною своїх здібностей до певного роду занять. Пізнавши себе, вона правиль­но вибере свою професію, працю — «тільки природна праця солодка». Моральний ідеал Сковороди — високоморальний, ду­ховний індивід, що знайшов себе, своє місце в суспільстві, сенс життя в праці («Жизнь и дело есть то же»). «Сродный труд» — джерело гармонії в суспільстві, де кожний має право і повинен трудитися за здібностями. Якщо чабан має природжені здібності адміністратора, — він має право бути губернатором. Суспільст­ву користь, якщо губернатор, більш здатний до чабанства, стане чабаном./Таким чином, розумний суспільно-політичний устрій від­повідно до філософії Сковороди повинен вибудовуватися на ос­нові принципів, виведених із природи людини. Серед них — «неравное равенство»: нерівність здібностей доповнюється юри­дичною рівністю в державі.

У Сковороди переважає ідея нерівної рівності, а не суспільна гармонія.

Люди, за своєю природою, є нерівними; кожна людина є індивідуальна, має свої, лише їй притаманні, якості, задатки. Тому, нема нічого безглуздішого, як рівна рівність, зрівняйлівка: “Что глупее, как равное равенство, которое глупцы в суе в мир ввести покушаются?”

Сучасне йому суспільство філософ засуджує: у ньому, як у бездуховної людини, превалює зло, жадібність, користь. Само­державну, кріпосницьку систему він називає «миром темным, миром прескверным». Він засуджує спосіб життя панів, їх мо­ральну низькість, прагнення до наживи. Його широко відома поема «Всякому городу нрав и права» стала народною піснею і була використана І. Котляревським у п'єсі «Наталка-Полтавка» як пісня Возного. Сковорода засуджує кріпосне право, застарі­лу феодальну систему. На його думку, зосередження багатства у небагатьох, різка соціальна нерівність — шлях до загибелі держави: «Из сего родника родятся измены, бунт... падения госу­дарств...». Станові привілеї, сваволю і беззаконня розглядав як суперечні людській природі, природному праву і законам. Пра­вий бідняк краще неправого багатого: «лучше голый да правый, нежели богатый беззаконник».

Особливий гнів у Сковороди викликало існуюче неправосуд­дя. Засуджуючи нерівність у суді, формалізм судочинства, він оцінює діюче право як право сильного. «Не тот прав, кто в суще­стве прав, а кто ведь не прав по исте, но казаться правым умеет и один только выд правоты имеет... Ныне, когда нищ, тогда и бе­дняк, и дурак».

У своїх поетичних творах Сковорода — ворог самодержавст­ва, тиранії. «О мире! Мир бессовестный! Надежда твоя в царях! Мниш, что сей брег безнаветный! Вихрь развеет сей прах...», — писав він у пісні «Хто серцем чистий і душою». Для нього і «здоровый хлебороб счастливейший от больного царя. Нет, даже лучший и от здорового царя». Визнавав свободу вищим благом людства і «главной мерой» життя, писав, що проти свободи ба­гатство — ніщо. Оспівував Б. Хмельницького як героя Визволь­ної війни: «Будь славен вовек, о муже избрание, Вольности отче, герою Богдане!».

Г. Сковорода обґрунтовував своє уявлення про суспільно-полі­тичний ідеал, ідею «горней республики» (тобто «духовної респуб­ліки»), «християнском государстве» (імовірно, за типом ранньо­християнських громад). Республіка за своєю сутністю є первісною формою влаштування людського суспільства. В його республіці майбутнього відсутні майнова нерівність, гніт, тріумфують сво­бода, рівність і любов, «сродность труда». Закони тут зовсім «про­тивны тиранским», які забезпечують права всіх громадян. Гро­мадський мир і злагода, взаємна повага, колективізм життя і праці, на його думку, приведуть до поступового відмирання законів. При республіканському ладі всі посади, до самих вищих, будуть виборними за принципом «сродности труда», що стане запору­кою гармонії особистих і суспільних інтересів і умовою успішно­го функціонування всіх органів у державному механізмі.

Сповідуючи любов до простого мужика, народу, філософ за­лишався вірний сформульованому ним ще в юності кредо: «А мой жребий с голяками»!

Григорій Сковорода засуджував феодальну систе­му із її правом та судочинством і визнавав волю найбіль­шим надбанням людини. Суспільно-політичним ідеалом Сковороди була республіка (суспільний компроміс), де відсутні майнова нерівність, гноблення людини людиною, закони гарантують рівні права всім громадянам, а респуб­ліканський устрій забезпечує умови для чесної праці усім вільним людям відповідно до їх здібностей і нахилів. Ви­знаючи об'єктивну необхідність в державі, мислитель засу­джував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської діяльності, а не як продукт природи. Сковорода накреслив шлях досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та моральне вдосконалення людини, котру він розглядав як мірило правди.