- •2. Теоретико-правові проблеми визначення методу фінансового права.
- •3. Теоретико-методологічні проблеми механізму фінансового права у системі правових відносин.
- •1. Становлення та розвиток науково-теоретичних підходів до розуміння і тлумачення методів правового регулювання у фінансовому праві.
- •2. Теоретико-методологічні підходи до визначення критеріїв класифікації методів правового регулювання фінансових правовідносин.
- •3. Місце методу правового регулювання в механізмі правового регулювання фінансово-правових відносин.
- •1. Становлення та розвиток наукових підходів до виділення сутнісних ознак методу фінансового права.
- •2. Загальна характеристика сутнісних та вторинних ознак методу фінансового права.
- •3. Специфіка динаміки фінансового правовідношення як особливість методу фінансового права.
- •4. Специфіка правового зв’язку учасників фінансових правовідносин як особливість методу фінансового права.
- •5. Специфіка реалізації владними суб’єктами фінансових правовідносин своїх повноважень як особливість методу фінансового права.
- •6. Проблема адміністративного розсуду при реалізації владних повноважень у фінансовому праві.
3. Місце методу правового регулювання в механізмі правового регулювання фінансово-правових відносин.
Кожен галузевий метод відображає особливий юридичний режим регулювання та полягає в специфічному комплексі прийомів та способів регулювання, які існують тільки в даному конкретному нормативному матеріалі і тісно пов’язані з відповідною групою суспільних відносин – предметом правового регулювання.
О.М. Кисельова зазначає, що предмет і метод правового регулювання, виконуючи протилежні завдання, органічно пов’язані між собою. Вони являють собою єдність, відсутність якої неможлива, якщо мова йде про галузі права, конкретну правову систему. Однорідні суспільні відносини, які складають предмет правового регулювання, поза власним методом являють собою лише видимість, або те, що позбавлене сутності. Так, якщо предмет галузі права відповідає на питання “що?” то сутність методу правового регулювання відповідає питанню “як?”, яким чином відбувається правове регулювання відносин, що складаються між учасниками, яке положення відносно один одного займають суб’єкти правовідношення, якими правами та обов’язками наділені учасники, як можуть бути захищені порушені права учасників відносин?
Даючи відповідь на поставлені запитання можна скласти схему дії методу правового регулювання, а потім розкрити характерні особливості будь-якої галузі права. У відповідності з галузевими ознаками формуються основні характеристики методу правового регулювання.
Кількісний і якісний склад ознак методу по-різному оцінюється вченими. Наприклад, С.С. Алексєєв зазначає, що метод правового регулювання визначає загальне правове становище суб’єктів галузі права, юридичні підстави (факти* виникнення прав та обов’язків, зміст правовідношення та заходи відповідальності за правопорушення. В той же час Л.С. Явич виділяє п’ять основних ознак-елементів галузевого методу, до яких відносить:
1. Порядок встановлення прав та юридичних обов’язків;
2. Ступінь визначеності наданих прав та автономності дій їх суб’єктів;
3. Підбір юридичних фактів, що тягнуть за собою динаміку правовідносин;
4. Характер взаємних прав та обов’язків у правовідносинах, в яких реалізуються правові норми;
5. Шляхи і засоби забезпечення суб’єктивних прав.
В.Б. Ісаков, досліджуючи категорію методу правового регулювання, виділяє три ознаки: правове положення учасників в правовідношенні; правовий режим об’єктів правовідносин, юридичні факти, на основі яких відбувається динаміка правовідносин.
Не дивлячись на багатоманітність наукових підходів до вирішення питання місця та значення методу правового регулювання, можна виділити основні його сутнісні характеристики. Метод правового регулювання поряд з предметом галузі права визначає особливості виникнення, зміни і припинення правовідносин, здійснює суттєвий вплив на правове положення учасників в межах правовідносин, визначає специфіку та взаємозв’язок їх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а також обумовлює особливості захисту прав учасників правовідносин.
