1) Theiner Monumenta Ungariae I ч. 65. Про сї подїї див. Історию України-Руси III с. 139—40.

Іпат. с. 494 (1221—1223). Данило помирив ся з Лєшком і спустошив Белзьку землю. Волинські єпископи. Як я вже сказав, Галицька лїтопись пропустила зовсім згоду Мстислава з Уграми й справу шлюбу Мстиславни, що була її змістом, вона порушує пізнїйше (Мьстиславъ же по совЂтЂ льстивыхъ /18/ бояръ і т. и. — Іпат. 499), нїчим не натякаючи, що вона була звязана з тією умовою. Натомість говорить вона про згоду Данила з Лєшком, з нагоди спустошення Белзької землї, що служить головною темою сього віддїла (вступною фразою „Въ тоже время отступилъ бЂ Александръ...“ вона нагадує сказане вище — Іпат. 492: Олександру же отступившю от Данила — факт сей належить до р. 1221). Ся угода з Лєшком, очевидно, стояла в звязку з угодою Мстислава з Уграми; з значною правдоподібністю ми могли б класти її на р. 1222 або коло того: вона стала ся, як каже лїтописець „по побЂдЂ Мьстиславли (очев. 1221 р.) и по литовьскомъ воеваньи на Ляхы“. „Литовське воєваннє“ — мабуть те, про яке говорило ся на с. 492, і котре ми по контексту клали на р. 1220 або пізнїйше. Як би можна було покласти ся на стилїстичний порядок подїй в сїм місцї, то мусїли б ми прийняти, що „воєваннє“ мало місце по Мстиславовім походї, отже 1221 або може навить 1222 р., але на сей порядок покладати ся не можна.

Наслїдком згоди Мстислава з Уграми а Данила з Лєшком Олександр белзький, союзник Філї й Лєшка, зістав ся ізольованим, і Данило пімстив ся над своїм несловним свояком, страшно спустошивши Белзьку землю. Сей факт супроти вище сказаного ми могли б класти на р. 1222 або 1223. Але тут мусимо розглянути ся ще в одній обставинї.

Віддїл про битву на Калцї починаєть ся словами: „въ то же лЂто приде неслыханная рать“..... До чого належать сї слова „въ то же лЂто“? Перед тим маємо оповіданнє про волинських епископів, що виглядає на якусь вставку: „Въ лЂта же Данила и Василька Романовичю бЂаху володимьрьскыи пискупЂ...“ Найпростїйше думати, що се пізнїйша вставка, і в такім разї слова „въ то же лЂто“ належать до спустошення Белзької землї, тодї б мали ми для нього 1223 р.

Але насуваєть ся сумнїв: що за причина сеї вставки? Змістом вона не звязана нї з попереднїм нї з дальшим, отже звязана хиба хронольоґічно? Але катальоґ володимирських епископів і хронольоґічно не може бути звязаний, бо обіймає кількадесять лїт. Одиноке, що можна припустити — що хронольоґічний звязок має з сим оповіданнєм поставленнє еп. Івана на холмську катедру. Катальоґ володимирських епископів в такім разї міг би бути вступом, до річи оповідженим, а властива звістка — се, що Данило, перенісши катедру з Угровська до Холма (деґрадация Асафа, що стала ся безпосередно перед сим перенесеннєм — се /19/ знову вставка для пояснення), поставив туди епископом Івана. Сей факт в такім разї — коли припустити хронольоґічний звязок — мав би належати до р. 1222—3, і при такім розумінню сей цїлий відділ не потрібує вже бути пізнїйшою вставкою, а може належати до первісного текста. Тодї слова „въ то же лЂто“ можуть вказувати на рік поставлення еп. Івана, себто датувати його 1223 р.

Зі сторони текстуальної се все дуже буде добре, тільки питанне — чи можливо воно зі сторони річевої, себто — чи можливо, щоб уже 1223 р. катедра була перенесена з Угровська до Холма?

Справа ся мусить обертати ся коло питання про початок Холма, бо про нього галицька лїтопись не дає виразної звістки, а тільки неясні й суперечні натяки. З порівняння вказівок Іпат. с. 516, 517 і 531 виходило б, як то звичайно й приймають, що Холм Данило заснував десь в 30-х рр. (коло р. 1237) 1); лїтописець говорить про се кілька разів, зовсїм катеґорично, і попросту виключає можливість здогаду, що Холм був перед тим. Значить перенесеннє епископської катедри до Холма в 1223 р. неможливе. Супроти того не маємо иньшого виходу як прийняти, що істория епископів — се пізнїйша вставка, зроблена без нїякого звязку з текстом, отже похід Романовичів на Белзьку землю став ся в рік битви на Калцї.2)

Іпат. с. 495 (1224). Битва на Калцї — датуєть ся зовсїм безпечно 31/V 1223 р. (хронольоґізатор дав 1224, значить знав лїтописні збірники новгородської версиї).

Іпат. с. 497 — 501 (1225—6). Війна Мстислава з Данилом. Королевич Андрій дістає Перемишль. Угорський похід на Галич. В сих подїях ориєнтуємо ся двома датами: 1223 р., битви на Калцї (31/V), й угорського походу на Галич — 1227: сю дату дають нам нїмецькі джерела 3).

1) Див. Історию України-Руси т. III с. 18 і 484.

2) І тут на добру дату — 1223 р. трапив уже Зубрицький (III. 87), хоч і зовсїм припадково, бо битву на Калцї датував роком 1224.

3) Monumenta Germaniae Scr. т. IX с. 627, 636 — див. Історию України-Руси т. III с. 542.

Між сими роками маємо умістити: Мстислав за намовою Олександра йде на Данила, але Данило взявши від Лєшка поміч, примушує Мстислава вернути ся в Галич, а Данило воює Галицьку й Белзьку землю. Мстислав стягає нові сили для похода на Данила, але на з’їздї князїв виясняєть ся /20/ Олександрова неправда, й Мстислав мирить ся з Данилом; з’їзд князїв у Перемилї, де вони „утвердиша миръ“. „Потомъ же“ — оповідаєть ся нова інтриґа Жирослава на Мстислава (легковірність Мстислава, що попадає в ріжні трудні ситуациї й помилки через ріжні інтриґи й намовлення, служить провідною й гадкою й звязком сих кількох епізодів), що кінчить ся вигнаннєм Жирослава. Потім („Мы же на преднее возвратихом ся“ додано через відступленнє : риторичну характеристику Жирослава, подїї ж мусїли наступати по собі: по інтризї Жирослава — похід угорський, наслїдком інтриґи боярина Семюнка Чормного) королевич Андрій, що дістав перед тим (на означеннє часу лїтопись не дає нїяких вказівок) від Мстислава Перемишль, утїкши на Угорщину, наводить на Мстислава свого батька: сей похід дїєть ся „бывши же зимЂ“, значить кінець 1226 або ще скорше — початок 1227 р., бо королеве військо приходить під Галич (похід іде на Перемишль і Звенигород) „ДнЂсгру наводнившю ся“, правдоподібно — се вже весення вода. При поворотї короля з Галичини доганяє угорське військо Жирослав з кн. Ізяславом, до котрого він був утїк. Потім остатнїй епізод з інтриґами: бояре намовляють Мстислава помирити ся з королевичом Андрієм, таки видати за нього доньку й віддати йому цїлу Галичину. Мстислав іде в Галичини в Торчеськ.

Подїї сї 1), очевидно, можна датувати тільки приблизно: коло р. 1224 похід Мстислава, коло р. 1225 його заходи до нової боротьби й помиреннє з Данилом, 1226 — конспірация Жирослава,2) кінець 1226 і початок 1227 — утеча Андрія й угорський похід на Галичину. Про дату абдікациї Мстислава поговоримо низше, в звязку з пізнїйшими фактами.

1) Про них див. Історию України Руси т. III с. 141 —3.

2) Тут таким чином іпатський хронольоґітатор перший раз припадково трапляє на добру дату.

Іпат. с. 501—2 (1226—7). Луцька спадщина. Справа про Черторийськ. Смерть Мстислава. Вихідною точкою для нас служить дата смерти Мстислава, переказана Суздальською лїт. — 1228 р. Між сим роком і початком 1227 р. — угорською кампанїєю маємо такі факти: 1) абдікацию Мстислава, 2) Данило звертаєть ся до нього з запитаннєм, яка його гадка про черторийську справу, 3) похід Данила на Черторийськ. Рівнобіжно з сим хронольоґічним рядом лїтописець оповідає другий ряд подїй: а) Мстислав Нїмий поручив (в ориґіналї недокладний /21/ вираз: давшу) перед смертию свого сина Івана й свою Луцьку волость опіцї Данила; б) по смерти Івана Луцьку волость забрав Ярослав, а Черторийськ (очевидно — з волостей Мстислава Нїмого) пинські князї; в) Данило ухопив Ярослава й забрав Луцьку волость собі; г) Ятвяги воєвали Берестейщину. Сї дві сериї звісток треба оглядати кожду осібно.

По угорськім походї мусїло минути де що часу, поки боярам удало ся прихилити Мстислава до згоди з його нареченим зятем Андрієм, що показав ся таким невдячним супроти нього. З другого боку Мстислав не зараз по абдікациї вмер: так виходить з оповідання. Супроти сього його абдікацию можна б класти десь при кінцї 1227 р. Дїйсно, в записцї про смерть Мстислава у Длуґоша (II. 207) сказано, що він умер на другий рік по своїй абдікациї; ся записка має деякі подробицї, яких ми не знаходимо в теперішнїх лїтописях (похорони Мстислава в київській церкві св. Хреста), а не могли вони бути й видумані; супроти того й се хронольоґічне означіннє, дуже можливо, зачерпнене з якогось затраченого руського джерела, тому має значну вагу. Отже абдікацию можемо класти з правдоподібністю на кінець 1227 р.; можна припускати a priori й початок 1228 р., бо дата 1228 р. для смерти Мстислава може означати також і початок 1229 р. нашого числення, але се не дуже правдоподібно супроти дальшого. Похід Данила на Черторийськ став ся на великдень 1228 р., себто при кінцї марта. Перед тим — себто на початках 1228 р. мусїв він мати зносини з Мстиславом в сїй справі; не посилав він мабуть до нього гінця наздогін, як Мстислав їхав з Галича до Торчеська, тож абдікацию не треба пересувати в 1228 р. „По томъ же“ — по тім походї Данила Мстислав помер — десь в серединї або в другій половинї 1228 р.1)

Перейдїм тепер до другої сериї звісток. Насамперед смерть Мстислава Нїмого пересопницького: він брав іще участь в походї на Калку (Іпат. с. 497), отже вмер у всякім разї не скорше як у другій половинї 1223 р., а мабуть і пізнїйше, десь коло р. 1225.2)

1) З попереднїх дослїдників абдікацию Мстислава 1227 р. датував Зубрицький, натомість Дроба й тут спізнюєть ся, приймаючи 1226 р. (с. 425).

2) Зубрицький приймав 1226 р. (III с. 102).

Його син Іван мусїв умерти десь в р. 1227, бо Данило не пізнїйше як при кінцї 1227 р. відібрав назад Луцьк і забрав ся до черторийської справи: задавнювати сю справу ледви чи було в його інтересах, а він, з виїмком помочи Мстиславу /22/ під час війни з Уграми на початку 1227 р. (можливо, що під той час умер Іван і так захопили його спадщину Ярослав і князї пинські), мав тодї вільні руки. Між походом Данила на Луцьк і походом на Черторийськ мусїв стати ся, судячи з контексту, набіг Ятвягів на Берестє, де їх бив і сам Данило — мб. на початку 1228 р. Тому лїтописець переходачи до зносин Данила з Мстиславом і каже: „мы же на преднее возвратимея“. В теперішнїм текстї ся істория спадщини Мстислава Нїмого окрім екскурсів самого лїтописця перебита ще абсурдною вставкою якогось книжника: „Начнемь же сказати бесчисленыя рати“ і т. и. — маємо її у всїх кодексах лїтописи.

Іпат. с. 502—3 (1228). Коалїция князїв на Данила. Згадавши про смерть Мстислава галицького, лїтописець докінчує історию з Луцьком: „И потомъ пустиста Ярослава и даста ему Перемиль, и потомъ Межибожие.“ По тім читаємо: „Въ то же лЂто бЂ Курилъ митрополитъ... приЂхалъ...“ До чого належить се „въ то же лЂто“ ? Думаю, що як би сї кінцеві записки про Ярослава й не належали до одного року з попереднїми, то се „въ то же лЂто“ таки мусїло б належати не до сих дрібних записок, а до важнїйших фактів — до смерти Мстислава, 1228 р. Але нїщо не перешкоджає й записку про увільненнє Ярослава положити на той же 1228 рік. Отже ми маємо цїлий ряд „по том же“, що належать до одного року, й припечатані вказівкою „въ то же лЂто“ тягнуть ся й далї: „потомь же Ростислав пиньскый не престаяше клевеща...“ Все се дуже легко можемо покласти на другу половину 1228 р., по смерти Мстислава, й початки 1229. Переговори Данила з противною коалїциєю (пинські князї, київський Володимир, Ольговичі, угорське правительство Галичини), похід союзників на Камінець, заходи Данила, що наслав на Галичину Половцїв, а сам з Поляками ударив на Київщину, й тим усїм змусив противників до згоди1) — все се можемо вигідно уложити на кінець 1228 і першу половину 1229 р.: дальше розганяти ся не позволяють нам дальші подїї.

Іпат. с. 503 (1229). Похід Данила під Калїш. „Въ та же лЂта Льстько убьенъ бысть“ — в дїйсности він умер в падолистї 1227 р.2)

1) Про сї подїї див. Історию України-Руси III с. 144 — 5.

2) Зубрицький тут нещасливо звірив ся іпатській хронольоґії й прийняв 1229 р. (III. 108).

Коли перед тим описані подїї належали до 1228 і початків 1229 р., то таке означеннє „въ та же лЂта“ буде ви/23/глядати зовсїм природно. „По смерти“ його Конрад „прия в великую любовь“ Романовичів і просить їх помогти йому на Володислава „Старого“; Романовичі ідуть в Польщу аж під Калїш. Похід сей можемо з усякою правдоподібністю покласти на 1229 рік — на середину або осїнь (з оповідання видно, що то не була зима); про весну 1230 р. не можемо думати, бо вернувши ся з сього походу Василько „времени минувшу“ їде в Суздаль на весїлє свого шурина, що відбуло ся в цьвітнї 1230 р. (Лавр. 431).

Під час сього походу, очевидно, приходила Литва на Польщу, й коло Берестя її побито (Іпат. 503).

Іпат. с. 505—8 (1229). Данило здобуває Галич. Похід Белї. Час Данилового походу на Галич лїтопись означає дуже докладно, сказавши, що се стало ся під час, коли Василько був у Суздалї на весїлю свого шурина, а весїлє було в цьвітнї 1230 р. (Лавр. 431) 1). З оповідання видно, що Данило був під Галичом раннєю весною: тодї саме рушив лїд на Днїстрі. Отже се дїяло ся мабуть в мартї ще. Королевич Андрій, пущений на Угорщину, радив батькови йти на Данила скорше, не даючи йому часу „укріпити ся“. Супроти сього похід мусїв стати ся мабуть таки тогож року, іще перед зимою (великі дощі).2)

1) Дроба й тут спізнив ся, датуючи похід Данила на Галич 1228 роком (с. 429). Шараневич прийняв для нього і для похода Белї р. 1229 (с. 49). Добра дата у Дашкевича с. 55—6.

2) Про подїї сї Істория України-Руси III с. 145—6.

Іпат. с. 508—513 (1230—3). Галицькі замішання. Угри виганяють Данила з Галича й пробують здобути Волинь. Данило знову здобуває Галич. В сих подїях приходить ся нам ориєнтувати ся тільки двома крайнїми датами: попереднїм угорським походом на Данила 1230 р. і походом Данила з Галича в поміч Володимиру київському при самім кінцї 1234 р. (про сю дату в дальшім віддїлї). Між сими границями нам треба розложити такі подїї: конспірациї галицьких бояр з Олександром белзьким; Данило, довідавши ся про них, насилає на Олександра Василька, і той заберає Белз, а Олександер тїкає в Перемишль; Данило йде походом на Перемишль; Олександер тїкає на Угорщину; Судислав понуджує короля до похода; Угри зайняли Ярослав і Галич і пішли на Володимир, Мирослав уложив з ними угоду і відступив Белз і Червен Олександру; король вертає; Данило під той час воював околицї Бужська, по відходї короля /24/ іде в поміч Володимиру київському. Всї отсї подїї 1) лїтописець оповідає душком, без найменьших хронольоґічних означень. Аж тут приходить: „По тЂхъ же лЂтЂхъ движе рать АндрЂй королевичь“..., — нїби довша перерва, але приглядаючи ся оповіданню, бачимо, що в сїм місцї не могло бути нїякої значнїйшої перерви, бо Данило був іще в Київщинї, коли Андрій рушив свою „рать“ на нього; очевидно, нове оповіданнє роспочинаєть ся звісткою про посольство Володимира до Данила. В нїм, по оповіданню про сей похід Андрія, стрічаємо хронольоґічну вказівку, що се дїяло ся перед великоднем. Тому що потім ми маємо ще одну весну перед новим роком 1235, очевидно, що тут ми маємо весну 1233, і таким чином всї вичислені подїї обмежають ся часом від кінця чи від осени 1230 р. (від похода Угрів на Галич) до весни 1233 р. (великдень був 3/IV). Очевидно, вони наступали по собі досить скоро. Конспірациї бояр і похід Василька на Белз можуть припадати на кінець 1230 і першу половину 1231 р.; похід Данила на Перемишль — 1231; 2) новий угорський похід, Угри під Володимиром, Данило воює Галичину — 1232 р.; Данило іде в Київщину, Андрій рушає походом на Волинь — зима 1232/3 р., битва під Шумськом — март 1233.

В велику суботу 2/IV. 1233 Данило був у Торчеві під Шумськом і готовив ся до дальшої боротьби. Зараз по тім прислав до нього Олександер, просячи прийняти його в союз. „Тра†же бывши“ (май?) Романовичі з ним попустошили околицї Плїсниська. Королевич відповів новим походом на Волинь, против нього Данило стягнув Половцїв і князїв Володимира київського й Ізяслава Мстиславича. Від Перемиля Угри вернули ся в Галичину, але Романовичі пішли слїдом і прийшовши під Галич, 9 тижнїв чекали леду, аби Днїстер перейти. Отже кампанїю під Перемилем можна би класти десь на серпень-вересень, похід Андрія — на лїто 1233 р. З угорських джерел знаємо, що король Андрій був вибрав ся тодї в Галичину в поміч сину: з кінця серпня маємо грамоту, видану в Березї, в дорозї,3) але мабуть він вернув ся з дороги, бо лїтопись про нього нїчого не згадує.

1) Про них див. Історию України-Руси III с. 146 і далї.

2) Правильно датує сї подїї Шараневич с. 49.

3) Fejer Codex dipl. Hungariae III. 2 с. 324—6, див. Історию України-Руси III с. 545.

Коли Данило перейшов Днїстер — Галичане виїхали до нього, „малу же времени минувшю“ королевич умер, і галицькі /25/ бояре піддали ся — мб. початок 1234 р.1) „ВеснЂ же бывши“ Олександр, що під Галичом зрадив Данилу, подав ся в Київщину (мб. зачувши, що Данило йде на нього), але Данило зловив його в Хоморськім лузї.

Іпат. с. 514—6 (1234). Похід Данила в Чернигівщину. Повстаннє галицьких бояр. Данило виходить з Галича. Похід Данила в Київщину, на заклик Володимира Рюриковича, і відти під Чернигів, датує 1 Новгородська л. 1235 роком.2) Близші означення дає Галицька лїтопись, кажучи, що Данило воював Чернигівщину „отъ крещения до вознесения“, значить заклик Володимира і похід Данила треба класти на остатнї місяцї 1234 р. Коло вознесения (17/V) Данило вийшов з Чернигівщини (в Галицькій лїтоп. він „створи миръ“ з Михайлом чернигівським, по Новгородській — Михайло змусив Данила забрати ся, „створивъ прелесть“ і побивши богато Галичан). На Київщину прийшли Половцї, й Данило, хотївши з початку забрати ся від разу з Київщини до дому, потім рішив помогти Володимиру, і під Торчеськом попав у таку біду, що стратив решту війська й мусїв тїкати в Галич — се було би десь в маю—червнї. Се дає початок боярській ворохобнї; вивабивши Василька з залогою з Галича, бояре змушують Данила забрати ся звідти.3) Данило подав ся на Угорщину, а вернувши звідти пустошить Галичину разом з братом „зимЂ приспЂвши“ — отже в остатнїх мїсяцях 1235 р.; супроти того вихід Данила з Галича мусїв би мати місце десь в осени 1235 р. Дїйсно, угорські лїтописи кажуть, що Данило брав участь в церемонїї інтронїзациї Белї 14/X. 1235, по смерти його батька кор. Андрія.4)

1) Сю дату приймав уже Шараневич с. 49—50, перед ним Зубрицький (с. 117) приймав р. 1233.

2) Її використав уже Зубрицький (с. 120).

3) Так оповідає лїтопись; про се див. Історию України-Руси III с. 149.

4) Chronicon Marci (в Scriptores hist. hungaricae т. II) с. 223 див. Історию України-Руси III с. 545—6.

Іпат. с. 516—7 (1235). Боротьба за Галич. Похід Данила на „крижевників“. На спустошення Романовичів (при кінцї 1235 р.) галицькі бояре відповіли походом в околицї Случи з болоховськими князями; їх побито під Камінцем, а болоховських князїв забрано в неволю, „лЂту же наставшу“ союзники галицьких бояр Михайло й Ізяслав почали жадати від Данила, /26/ аби пустив тих невільників; значить, похід бояр треба класти на першу половину 1236 р. (весна?).

Потім (хронольоґічний порядок очевидний) Михайло й Ізяслав стягають на Романовичів руські сили, Конрада мазовецького й Половцїв; Романовичі розбивають сї сили, не даючи їм злучити ся і відтягають Половцїв; Михайло вертає. „ЛЂту же наставшу“ Романовичі самі йдуть на Галич, але заставши Михайла з великими силами вертають. „Тое же осени умириста ся“. Отже сей похід дїяв ся лїтом 1237 р., а для попередньої кампанїї маємо час від осени 1236 до весни 1237 (судячи по тому, що військо Конрада топить ся в. Вепрі, тікаючи, можна думати, що се не була зима); в осени 1237 наступило коротке помиреннє. „ВеснЂ же бывши“ (отже весна 1238 р.) Романовичі ідуть на Ятвягів, але з огляду на те, що ріки дуже розлили ся, в Берестю зміняють плян і постановляють напасти на „крижевників, Тепличів, рекомих Соломоничів“ і відібрати від них свою отчину (проф. Дашкевич виказав з повною правдоподібністю, що тут іде мова про Дорогичин, відданий в попереднїм 1237 р. хрестоносним рицарям) 1). „В силЂ тяжцЂ“ Романовичі йдуть на місто й здобуваюсь його „мЂсяца марта“ — 1238 р.