Причини електротравм

Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та

присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий

обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки

безпеки електроустановок;

— неправильна організація праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних

пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП,

електричних кабелів та ліній зв'язку;

— несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні

частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають

умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам

виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з'єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини

та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на

ділянці з точками різного потенціалу („крокова напруга");

— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при

невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового

пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення

найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття

напруги) в неробочі періоди;

— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або

використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного

випробування;

— невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору

ізоляції (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної

апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;

— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не перевищує

нормативних значень; використання електроустановок кустарного

виготовлення, виготовлених з порушенням вимог правил електробезпеки

(зокрема, розподільними та пусковими пристроями, електропечами);

— некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують

ручні електричні машини;

— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП або

виконавців робіт;

— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань,

тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками:

— дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок

недотримання правил безпеки, дефектів конструкції та монтажу

електрообладнання;

— дотик до неструмоведучих частин, котрі опинились під напругою

внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;

— помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;

— відсутність надійних захисних пристроїв.

Білет 17

^{Зони небезпеки та їх огородження.} Методи та засоби забезпечення безпеки праці вибирають на основі виявлених небезпечних факторів, специфічних для окремого технологічного процесу, а також вивчення дії (небезпечної зони) та особливостей кожного з виявлених факторів. ^ Небезпечна зона — це простір, у якому можлива дія на працюючих небезпечного і (або) шкідливого виробничого фактора. Для того, щоб запобігти появі людини в небезпечній зоні, а також локалізувати цю зону і зменшити її розміри до можливого мінімуму, використовують різні засоби захисту. За характером застосування засоби захисту поділяються на колективні і індивідуальні. Засоби захисту можуть бути об'єктивні (огороджуючи, блокування, запобіжні пристрої та клапани, ізоляція, герметизація, заземлення тощо) і суб'єктивні (запобіжні знаки і надписи, сигнальні пристрої, контрольні вимірювальні прилади, умовне забарвлення об'єктів. Суб'єктивні засоби не можуть гарантувати надійний захист від дії шкідливих факторів, оскільки стан людини внаслідок втоми, поганого самопочуття, шуму, вібрації може погіршуватися, що пов'язано з небезпекою нещасного випадку. Огороджуючи засоби захисту перешкоджають проникненню в небезпечну зону або розповсюдженню небезпечних та шкідливих факторів. Огороджуючи пристрої застосовують для ізоляції людини, її частин тіла, одягу від механізмів, що рухаються, обертаються, від небезпечних струмоведучих частин обладнання, яке знаходиться під напругою, а також високих температур, шкідливих випромінювань і місць де можливий виліт деталей при їх обробці або внаслідок вибуху. Огороджуючи пристрої поділяються на стаціонарні, відкидні чи розсувні, знімні та переносні (тимчасові). Стаціонарні огородження ізолюють небезпечні зони, механізми різних машин і окремі ділянки робочих місць. Всі приводні та передавальні механізми, робочі органи, якщо це можливо за технологією, розміщуються у корпусі машини.. За конструктивним оформленням стаціонарне огородження виконується як невід'ємна частина машини. Відкидні чи розсувні огородження (кожухи, футляри, кришки, дверцята тощо) використовуються для укриття робочих органів, систем приводу та інших механізмів, які вимагають частої наладки, чистки, змащування та оглядів між плановими ремонтами машин і верстатів. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпусів) за допомогою петель, завіс і можуть відкриватись без допомоги інструмента. Знімні огородження використовують для укриття приводних, передавальних механізмів, які не потребують наладки, чистки та огляду під час всього міжремонтного періоду роботи обладнання. Такі огородження можуть застосовуватися замість відкидних та розсувних, якщо останні не можна встановити на обладнанні через його конструктивні особливості. Знімні огородження закріплюються на машині або верстаті болтами, гвинтами і тощо; для того щоб їх зняти, потрібен інструмент. Переносні (тимчасові) огородження використовують при ремонтах та налагодженні для захисту людини від випадко­вих доторкань до механізмів, що обертаються, до струмоведучих частин тощо. Їх застосовують на робочих місцях зварювальників, газорізальників для захисту від дії електродуги та ультрафіолетових променів. Роботи на обладнанні, з якого знято огородження або воно несправне, забороняються.Запобіжні засоби захисту служать для автоматичного відключення обладнання при виникненні аварійних режимів роботи, тобто при виході одного з параметрів за межі допустимих значень. Вони підрозділяються на два класи: з автоматичним відновленням роботи після повернення контрольованого параметра в норму фрикційні муфти, запобіжні клапани в посудинах під тиском); з відновленням роботи після заміни запобіжника (зрізні шпонки і штифти, запобіжні мембрани в посудинах під тиском, плавкі електрозапобіжники). Блокувальні пристрої виключають можливість проникнення людини в небезпечну зону або усувають небезпечний фактор при перебуванні людини в небезпечній зоні. За принципом дії блокувальні пристрої поділяють на механічні, фотоелементні, електричні, радіаційні, пневматичні, гідравлічні, комбіновані. Механічне блокування використовується у вигляді різних важелів, стропів, заскочок в механізмах, дверцятах огороджень. Електричне блокування. Блокувальні контакти, що зблоковані з дверцятами, кришками, спрацьовують при відкриванні дверцят, відкриванні кришок і вимикають коло живлення котушки магнітного пускача. При такій схемі випадкове закриття дверцят не представляє небезпеки, бо електроустановка буде знеструмлена. Радіочастотні електричні блокувальні пристрої, що основані на ефекті екранування ЕМП тілом або частиною тіла людини, при наближенні людини до небезпечної зони вимикають установку. Фотоелементне блокування застосовується у пресовому обладнані і не дозволяє вмикати прес при находженні руки працюючого в небезпечній зоні. При проникнення руки працюючого в цю зону, зменшується світловий потік, що падає на фотоелемент. Реле спрацьовує і блокує прес. В схемах з радіаційним блокуванням на руці працюючого за допомогою браслету закріплюють радіоактивне джерело, що вмонтоване в спеціальний екран Випромінювання уловлюється лічильниками Гейзера, що встановлюються на кордоні небезпечної зони обладнання. Підсилювач схеми з аварійним реле розриває коло живлення обладнання і воно відключається. Радіаційне блокування встановлюється на пресах, гільйотинних ножицях.

Білет 18

Заданими щорічних аналізів, які проводить Міністерст­во внутрішніх справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є такі:

- необережне поводження з вогнем у побуті; - порушення пожежних норм і правил у техноло­гічних процесах виробництва; - неправильне облаштування систем опалення, вентиляції, електроустаткування; - порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних несумісних матеріалів; - порушення правил користування електрооб­ладнанням; - невиконання протипожежних заходів щодо об­ладнання пожежного водо-забезпечення, улашту­вання пожежної сигналізації, забезпечення пер­винними засобами пожежогасіння; - використання відкритого вогню факелів, паяль­них ламп, паління у заборонених місцях; - погане знання персоналом основ пожежної без­пеки; - порушення вимог протипожежного інструктажу під час виконання робіт.

      Таким чином, абсолютна більшість пожеж виникає без­посередньо з вини людей. Причиною пожежі також може стати коротке замикання в електричних мережах, струмові перевантаження проводів та електричних машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри. При короткому замиканні величина струму в струмопровідних частинах електричних апаратів та машин досягає великих значень, внаслідок чого можливий не тільки пере­грів, але й займання ізоляції, розплавлення струмопровідних частин, жил кабелів та проводів. Найбільш поширеними причинами пожеж на вироб­ництві є такі джерела запалювання, як іскри, що виникають під час роботи двигунів внутрішнього згоряння та електрич­них двигунів. Вони являють собою розжарені частинки пального або окалини у газовому потоці, які виникають внаслідок неповного згоряння чи механічного винесення горючих речовин та продуктів корозії. Температура такої частинки досить висока, але запас теплової енергії є невели­ким, тому що іскра має малу масу. Іскри, у тому числі й іск­рові розряди статичної електрики, здатні запалити тільки речовини, достатньо підготовлені для горіння, наприклад, ) та пароповітряні суміші, осілий пил, волокнисті матеріали. Накопиченню і формуванню зарядів статичної електрики сприяє відсутність або неефективність спеціальних вдів захисту, створення електроізоляційного шару від-день на поверхні заземлення. Джерелом запалювання горючих речовин може бути електрична дуга або електрична іскра у вигляді крапель  металу, що утворюється під час короткого замикання електропроводки, під час електрозварювальних робіт, при плавленні  ниток розжарювання електричних ламп загального призначення. Досить часто пожежонебезпечні ситуації виникають внаслідок  утворення іскор, що являють собою розпечені квітіння частинки металу або каміння. Від іскор при ударі  виробничих умовах можуть займатися ацетилен, етилен, водень, метало-повітряні суміші, волокнисті матеріали  відкладення дрібного горючого пилу, наприклад у розмільних цехах млинів та круп'яних заводів, сортувальних цехів текстильних фабрик, бавовняно  очисних цехів тощо, найчастіше іскри утворюються під час роботи ударними інструментами і при ударах рухомих елементів механізмів  машин по їх нерухомих частинах. Пожежну небезпеку внаслідок тертя найчастіше створюють підшипники ковзання навантажених високооборотних валів, а також транспортні стрічки та приводні паси механізмів. До джерел відкритого вогню належить і полум'я сірників, необережне поводження з якими часто призводить пожежі.        Пожежна безпека — це стан об'єкта, за якого виключає­ться можливість пожежі. Уразі виникнення пожежі вживаю­ться необхідні заходи щодо усунення негативного впливу не­безпечних факторів пожежі на людей, споруди і матеріальні цінності.

     Протипожежний режим— це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуата­ції об'єкта, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки.

    Пожежна безпека на об'єктах народного господарства забезпечується організаційними, технічними заходами і про­типожежним захистом.

До організаційних заходів належать:

- розробка правил, інструкцій, інструктажів з про­типожежної безпеки; - організація інструктування і навчання працівників; - здійснення контролю за дотриманням встанов­леного протипожежного режиму всіма праців­никами; - організація добровільних пожежних дружин та пожежотехнічних комісій; - щоденна перевірка протипожежного стану при­міщень після закінчення роботи; - розробка і затвердження плану евакуації й поряд­ку оповіщення людей на випадок виникнення пожежі; - дотримання належного протипожежного нагляду за об'єктами; - організація перевірки належного стану пожежної техніки та інвентарю.       До технічних заходів належать:

- дотримання пожежних норм, вимог та правил при влаштуванні будівель, споруд, складів: - підтримання у справному стані систем опалення, вентиляції, електрообладнання; - улаштування автоматичної пожежної сигналіза­ції, систем автоматичного гасіння пожеж та по­жежного водопостачання; - заборона використання обладнання, пристроїв, приміщень та інструментів, що не відповідають вимогам протипожежної безпеки; - правильна організація праці на робочих місцях з використанням пожежонебезпечних інстру­ментів, приладів, технологічних установок.

Білет 19

Білет 20