Прийоми звукового аналізу

1. Підкреслена вимова одного зі звуків у слові за допомогою сили голосу або протяжної вимови (с–с–сад, о-с-с-са, оси, ма-а–а–к, мак).

До цього прийому примикає прийом додавання у слово звуку, якого не вистачає, з опорою на малюнок (ді...(м), ра...(к).

2. Виділення звуку, який найбільш часто повторюється із вірша, речення, ряду слів (слон, собака, коса, лис, синиця).

3. Виділення звуку зі слова на основі опису його артикуляції (прийом найчастіше застосовують під час вивчення парних звуків).

4. Співставлення слів, які відрізняються одне від одного одним звуком (дим - дім, коса-коза, сом-сон).

5. Впізнавання заданого звуку у названих вчителем словах, визначення його місця у слові (Гра «Упіймай звук»).

6. Самостійний підбір слів із заданим звуком.

Всі перераховані прийоми передбачають лише частковий звуковий аналіз слів. Частіше їх використовують на підготовчих етапах навчання. Частковий звуковий аналіз є основою повного звукового аналізу, його використовують під час ознайомлення з новою буквою (як підготовчий етап).

Прийоми звукового синтезу

1. Утворення складу з 2-х звуків: ([н], [о] - но).

2. Утворення складу з 3-х звуків: ([т],[р],[у] - тру).

3. Утворення складів заданого приголосного зі всіма вивченими голосними:[с] +[а], [о], [у], [е], [и], [і].

4. Підбір парних складів з м'яким приголосним: ( ма - мя, ту - тю ) і навпаки (ні – ни, тю – ту).

5. Утворення за аналогією сполучення звука [а] з різними приголосними: ар, аль, ат, ать, і т. д.

6. Утворення сполучення звуків, аналогічно заданому, тільки з іншими звуками (оно - омо, ото, оро, оло ).

Під час утворення слів використовують такі прийоми:

І. До звука (складу) додати звук і назвати слово, яке утворилось: на початку слова (к)лас, в кінці слова со(м).

2. Додати до слова такий звук, щоб утворилось нове слово ( том -Тома, ліс – ліси, риба - рибак).

3.Утворити слово з окремих звуків, складів (Гра "Склади слово":[м],[к],[а]- мак.; ко, за - коза

4. До поданого складу або слова додати інший склад або звук, щоб утворилось слово: рі(чка), (зьба) – річка, різьба; гри(би), гриб (ний) – гриби, грибний.

В букварний період звукові аналітико-синтетичні вправи можна проводити і на буквеній основі.

Сучасний звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти передбачає паралельне навчання читання та письма. Уміння писати букву відстає від темпу читання, тому письмо можна заміняти допоміжними засобами графічного позначення за допомогою друкованих букв (розрізна азбука, друкування). За одиницю читання береться склад як одиниця вимови. Тому із самого початку діти навчаються читати по складах. На основі аналізу та синтезу звукової форми слів з опорою на голосні проходить весь процес формування початкового читання; шляхом синтезу слів із складів і читання їх з наголосом удосконалюється уміння читати.

Звуковий аналітико-синтетичний метод сприяє активізації розумової діяльності учнів, розвитку у них логічного мислення, спостережливості за мовою, готує до правильного формування наступних умінь з української мови. Застосування даного методу у спеціальній школі для дітей із ВПМ свої характерні риси: 1) навчання грамоти проводять тільки на тих звуках і словах, які правильно вимовляються учнями;

2) звуки і букви вивчаються не в алфавітному порядку. Порядок проходження звуків і букв підпорядкований доступності розрізнення та засвоєння звуків у вимові та букв у написанні.

3) розтягнуто в часі вивчення парних звуків (твердих – м»яких, глухих – дзвінких) і відповідних їм букв.

4) складові структури вивчаються за принципом їх поступового ускладнення (розглянуто у розділі «Формування вимови»);

5) збільшено термін добукварного періоду порівняно із масовою школою.

Правильне поєднання звукових аналітичних та синтетичних вправ має забезпечити успіх у навчання учнів із ВПМ читання і письма. Зорові схеми та позначення мають допомогти учням засвоїти основні поняття, що мають бути сформованими у дітей в процесі навчання грамоти, а саме:

1. Речення _­­­­­­. ∟

2. Слово

3. Слово, поділене на склади

4. Слово, поділене на склади та звуки

5. Голосні звуки позначаються кружечком, тверді приголосні звуки – однією рискою, м»які приголосні – двома рисками.

6. Слово можна позначати довгою рискою, склади – короткими рисками.

3. Методика формування навичок звукового та складавого аналізу та синтезу у дітей із ВПМ.

Звуковий аналiз є найбiльш складною формою мовного аналiзу, однак саме його сформованiсть є однiєю з головних умов оволодiння дитиною читанням та письмом на основi аналiтико-синтетичного звукобуквеного методу, а також для засвоeння фонетичного та морфологiчного принципiв правопису, провiдних в украïнськiй мовi. Однак якщо для нормально розвинутоï дитини молодшого шкiльного або старшого дошкiльного вiку оволодiння усвiдомленим фонологiчним аналiзом є цiлком посильним завданням, то формування названих операцiй у дiтей iз порушеннями мовленнєвого розвитку супроводжується цiлим рядом труднощiв. Д.Б.Ельконiн пiдкреслював, що “не вмiючи видiлити звуки зi слова, назвати ïх послiдовнiсть, учнi не зможуть у процесi письма пiдiбрати та правильно застосувати для них вiдповiднi букви. Без цього неможливе не тiльки оволодiння грамотою, а й усiєю мовою – граматикою та орфографiєю. Без формування навичок звукового аналiзу, без розвитку у дiтей фонематичного сприймання навчати грамоти важко”().

Терміном „фонематичний аналіз” визначають як елементарні, так і складні форми звукового аналізу. До елементарної форми відноситься виділення звуку на фоні слова. Більш складною формою є виділення першого та останнього звуку зі слова та визначення його місця (початок, середина, кінець). Найбiльш складним є визначення послiдовностi звукiв у словi, їх кількості та місця по відношенню до інших звуків.

Корекційну роботу слід спрямовувати на поетапне формування дії звукового аналізу слова у відповідності до закономірностей формування розумової дії та врахуванням складності того чи іншого виду аналізу, який визначив П.Я. Гальперін. У своïх дослiдженнях він встановив, що повноцiнна розумова дiя може бути сформованою тiльки тодi, коли ïï засвоeння проходить послiдовно через декiлька етапiв:

1 етап – усвiдомлення завдання: за допомогою пiдкресленоï вимови окремих звукiв в словi дiтям дають можливiсть “проникнути” в звукову структуру слова, “доторкнутись” до неï.

2 етап – засвоeння дiï з предметами: звукову структуру слова подають у виглядi матерiальних одиниць – фiшок, схем. Фiшки, графiчнi схеми - прийоми матерiалiзацiï звукового аналiзу.

3 етап – засвоєння дiï в планi голосного мовлення: дитина послiдовно проговорюe звуки, не моделюючи схему слова.

4 етап – перенесення дiï в розумовий план i кiнцеве становлення дiï: знiмається проговорювання, дитина виконує операцію звукового аналізу в розумовому планi, за уявленням.

Дослідники стверджують, що першим видом мовного аналізу, що виникає у процесі онтогенезу, є аналіз морфологічний. Це пояснюється кількома факторами:

1) морфема є мінімальним носієм семантики, а тому орієнтація на ії значення полегшує її визначення зі складу слова;

2) межі морфем досить часто співпадають з межами складів, у цьому випадку ритмічна структура слова допомагає виділенню морфеми;

3) деякi морфеми (суфікси, закінчення) часто знаходяться в кінці слова під наголосом, що сприяє приверненню до них уваги і, як наслідок, полегшує їх виділення.

4) висока частотність, з якою слова з однотипним морфологічним оформленням (зокрема словоформи) зустрічаються в мовленні.

У зв'язку з названим вище морфологічний аналіз на мимовільному неусвідомленому рівні є сформованим у більшості дітей старшого дошкiльного вiку. Про це свiдчить, зокрема, володiння дiтьми морфологiчною системою словозмiни та словотворення. Не є складним для дошкiльникiв як з нормою, так i з нерiзко вираженими порушеннями мовлення оволодiння морфологiчним аналiзом на рiвнi видiлення спiльноï морфеми у рядi однотипних похiдних слiв (зайчик, хлопчик, пальчик, горобчик тощо). Дитина здатна до визначення словотворчих суфiксів, якi вказують на зменшувально-пестливу форму або незрiлiсть, а також префiкси (приïхав, прийшов, прибiг, принiс тощо). Складнiшим є видiлення спiльноï кореневоï морфеми (лiс, лiсовий, лiсок, полiсся тощо).

Одночасно з формуванням морфологiчного аналiзу слiв у дiтей поширюється словниковий запас, вони на практичному рiвнi оволодiвають системою словотворення та словозмiни.

В.К.Орфiнська, Є.Ф.Соботович, Л.I.Бартєнєва, В.В.Тищенко засвiдчують, що доступнiсть морфологiчного аналiзу може бути використана як основа для бiльш складного звукового аналiзу слова.

\ Безпосерeдньо звуковий аналiз має кiлька рiзних за складнiстю видiв та рiвнiв.

Так, найбiльш простим є аналiз заданого звуку з ряду звукiв, що вимовляються iзольовано. При цьому Р.I.Лалаєва вiдзначає, що й тут iснує певна послiдовнiсть. Так, найбільш доступним для аналiзу є iзольований голосний звук в оточеннi приголосних. Бiльш складним – iзольований голосний звук серед голосних. Потiм – приголосний серед голосних; приголосний серед приголосних, далеких за акустико-артикуляцiйними ознаками; приголосний серед приголосних, близьких за акустико-артркуляцiйними ознаками (але не тих, що змiшуються у власному мовленнi).

Цей вид аналiзу заданого iзольованого звука у ряду iнших звукiв за своєю психологiчною структурою близький до слухового гнозису (впiзнавання звукiв), тому недолiки його виконання можуть свiдчити або ж про певнi порушення слухового сприймання, або ж про недолiки слуховоï уваги, слуховоï памятi.

Бiльш складним видом звукового аналiзу є аналiз звукiв на фонi слова. За своєю суттю це також впiзнавання звукiв, але вже у складi слова. Його бiльша складнiсть порiвняно з аналiзом iзольованих звукiв пояснюється тим, що в межах слова звуки впливають один на одного, тим самим фонетичнi умови звукiв у словi вiдрiзняються вiд фонетичних умов iзольованих звукiв. Таким чином, в межах слова однi звуки можуть знаходитись в бiльш вигiдних фонетичних умовах (так звана сильна позицiя), а iншi звуки пiд фонетичним впливом звукiв-сусiдiв – навпаки, в умовах, незручних для аналiзу (слабка позицiя).

За даними Л.Зiндер, фонетичну позицiю звука (сильну чи слабку) визначають кiлька факторiв, якi наведенi у таблицi.

Таблиця 1

Фонетичнi позицiï звукiв у словах

Сильна позицiя	Слабка позицiя
Наголошений голосний (наприклад: верби, сосни, берег, море)	Ненаголошений голосний (наприклад: верба, сосна, береги, моря)
Голосний на початку слова (складу) (напрклад: апельсин, індик, орел)	Голосний в кiнцi слова (вiдкритого складу) (наприклад: слово, ворона, море)
Щiлинний на початку слова (наприклад:син, шуба, зуби, жук)	Глухий приголосний перед дзвінким приголосним у середині слова (наприклад: боротьба)
Фрикативнi в кiнцi слова (наприклад: мак, кіт, суп)	Дзвінкий приголосний перед глухим приголосним у середині слова (наприклад: легкий)

Окрiм зазначеного слiд зауважити, що більш доступними для аналiзу є дзвiнкi та сонорнi звуки, твердi видiляються простіше, нiж м'які. Тому при створеннi методики з розвитку звукового аналiзу слiд враховувати поступове ускладнення умов аналiзу – вiд найбiльш сприятливих до найскладнiших.

Наступним за складнiстю видом аналiзу є аналiз звукiв зi складу слова. Якщо аналiз звука на фонi слова передбачає фiксацiю учнем лише наявностi чи вiдсутностi звука в словi, то аналiз звуку зi складу слова вимагає вже безпосереднього видiлення звука i називання його.

Цей вид аналiзу має своï легкi та складнi форми. Так, найдоступнiшим для дiтей є аналiз спiльного звука у рядi слiв. При цьому спiльний звук має знаходитись у всiх словах в однаковiй позицiï. Фонетичнi умови звукiв, що видiляються дiтьми, поступово змiнюються вiдповiдно до умов, поданих у таблицi.

При цьому на початкових етапах спiльний звук має акцентуватися голосом педагога, що сприяє спрямуванню на нього уваги i, як наслiдок, полегшу аналiз.

Наступним за складнiстю є аналiз звука у заданiй педагогом позицiï. Слiд зауважити, що найлегшою для аналiзу є позицiя початку слова, оскiльки концентрацiя уваги на першому звуцi у словi є вищою завдяки мiнiмальному навантаженню на оперативну память. Однак i тут слiд враховувати фонетичнi позицiï звукiв, поданi у таблицi.

Бiльш складним є видiлення звуку з позицiï кiнця слова, що пояснюється бiльшим навантаженням на оперативну память (дитина повинна утримувати в нiй всi почутi звуки в словi) та тими фонетичними впливами, якi чинять на останнiй в словi звук попереднi звуки.

Близьким за складнiстю видом аналiзу є визначення позицiï заданого звука в словi, однак, перед тим, як запропонувати його дiтям, необхiдно актуалiзувати у них знання про схему слова: ”початок слова”, “кiнець слова”, “середина слова”. При цьому для аналiзу на цьому етапi не слiд давати голоснi звуки в серединi слова та вiдкритого складу, оскiльки ïх аналiз є найскладнiшим i вимагає спецiальноï пiдготовки.