Мовленнєва готовність дитини до навчання в школі

Серед дітей із особливими освітніми потребами найчислен-нішу групу становлять ті, що мають різні порушення розвитку мовлення. Вивчення поширеності порушень психічного розви­тку серед дитячого населення України показує, що впродовж останніх шести років стабільно домінує саме порушення мов­лення, що сягає 30—50 % (у різних областях).

Саме недоліки розвитку мовлення є однією з найчастіших причин стійкої неуспішності навчання дитини. Ці недоліки можуть бути різними. Багато порушень мовлення привертають увагу батьків і педагогів уже в дошкільному віці дитини.

Перш ніж говорити про різні мовленнєві розлади, зупини­мося на тому, яким повинен бути нормальний мовленнєвий розвиток дитини на час її вступу до школи. Поряд із різними аспектами готовності дитини до шкільного навчання можна говорити, зокрема, про мовленнєву готовність.

Мовленнєва готовність, якої дитина набуває в процесі розви­тку мовлення, визначається таким рівнем усного мовлення, який забезпечує якісне засвоєння шкільної інформації, що подається у вербальній формі, а також сформованість практичних дій та операцій із мовними знаками, які є основою для оволодіння письмом і читанням, знаннями з мови як шкільного предмета.

Говорячи про мовленнєву готовність дитини до школи, слід розрізняти зміст таких ключових понять, як мова і мовлення, мовленнєва діяльність, між якими існують відмінності.

Мова — це складна функціональна система, в основу якої покладена система знаків, що є засобом здійснення людського

спілкування та мислення; соціально-психологічне явище, сус­пільно необхідне та історично зумовлене. Російською мовою це поняття позначається словом «язьік».

Мовлення — це діяльність людини, яка використовує мову в цілях спілкування, вираження емоцій, оформлення думок, пізнання навколишнього світу, планування своїх дій. Отже, це не лише процес (говоріння), в якому використовуються оди­ниці, категорії, форми, норми мови та послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб інформації, яка висловлюється, але й результат, продуктом якого є ство­рення усних і письмових текстів. У російській мові це поняття ідентифікується словом «речь».

Мовленнєва діяльність складається зі сприймання й аналізу усного мовлення (аудіювання), говоріння, читання та письма. Сформованість мовлення дитини означає уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних си­туаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Для нормального розвитку мовлення необхідні певні умови: зрілість і неушкодженість різних структур головного мозку; пра­вильна та скоординована робота голосових і дихальних систем, органів артикуляції; розвиток слуху, рухових навичок, емоцій; формування потреби у спілкуванні, наявність стимулюючого мовного середовища.

За сприятливих умов у 5—6 років зазвичай зникають фізіо­логічні особливості (неправильності) звуковимови.

У шість років словник дитини передбачає вже близько 3,5— 4 тисячі слів. Вона знає прислів'я, приказки, фразеологізми, вживає їх у власному самостійному мовленні; дає оцінку пра­вильності мовлення, помічає та виправляє граматичні помилки в мовленні однолітків, своєму власному та дорослих; складає описові розповіді різного типу відповідно до композиційної структури, сюжетно-описові, сюжетні розповіді за малюнками, з власного досвіду, за зразком і планом вихователя, переказує знайомі художні тексти різної складності й композиції за планом вихователя та за частинами; будує діалог на запропоновані теми.

Отже, загальномовленнєва підготовка дитини до школи пе­редбачає розвиток навичок усного мовлення, комунікативних навичок, розвиток сприймання і розуміння мовлення, засво­єння мовленнєвого досвіду. Структурними складниками такої підготовки є сформованість правильної звуковимови, багатого словникового запасу, навичок граматичної побудови мовлення, комунікативної активності. Наприкінці дошкільного віку в дітей формується нова — пізнавальна функція мовлення, що планує та регулює її практичні дії і стає основою регулятивної пове­дінки.

Такі результати мовленнєвого розвитку дитини в дошкільні роки дають їй можливість легко засвоювати програму навчання в школі. Упродовж шкільного навчання мовлення дитини про­довжує удосконалюватися.

За несприятливих умов мовлення деяких дітей не відповідає віковим нормам. Це виявляється у неправильній вимові окремих звуків, у кількісній і якісній збідненості словника, в помилках граматичного оформлення висловлювань і недосконалому мо­нологічному мовленні. Причини такого стану мовлення у дітей можуть мати фізіологічний характер і зумовлюватися уповіль-неністю дозрівання периферійних чи центральних структур головного мозку. Такі недоліки долаються досить швидко під час навчання.

Із переходом до навчання з шестилітнього віку та скорочен­ням часу на повноцінну мовленнєву підготовку соціальна зна­чимість вікових недосконалостей мовлення дітей набуває більш актуального значення.