6. Підтримка державою вузівсько-промислової кооперації, стимулювання розвитку технологічних парків, малого інноваційного і венчурного підприємництва, міжнародних інноваційних проектів.

Заходи підтримки вузівсько-промислової кооперації зво-дяться до податкового стимулювання. Так, законом 1981 р. про по-датки з метою оздоровлення економіки передбачено розширення пільг для фірм, що передають в дар університетам нове обладнання для досліджень. Внески учасників у кооперативні вузівсько-про-мислові підприємства, що мають юридичну форму товариств з об-меженою відповідальністю, вираховують з прибутку, що підлягає оподаткуванню. Отримані партнерами прибутки від реалізації ре-зультатів НДЕКР обкладаються податком не як прибуток, а як при-ріст капіталу від операцій з цінними паперами, що у 2 рази менше, ніж оподаткування прибутку. Наслідком розгортання програм підтримки промисловості та вузів стало виникнення в інших країнах світу значної кількості вузівсь-ко-промислових дослідницьких центрів за ключовими напрямами НТП. Подібні центри є найперспективнішою формою організації початкових етапів інноваційних процесів.

Технопарк – важливий елемент сучасної ринкової системи, організаційна форма зрощування фірм, інноваційних компаній, вищих навчальних закладів, консультаційних, інноваційних та інших підприємств сфери послуг, відповідних підрозділів державних органів в єдиний механізм.

Технологічний парк – це науково-виробничий територіальний комплекс, головне завдання якого складається у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких інноваційних фірм. Як правило, основною структурною одиницею технопарку є спеціалізований центр. В структурі технопарків представлені наступні центри: інноваційно-технологічний; навчальний; консультаційний; інформаційний; маркетинговий; юридичний; фінансовий; економічний; промислова зона.

Технологічний парк - це комерційна чи некомерційна організація (підприємство), заснована у визначеній організаційно-правовій формі (спільного підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства, асоціації, фонду, установи), що має статус юридичної особи і сприяє формуванню інноваційного середовища. Це досягається шляхом створення матеріально-технічної, економічної, інформаційної і соціальної бази для самостійної діяльності малих інноваційних підприємств та для виробничого освоєння наукових знань і наукомістких технологій. З метою розвитку підприємництва в науково-технічній сфері технопаркам надаються податкові й інші пільги. Технопарки функціонують на основі венчурного капіталу і мають на меті створення принципово нових технологій і зразків промислової продукції, сприяючи комерціалізації досягнень технологічної революції.

Інноваційний шлях розвитку в період переходу до економіки знань, у якій найповніше реалізуються новітні досягнення науки і високі технології, є загальновизнаним варіантом, що забезпечує дальший розвиток суспільства в цілому. Так, в країнах з розвиненою ринковою економікою інновації стали домінуючим чинником економічного зростання, а інноваційна сфера економіки є пріоритетним об’єктом національної економічної політики.

В економіці України значна питома вага припадає на третій та четвертий технологічні уклади, тому інноваційний розвиток промисловості мусить стати важелем її перебудови та підвищення конкурентоспроможності. Цьому має сприяти національна інноваційна система, основними елементами якої є підсистеми: генерації знань, освіти та професійної підготовки, виробництва наукоємної продукції, інноваційної інфраструктури.

На жаль, інноваційна інфраструктура розвивається безсистемно та без дієвої державної підтримки. Як приклад можна навести законодавство про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків та державну підтримку їх проектів. Так, з моменту прийняття закону про технопарки змінами до нього постійно погіршувалися умови діяльності мережі технопаркових структур та економічна привабливість впровадження інновацій підприємствами.

На даний момент ситуація в технопарках є катастрофічною, тому необхідно вжити негайних заходів щодо нормалізації їх роботи, покращення нормативно-законодавчого регулювання їхньої діяльності і наведення порядку в практиці роботи відповідних державних органів.

Особливого значення відновлення нормальної роботи технопарків набуває в умовах нинішньої економічної і фінансової кризи, коли потрібно оперативно перебудовувати свої методи роботи, оновлювати продукцію, шукати нові ринки – саме те, що входить до поняття "інноваційний шлях розвитку". Тому з особливою гостротою зараз встає необхідність не гальмувати технопарки, а забезпечити відновлення і подальший розвиток їхньої діяльності. Головна ідея – "криза указує шляхи для зростання". Віддаючи належне згубності періодичних криз, необхідно орієнтуватися на неминуче подальше зростання, основи для якого необхідно створювати вже з перших днів кризи (а в нашому разі необхідно було створювати ще задовго до кризи).

До оперативних заходів порятунку технопарків, які необхідно забезпечити в найкоротший термін, належить вимога безумовного виконання положень чинного Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків", у тому числі відновлення вексельної форми оплати митного ПДВ.

Для кардинальної зміни ситуації необхідно відновити нормативно-законодавчу базу створення й функціонування технопарків, що успішно діяла в 2000-2004 роках.

Гарантією досягнення цих рубежів є накопичений технопарками досвід, як позитивний, так і негативний, наявність колективів спеціалістів, які пройшли сувору школу і на ділі довели свою професійну спроможність високою ефективністю створених ними технопарків, результатами роботи технопарків в 2000-2004 роках.

З метою виправлення ситуації, підвищення ефективності науково-технічної та інноваційної політики, впровадження вітчизняних науково-технічних розробок та забезпечення випуску високотехнологічної інноваційної продукції Комітетом пропонується включити до Кодексу додаткові стимули для реалізації проектів технопарків в частині :

- надання державної підтримки інноваційним проектам технопарків щодо звільнення від сплати податку на додану вартість нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні;

- зарахування на спеціальні рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства України, у строки, встановлені Кодексом та іншими законодавчими актами, суми податку на додану вартість, нарахованого в порядку, встановленому Законом України "Про податок на додану вартість" по операціях з поставки виконавцями проектів технологічних парків товарів (виконання робіт, надання послуг) в Україні, пов’язаних з реалізацією проектів технологічних парків за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків.

Використання зарахованих на спецрахунки коштів здійснюватиметься виключно на науково-технічну та інноваційну діяльність відповідно до статті 8 Закону України " Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків":

- проведення наукових, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків;

- створення, розвиток, модернізацію та реконструкцію науково-технологічних, експериментальних та дослідно-промислових дільниць, у тому числі на інструменти, обладнання та устаткування, що використовуються для цілей інноваційної діяльності; підготовку конструкторської та технологічної документації, технічних умов, технічних проектів та витрати на підготовку виробництва інноваційної продукції;

- патентування розробок, придбання прав на об'єкти права інтелектуальної власності (патентів, ліцензій на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо);

- накладні та поточні витрати (на матеріали, технічне забезпечення тощо), що виникають у ході інноваційної діяльності;

- придбання обладнання, устаткування та інших засобів виробництва, пов'язаних з впровадженням інновацій;

- науково-організаційну діяльність керівного органу технопарку, проведення та участь у роботі наукових, науково-технічних конференцій, семінарів та виставок, публікацію результатів наукових досліджень за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків.

З метою формування по-справжньому ефективної національної інноваційної системи Держкомінформнауки започаткована робота з формування механізму створення системи венчурного фінансування інноваційної діяльності. Передбачається створення венчурного інноваційного фонду, який забезпечить широке залучення інвестицій в економіку країни та вкладення їх у інноваційні проекти з метою дослідження освоєння і комерціалізації нововведень.

Стратегічні цілі державної політики в інноваційній сфері реалізуються не інакше, як через інноваційну інфраструктуру, що являє собою сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій та інституцій, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл. Відповідні заходи передбачені Державною цільовою економічною програмою “Створення в Україні інноваційної інфраструктури” на 2009-2013 роки, повноцінна реалізація якої створить підґрунтя для активізації інноваційної діяльності, створення інноваційної, науково-виробничої інфраструктури, забезпечення інноваційного розвитку економіки регіонів.

Проведення послідовної виваженої державної політики у сфері інноваційної діяльності дозволить активізувати процес розроблення i впровадження нових прогресивних технологій, посилити вплив реалізації наукомісткої продукції на соціально-економічний розвиток держави, сприяти поглибленню інтеграції України в загальноєвропейський науково-технологічний простір.

Отже, інноваційний розвиток економіки притаманний всім розвиненим країнам, а Україна, як країна, що розвивається потребує значних інвестиції на розвитку технопарків, тому для цього їй слід:

залучати, як державні так і іноземні інвестиції в розвиток технопарків, адже, технопарки обов’язково окупаються у результаті виходу на ринок нових більш конкурентоспроможних продукції та технологій;

покращити законодавчу базу щодо діяльності технопарків, а саме покращити пільгові умови для розвитку інноваційної діяльності, створити чіткі механізми та регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів, покращити правову захищеність проектів, зменшити тиск контролюючих органів діяльності технопарків, що приверне увагу інвесторів для фінансування інноваційних проектів.

співпрацювати з іншими міжнародними інноваційними підприємствами, взаємодія з якими дала б можливість обмінюватися проектами та досвідом, збільшити кількість залучених потенційних партнерів, нових кадрів та інвесторів. Однією з найбільш впливових таких організацій є Міжнародна асоціація технологічних парків, але, на жаль, жоден з українських технопарків не є її членом.

Незважаючи на правові проблеми технологічні парки залишаються ефективно функціонуючими інноваційними структурами в Україні. За досить короткий час у нашій державі встигла сформуватись відповідна мережа інноваційних структур, де технопарки відіграють провідну роль. Завдяки їх діяльності Україна вийшла на якісно новий рівень у сфері інновацій, відбувся розвиток виробництва вітчизняної високотехнологічної наукоємної конкурентоспроможної продукції, що надало можливість активізувати розвиток міжнародного співробітництва в інноваційній сфері.

Мале інноваційне підприємництво в Україні

У руслі стратегії європейської інтеграції України розпочався перехід до структурно-інноваційної моделі розвитку, на основі якої прогнозується можливість істотного підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки та довгострокового її зростання. Цей шлях тісно пов'язаний з активізацією інноваційної функції малого підприємництва: як показує світовий досвід, малі підприємства часто діють у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок. Ці питання ще не дістали широкого висвітлення у спеціальній літературі, хоча зарубіжні дослідники приділяють велику увагу особливостям створення інновацій в малому бізнесі.

Серед інноваційних підприємницьких структур особли­ва роль належить малим підприємствам. Вони є інструмен­том активізації науково-технічного прогресу в країні. Як свідчать дані статистики, 95% радикальних технологічних новацій після другої світової війни створені саме в цьому секторі. У США і Західній Європі малий бізнес створює до 50% нововведень, є ліцензіатором майже 50% нововведень світового ринку. Основна перевага таких підприємств у їх мобільності, швидкому сприйнятті і генеруванні нових ідей. На відміну від великих підприємств, малі фірми охоче беруться за розробку і освоєння оригіналь­них нововведень, інновацій у тих сферах, які для великих компаній здаються або неперспективними, або високоризикованими. У багатьох випадках малі інноваційні підприємст­ва спроможні конкурувати з великими, діючи у вузькоспеціалізованому напрямку, навіть при обмеженості фінансових засобів. Цьому сприяє об'єктивний процес по­глиблення спеціалізації при здійсненні наукових розробок.

Об'єктивна необхідність розвитку МІП на сучасному етапі пояснюється тими радикальними змінами, що відбуваються в суспільстві. Головні передумови посилення ролі МІП:

1) перехід суспільства до епохи економічного зростання, яке базується на здобутках НТП;

2) загострення внутрігалузевої та зовнішньої конкуренції;

3) насичення ринку стандартизованою продукцією масового попиту, яка задо­вольняє базові потреби, і відкриття ніш специфічних, не задоволених досі потреб;

4) формування нового управлінського мислення на принципах подолання бю­рократизації, підвищення гнучкості та демократичності управління;

5) зміни у психологічному настрої людей (прагнення до експериментів, ризику, пробудження ініціативи). [4, с. 37]

В Україні інноваційне підприємництво сформувалося в основному у результаті дезінтеграції і розчленування середніх і великих підприємств у процесі приватизації виробничих активів і руйнування планових основ управління економікою.

Прототипи МІП з'являються в Україні наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Саме тоді на тлі стрімкого звуження будь-якого попиту на наукову продукцію в умо­вах інвестиційної кризи утворилося відносно багато наукових кооперативів, а пізніше -й малих підприємств, які спеціалізувалися на створенні та освоєнні інноваційної про­дукції.

У середині 90-х років уже чітко вимальовується цілий клас суб'єктів інноваційного малого підприємництва - тих, для кого бізнес є самоціллю, хто може створити справу "на порожньому місці", хто прагне до самореалізації, самостійності, розкриття свого творчого потенціалу.

Інноваційні малі підприємства є структурною частиною сектора малого підприємництва, з властивими йому особливостями та функціями, що дозволяє розгляда­ти цю форму господарювання як самостійне економічне явище. У господарському механізмі МІП виконують чітко окреслені функції, займаючи власні позиції в конкрет­них галузях економіки і в самому процесі нововведень. Крім того, на малих іннова­ційних підприємствах формується специфічний тип підприємницької поведінки, зу­мовленої інноваційною складовою.

Суттєвими чинниками розвитку інноваційного підприємництва у сфері малих підприємств є форми організації й забезпечення ризикових проектів. До основного критерію необхідно віднести наявність венчурного інвестування.

Венчурні інвестори здатні інвестувати надмірно ризикові проекти, використовуючи власні фінансові інструменти. Зауважимо, що технологічні революції, які привели до трансформації цілих галузей промисло­вості, свого часу були ініційовані фірмами, які підтримали венчурні інвестори.

Особливе місце серед малих інноваційних підприємств займають безпосередньо венчурні фірми - «ризикові» фірми, що є малими, але технологічно гнучкими й ефективними підприємства, створеними з метою випробування, доробки і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій. Венчурний (ризиковий) капітал — якісно новий спосіб інвесту­вання коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції малих Інноваційних фірм, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику.

За позитивного результату діяльності венчурної фірми інвестори отримують великий прибуток і багаторазово окуповують свої вкладення. За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкла­дений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбача­лося; 30% - дають невеликий прибуток; 30% - протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком усі вкладені кошти. Як показують дослідження, підприємцям і керівникам малих інноваційних підприємств України мало що відомо про венчурний бізнес. Обмеженими також є уявлення потенційних венчурних інвесторів про можливості й форми венчурного інвестування ризикових інноваційних проектів. Тому невирішеною частиною проблеми, перш за все, є визначення сутності венчурною бізнесу й аналіз засад венчурного інвестування проектів малих інноваційних підприємств.

В Україні офіційний венчурний бізнес поки що не набув поширення. Тому й у цьому секторі економіки ніші заповнює тіньовий венчурний капітан. Окремі венчурні проекти фінансуються шляхом грандів через міжнародні фонди і про­грами надання технічної допомоги. В основному фінансування малого інновацій­ного підприємництва в Україні здійснюється шляхом кредитування у розвиток малого бізнесу. В Україні за рахунок політичної й економічної не­стабільності, корупції у владі й відсутності цивілізованого ринкового середовища тривалий час проходить процес спостереження венчурними інвесторами за мін­ливими умовами бізнесу й коливаннями ринків.

На практиці найчастіше зустрічається змішана форма венчурного інвестування, при якій частина засобів вноситься до статутною фонду, а інша надається у формі інвестиційного кредиту. Венчурний інвестор, як правило, не прагне придбати контрольну частку компанії. У цьому його істотна відмінність від «стратегічного інвестора», який найчастіше має намір установити контроль над фірмою. Першим фондом венчурного капіталу в нашій державі був фонд «Україна», створений у 1992 р. Він здійснив ін­вестиції в понад ЗО вітчизняних компаній на загальну суму до 10 млн. дол. США.

Одним із найактивніших венчурних фондів, що діють в Україні, є фонд Western NIS Enterprise Fund. Він реалізує широку програму інвестицій у приватний бізнес шляхом внесків до статутного фонду, кредитів, лізингу, технічної допомоги та інших заходів, які сприяють розвиткові ма­лих і середніх приватних підприємств. Підтримка цих під­приємств здійснюється за прямого вкладення капіталу, а також надання необхідних управлінських засобів, які мають сприяти оптимальній трансформації даних підпри­ємств у ринкові умови.

За час свого існування Фонд здійснив 36 інвестицій на загальну суму 77 млн. дол. у 25 компаній в Україні та Молдові.

Серед компаній, що успішно скористалися допомогою фонду, відома кондитерська фабрика «АВК», компанія з виробництва фасадної цегли «Слобожанська будівельна кераміка», компанія з виробництва мо­розива «Троянда-Експрес».