149. Поняття заповіту (testamentum).

Заповіт (testamentum) - це виражене в законній формі розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. Оскільки в римській сім'ї єдиним і неподільним власником майна був домовладика (paterfamilias), то на випадок смерті тільки він міг розпоряджатися своїм майном і вказати, кому, в якому порядку і в яких частках повинно перейти його майно.

150. Умови дійсності заповіту.

Для визнання за заповітом юридичної сили він повинен відповідати таким вимогам: заповіт має бути складений у визначеній законом формі; спадкодавець повинен володіти активною заповітною правоздатністю; у заповіті мають бути визначені конкретні спадкоємці, які володіють пасивною заповітною правоздатністю.

151. Які особи мали право надзвичайного спадкування?

Дружина, яка бідувала, одержувала '/4 частину майна помер­лого заможного чоловіка; за наявності трьох і більше дітей вона одержувала рівну частку з дітьми — in capita, причому вона мала лише право користування, а не право власності. Діти конкубінату та їх мати одержували '/6 частину майна помер­лого батька, якщо не було законних дітей і дружини. Ці два види спадкування називаються надзвичайним спад­куванням.

152. Що означає термін "виморочена спадщина"?

Майно спадкодавця, яке не знайшло свого спадкоємця.

153. Назвіть умови сингулярного наступництва у спадковому праві.

Сингулярне наступництво - до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.

154. Що означає принцип універсальності спадкування?

У випадку універсального наступництва до спадкоємців переходили права і обов'язки спадкодавця. Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обов'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадкодавця, а іншому передати тільки права. Тому спадко­ємці несли відповідальність за борги спадкодавця.

155. Що таке спадкове представництво?

Внуки могли закликатися до спадкування лише в тому випадку, коли немає в живих їхнього батька - сина спадкодавця. У цьому випадку внуки мали право дістати ту частку, яку одержав би їх батько, якщо б пережив спадкодавця. Така участь у спадкуванні називається спадкуванням за правом представництва, тобто внуки у даному випадку ніби представляють собою свого померлого батька.

156. Чим обмежений принцип свободи заповіту?

Було визначене коло осіб, які мали право на обов’язкову частку в спадщині, незалежно від змісту заповіту. Сюди ввійшли всі безпосередньо підвладні і еманциповані діти, а в класичний період - всі низхідні і висхідні родичі безумовно, а повнорідні і єдинокровні брати і сестри - за умови, що спадкодавцем були призначені недостойні особи.

157. Назвіть види заповідальних відказів (відписів).

Першою історичною формою відписів були легати. За своєю формою і за своїми діями усі легати цивільного права поділялися на чотири види.

1. Legatum per vindicationem - легат віндикаційний. Звичайно цей легат встановлювався за допомогою слів і містив розпорядження про передачу певної речі або сервітуту. Особа-легатарій одержувала річ під час прийняття спадкоємцем спадщини або право на сервітут і могла у випадку затримки пред'явити тут же віндикаційний позов, від чого сам легат дістав свою назву.

2.  Legatum per domnationem - легат дамнаційний. За цим легатом легата-рію надавалося тільки право вимагати від спадкоємця виконання волі спадкодавця (наприклад, купити якусь цінну річ за певну суму і передати іншому). Для захисту свого права легатарій мав тільки особистий позов до спадкоємця.

3.  Legatum per praeceprionem - легат престаційний. Самими римськими юристами цей легат трактувався по-різному. Сабініанці вважали, що за цим легатом одному з декількох спадкоємців давалася певна річ додатково до спадкової частки. Прокульянці, навпаки, вважали, що цей легат є лише різновидом першого легату, тобто legatum per vindicationem, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.

4. Legatum sinendi modo - легат неперешкоджаючий. За цим легатом спад-коємець зобов'язувався тільки дозволити (не перешкоджати) легатарію взяти відписану йому річ. Цей легат є певним різновидом другого легату.

158. Що означає поняття необхідного спадкування?

З найстародавніших часів законодавчим порядком встановлюються обмеження свободи заповітів на користь близьких до спадкодавця осіб. Право таких осіб на певну неодмінну частку у спадкуванні дістало назву необхідного спадкування. Римське право розрізняло два види необхідного спадкування: формальне і матеріальне.

159. У чому суть сингулярного наступництва?

Сингулярне наступництво - до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.

160. Хто такі необхідні спадкоємці?

Необхідні спадкоємці - повнорідні та єдинокровні брати і сестри спадкодавця.

161. 65. Хто одержує майнову вигоду при сингулярній наступності?

При сингулярній наступності майнову вигоду одержує легарій.

Легарій – не спадкоємець він одержує не частку, а конкретне право, або річ уже безпосередньо від спадкоємця, а відповідальності за борги померлого він не несе.

161. 66. Як визначали розмір обов'язкової частки центумвіральні суди?

Центумвіральний суд встановив матеріальне необхідне спадкування і розширив коло необхідних спадкоємців. Ними стали емансиповані діти. У класичний період право на обов'язкову частку було визнано й за іншими особами, а саме: низхідні й висхідні родичі, повнорідні та єдинокровні брати й сестри спадкодавця. Необхідні спадкоємці — насамперед повнорідні та єдинокровні брати й сестри — мали одержати 1/4 тієї частки, яку б вони одержали в разі спадкування за законом. Отже, була створена обов'язкова частка спадщини — принципово важливий елемент сучасного спадкового права.