4.1. Концепція культурно-історичних типів м.Я. Данилевського

А Я. Данилевський (1822-1885) - російський філософ, культуролог, автор концепції культурно-історичних типів, що була представлена в роботі "Росія і Європа". Спираючись на значний історичний матеріал, М.Я. Данилевський відмовився від ідеї про єдину лінію розвитку світової культури та переосмислив сутність культурно-історичного прогресу. Він заперечує загальновизнаний в історичній науці поділ світової історії на давню, середню та нову і пропонує власне бачення розвитку людства. З цією метою М.Я. Данилевський вводить у культурологічну теорію нове поняття - "культурно-історичний тип як самобутня цивілізація", що виражає собою своєрідну соціокультурну цілісність, автономне культурне утворення. Кожний культурно-історичний тип, згідно з М.Я. Данилевським, наділений певним своєрідним планом соціального, політичного, релігійного, наукового, художнього та історичного розвитку. Цивілізація, згідно з його концепцією, це пік розвитку, відносно короткий час, протягом якого народи виявляють свій духовний потенціал.

Вивчаючи світову історію культури, він виділив ряд культурно-історичних типів: єгипетський, китайський, давньосемітський, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, аравійський, європейський. Мексіканську та перуанську культуру він вважав такими, що не завершили свій розвиток. Данилевський критично сприйняв ідею про особливе місце та роль європейського культурно-історичного типу в контексті буття світової культури, його виключного статусу як еталону для інших цивілізацій. На думку М.Я. Данилевського, в історії людства існували незалежні від європейської цивілізації культурно-історичні типи, які досягали значних успіхів у своєму культурному розвитку. Жодна із існуючих цивілізацій не може розглядатися як вища точка культурного розвитку; крім того, більшість цивілізацій досягли значних успіхів не в усіх сферах культури, а лише в одній або декількох. Так, наприклад, римська цивілізація досягла висот у сфері права та політики, а грецька - в естетичній сфері.

Данилевський зробив припущення, що життя цивілізації обмежене, один культурно-історичний тип змінює інший. Буття кожної цивілізації неповторне, деякі з них існували виключно ізольовано від інших, деякі проявили себе як "спадкоємниці" ранніх культурних традицій. Він вважав, що ізольованість не сприяє реалізації прогресивних ідей у культурі - саме ізольованість китайської та індійської культур стала підґрунтям східного традиціоналізму та консерватизму.

Історичне буття культури, згідно з Данилевським, обумовлено такими періодами: етнографічним (відбувається формування народу, його мови); політичним (створюються атрибути державності); цивілізаційним (період розквіту творчої діяльності народу). Деякі з народів, на його думку, ще не досягли цивілізаційного рівня, наприклад слов'яни. У наші дні прийшов час для розвитку слов'янської раси в самобутній культурний тип.

М.Я. Данилевський у своїй роботі "Росія і Європа" сформулював п'ять основних законів виникнення, розвитку та загибелі культурно-історичного типу:

- будь-який народ, що належить до однієї мовної групи, утворює культурно-історичний тип, якщо він духовно здатний до історичного розвитку та пройшов стадію дитинства;

- для справжнього культурного розвитку народ повинен досягти політичної незалежності;

- основні засади одного культурно-історичного типу не передаються іншому типу; кожний культурний тип створює власні засади розвитку;

- цивілізація тільки тоді досягає розквіту, коли різні народи, які складають її, утворюють федерацію або політичну систему держав;

- розвиток культурно-історичних типів за своєю сутністю нагадує життя рослин, у яких період зростання є невизначеним, проте період цвітіння та період плодоносіння відносно короткі.

Заслуга Данилевського полягає в тому, що він одним із перших досліджував цивілізації під кутом зору їх множинності, а не в контексті розвитку західноєвропейської цивілізації. Теоретичні здобутки М.Я. Данилевського були позитивно оцінені О. Шпенглером, який створив свою оригінальну концепцію локальних культур.

1.6) Погляд М.Бердяєва на культуру

На думку М.Бердяєва у суспільно-духовному житті примат належить культурі. Не в політиці і не в економіці, а в культурі здійснюються мета суспільства. І високим якісним рівнем культури виміряється цінність і якість громадськості. На думку Бердяєва від демократизації культура всюди знижується у своїй якості й у своїй цінності. Вона робиться більш дешевою, більш доступною, більш широко розлитою, більш корисною і комфортабельною, але і більш плоскою, зниженою у своїй якості, некрасивою, позбавленою стилю.

М.Бердяєв зазначав, що культура переходить у цивілізацію. Демократизація неминуче веде до цивілізації. Вищі підйоми культури належать минулому, а не буржуазно-демократичному століттю, що найбільше зацікавлений зрівняльним процесом. У цьому плебейському столітті натури творчі і витончено культурні почувають себе більш самотніми і невизнаними, ніж в усі попередні століття. Ніколи ще не було такого гострого конфлікту між обраною меншістю і більшістю, між вершинами культури і середнім її рівнем, як у наше буржуазно-демократичне століття. Тому що в колишні століття конфлікт цей послаблявся більш органічним складом культури. Але в культурі, що загубила «органічність», яка відступила від ієрархічної своєї будови, у культурі по своїй будові «критичній» цей конфлікт стає нестерпно болісним. Він викликає невимовний сум кращих людей нашої епохи. Людям демократичного духу незнайомі цей сум і незрозуміло це лиховісне почуття самітності в сучасній культурі. Для більшості культура — лише засіб вашої політики й економіки, лише знаряддя благоденства, лише культура для народу. М.Бердяєв звертався до радянських керманичів так: “Ви не в силах перебороти свого споконвічного утилітаризму. І скільки б ви ні пробували прикрашати себе культурою, занадто видно і ясно, що ніяких цінностей культури для вас не існує. Вам потрібна цивілізація, як знаряддя вашого земного царства, але культура вам не потрібна”. М.Бердяєв зазначав, що культура і цивілізація — не те саме. Культура народилася з культу. Джерела її — сакральні. Навколо храму зачалась вона й в органічний свій період була зв'язана з життям релігійним. Так було у великих древніх культурах, у культурі грецькій, у культурі середньовічній, у культурі раннього Відродження.

Культура — шляхетного походження. Їй передався ієрархічний характер культу. Культура має релігійні основи. Це потрібно вважати встановленим і із самої позитивно-наукової точки зору.

Культура — символічна по своїй природі. Символізм свій вона одержала від культової символіки. У культурі не реалістично, а символічно виражене духовне життя. Усі досягнення культури по природі своїй символічні. У ній дані не останні досягнення буття, а лише символічні його знаки. Така ж і природа культу, що є прообраз здійснених божественних таємниць. Цивілізація не має такого шляхетного походження. Цивілізація завжди має вид parvenue (вискочка (фр.). У ній немає зв'язку із символікою культу. Її походження мирське. Вона народилася в боротьбі людини з природою, поза храмами і культом. Культура завжди йде зверху вниз, шлях її аристократичний. Цивілізація йде знизу нагору, шлях її буржуазний і демократичний. Культура є явище глибоко індивідуальне і неповторне. Цивілізація ж є явище загальне і всюди повторюване. Перехід від варварства до цивілізації має загальні ознаки у всіх народів, і ознаки по перевазі матеріальні, як, наприклад, використання заліза і т.п. Культура ж древніх народів на самих початкових ступенях своїх дуже своєрідна і неповторно індивідуальна, як культура Єгипту, Вавілону, Греції і т.п. Культура має душу. Цивілізація ж має лише методи і знаряддя.

Шляхетність усякої справжньої культури визначається тим, що культура є культом предків, шанування могил і пам'ятників, зв'язок синів з батьками. Культура заснована на священному переказі. І чим древніша культура, тим вона значніша і прекрасніша. Культура завжди пишається стародавністю свого походження, нерозривним зв'язком з великим минулим. І на культурі грунтується особливого роду благодать священства. Культура, подібно церкви, найбільше дорожить своєю наступністю. У культурі немає хамізму, немає зневажливого відношення до могил батьків. Занадто нова, недавня культура, що не має переказів, соромиться цього свого положення. Цього не можна сказати про цивілізацію. Цивілізація дорожить своїм недавнім походженням, вона не шукає древніх і глибоких джерел. Вона пишається винаходом сьогоднішнього. У неї немає предків. Вона не любить могил. Цивілізація завжди має такий вид, точно вона виникла сьогодні чи вчора. Усе в ній нове, усе пристосоване до зручностей сьогоднішнього дня. У культурі відбувається велика боротьба вічності з часом, великий супротив руйнівної влади часу. Культура бореться зі смертю, хоча неспроможна перемогти її реально. Їй дороге увічнення, безперервність, наступність, міцність культурних створінь і пам'ятників. Культура, у якій є релігійна глибина, завжди прагне до воскресіння. У цьому відношенні найбільшим зразком культури релігійної є культура Древнього Єгипту. Вона вся була заснована на спразі вічності, спразі воскресіння, уся була боротьбою зі смертю. І єгипетські піраміди пережили довгі тисячоріччя і збереглися до наших днів. Сучасна цивілізація не будує вже пірамід і не дорожить тим, щоб пам'ятники її мали тисячолітню міцність. Усі швидкоплинно в сучасній цивілізації. Цивілізація, на відміну від культури, не бореться зі смертю, не хоче вічності. Вона не тільки мириться зі смертоносною владою часу, але і на цій смертоносності тимчасового потоку засновує усі свої успіхи і завоювання. Цивілізація дуже приємно і весело влаштовується на цвинтарях, забувши про небіжчиків. Цивілізація футуристична. У цивілізації є хамізм зарозумілого parvenu. Цей хамізм повідомляється і культурі, що хоче бути остаточно безрелігійної.

У культурі діють два початки — консервативне, звернене до минулого і підтримуюче з ним спадкоємний зв'язок, і творче, звернене до майбутнього і створююче нові цінності. Але в культурі не може діяти початок революційний, руйнівний. Революційний початок власне кажучи ворожий культурі, антикультурний. Культура немислима без ієрархічної наступності, без якісної нерівності. Революційний ж початок ворожий будь-якому ієрархізму і спрямований на руйнування якостей. Дух революційний хоче озброїти себе цивілізацією, привласнити собі її утилітарні завоювання, але культури він не хоче, культура йому не потрібна. І не випадково революціонери, на думку М.Бердяєва, так люблять говорити про буржуазність культури, про неправду, у якій народилися всі культури, і з таким пафосом декламують проти занадто дорогої ціни культури, проти нерівності і жертви, якими вона купується. Ніхто з них внутрішньо не дорожить культурою, не любить її інтимно, не почуває її своєю власною цінністю, своїм власним багатством. Культура діялася людьми далекого для революціонерів духу. Ніщо у великих пам'ятниках культури не викликає у них священного трепету. Вони з легкістю готові зруйнувати всі пам'ятники великих культур, усі творчі їхні цінності в ім'я утилітарних цілей, в ім'я блага народних мас. Пора остаточно викрити двозначне відношення до культури. Нової культури революціонери не можуть створити, тому що взагалі не можна створити нової культури, яка не має ніякого спадкоємного зв'язку з минулою культурою, яка не має ніякого переказу, яка не поважає предків. Ідея такої нової революційної культури є contradictio in adjecto (протиріччя в термінах (лат.). To нове, що дехто хоче створити, не може вже іменуватися культурою. Багато говорять про революційну пролетарську культуру, яа несе у світ пролетарський клас-месія. Але дотепер немає ні найменших ознак виникнення пролетарської культури, немає навіть натяків на можливість такої культури. Оскільки пролетаріат прилучається до культури, він цілком запозичає її в буржуазії. Навіть соціалізм він одержав від «буржуазії». Культура розкривається зверху вниз. «Пролетарська» настроєність і «пролетарська» свідомість власне кажучи ворожі культурі. Войовничо усвідомлювати себе «пролетарем» — значить заперечувати всякий переказ і усяку святиню, усякий зв'язок з минулим і всякою наступністю, значить не мати предків, не знати свого походження. У такому щиросердечному стані не можна любити культури і діяти культуру, не можна дорожити ніякими цінностями як своїми власними. Робітник може брати участь у житті культури, якщо він не буде усвідомлювати себе «пролетарем».

Соціалізм не несе із собою у світ ніякого нового типу культури. І коли фахівці говорять про якусь нову духовну культуру, завжди почувається неправда їхніх слів. Соціалісти навіть самі почувають незручність при розмові на цю тему. І ті соціалісти, що щиро хотіли б нової культури, не розуміють, що вони безнадійно почали шлях свій не з того кінця. На цих шляхах не діється культура. Не можна робити культуру додатком до якоїсь істотної, основної справи, чимось начебто недільної розваги. Культуру можна діяти лише тоді, коли вона сама вважається істотною, основною справою. Соціалісти хочуть направити волю і свідомість людини винятково на матеріальну, економічну сторону життя. А потім роблять вид, що вони не проти культури, що вони жадають нової культури. Але з якого джерела відбудеться ця нова культура після того, як у душі людської висохнуть усі творчі джерела і дух буде погашений і задавлений соціальною матерією? Уже демократія понизила якісний рівень культури і вміла лише розподіляти, а не діяти культурні цінності. Соціалізм же понизив цей рівень ще більш. Розділ і розподіл культури не веде до того, що більша кількість людей починає жити справжніми інтересами культури. Навпаки, цей розділ і розподіл ще більш зменшує кількість людей, що віддають життя свою вищій культурі. І не дивуйтеся цьому. Розділ і розподіл ви робите не в ім'я самої культури, не по творчому духовному мотиві і пориву, а винятково з інтересів економічних і політичних, з розумінь утилітарних, в ім'я земних благ. Але вище духовне життя не додається тим, що цілком направили свою енергію на інтереси життя матеріальної. Ви, що учите про культуру, як надбудові над матеріальним, економічним життям суспільства, можете лише руйнувати культуру. Ваше відношення до культури не може бути до глибини серйозним. Демократизація і соціалізація людських суспільств витісняє вищий культурний шар. Але без існування такого шару і без поваги до нього культура неможлива. Це потрібно усвідомити і зробити звідси всі невідворотні висновки.