4.Внесок у розвиток політичної думки

Важливим вкладом Нікколо Макіавеллі в історію політичної думки стало те, що теологічній теорії держави протиставляє концепцію світської держави, обґрунтовуючи закони держави Розумом і досвідом, а не теологією. Політика є лише автономний бік людської діяльності, є втіленням вільної людської волі в межах необхідності. Політику визначає не Бог і мораль, а сама практика, природні закони життя і людська психологія. Нікколо Макіавеллі приходить до розуміння того, що врешті-решт в основі політичної діяльності лежать реальні інтереси, користь, прагнення до збагачення. Головним в політичних поглядах Нікколо Макіавеллі є висунутий ним принцип політичного реалізму, який передбачає урахування в політиці справжніх умов дійсності, реальності, підкорення політичних дій практичним інтересам і залишення без уваги того, що має бути відповідно апріорним схемам або передбаченням релігійної моралі. Одним з перших Нікколо Макіавеллі став розглядати і політику як автономну сферу людської діяльності, в якій існують природні причини і корисні правила, що дозволяють ураховувати свої можливості, щоб передбачати заздалегідь хід подій і вжити необхідні заходи. Раціонально-практичні настанови в сфері політики, політичних відносин рішуче розривали з теологічним моралізаторством Середньовіччя. Нікколо Макіавеллі твердить, що суспільство розвивається не по волі Бога, а в силу природних причин, підкреслює необхідність вільної, могутньої держави для роздрібненої на князівства Італії, об'єднання з тим, щоб покласти край міжусобним війнам і чварам[10, c. 29-31].

В основі розвитку історії лежить «матеріальний інтерес і сила». Головний стимул поведінки людини - інтерес, що проявляється в різноманітності, зв'язаний з бажанням людей зберегти своє майно, що забезпечує прагнення до збільшення, прирощення власності. Нікколо Макіавеллі писав, що люди швидше простять смерть батька, аніж втрату майна. Власницький інтерес передує людській турботі про честь і велич, гідність. Невикорінений егоїзм людської природи з усією необхідністю вимагає створення держави - вищої сили, здатної поставити людину в певні межі. Тут випливають передумови диктатури суспільного договору. Звідси і відносність оцінки державних організмів і відносність оцінки діяльності влади. Нема ідеального ладу поза часом і простором, є тільки такий лад, що відповідає ситуації. Нема незмінних рис людського характеру, постійні лише елементи, що складають характер людини і проявляються по-різному в різних суспільствах. І нема незмінно добрих і незмінно поганих методів управління людьми, а є лише методи, що відповідають ситуації і не відповідають їй. Протилежність інтересів народу і правлячих верств суспільства приводить до загострення ситуації в державі. Тим-то важливо створення сильної національної держави вільної від феодальних міжусобиць, здатної підняти народ на її захист та ін.

В політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав допустимим в ім'я великої мети і ідей зневажати законами моралі і використання будь-яких засобів в ім'я їх досягнення, виправдовував навіть жорстокість і віроломство правителів в їх суперництві за владу. Звідси і макіавеллізм - спосіб політичної діяльності, що не зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої мети. Історична заслуга Нікколо Макіавеллі - погляд на державу як природне утворення, що досягається на основі домовленості людей в інтересах захисту і цілісності країни. Закони ж породжені Розумом і досвідом історії, а не йдуть від самого Бога. Починаючи з XVI ст. в країнах Європи політичні ідеї ішли бурхливим розвиток капіталізму.

Саме відсутність в Італії XVI сторіччя реальних передумов для розвитку продуктивних сил італійської буржуазії, що народжувалась, обумовило не тільки гуманістичну антибуржуазність суспільних, політичних і естетичних концепцій Макіавеллі, але і той його антиетатизм, що ріднив автора «Государя» із великими письменниками трагічного Відродження. Макіавеллі розділяв не тільки їхні утопічні надії на «народного государя», але і їхня відраза до абсолютистської держави, що поглинає особистість і віднімає в людини епохи.

Великий флорентієць зібрав увесь свій досвід щодо якостей, якими має володіти правитель, у творі «Державець». В одному з листів своєму другові він говорить: «За допомогою цієї книги, що свідчить про мій політичний досвід, я хочу вступити на службу до нових правителів Флоренції і тому хочу піднести її дому Медичі» (Nederman, C.J.Amazing Grace: God, Fortune, and Free Will in Machiavelli’s Thought // Journal of the History of Ideas. — 1999.). Власне, цю працю і присвячено Лоренцо Медичі. Звичайно ж, Макіавеллі мріяв, щоб Італія була єдиною і сильною державою.

Макіавеллі написав у «Державці» про сприйняття образу правителя в народі: «…люди, вірячи, що новий правитель виявиться кращим, охоче повстають проти старого, але незабаром вони з досвіду переконуються, що були обдурені, бо новий правитель завжди виявляється гіршим, ніж старий». «Люди звичайно йдуть шляхами, прокладеними іншими, і діють, наслідуючи зразки, але оскільки неможливо ані неухильно йти цими шляхами, ані порівнятися в доблесті з тими, кого ми ставимо за зразок, то людині розумній належить обирати шляхи, прокладені найбільшими людьми, і наслідувати людей гідних і шляхетних, щоб якщо не зрівнятися з ними в доблесті, то хоча б сповнитися їх духу».

У політичних вченнях Макіавеллі індивідуум нерідко приносився в жертву "суспільному благу", що ототожнюється, однак, не з "державним інтересом", як це буде в ідеологів контрреформації й абсолютизму, а з Батьківщиною.

Якщо виставляти на перший план цілі, які переслідував Макіавеллі, то це дійсно певний різновид гуманізму, і Ренесанс присутній тут повною мірою. Але гуманізм Макіавеллі заснований не тільки на гуманних цілях, але і на нелюдських засобах досягнення цього людського ідеалу. Отже, гуманізм тут уже цілком антивідроджувального типу, щось на подобі модифікованого Ренесансу, щоправда, у жахливому й у справжньому змісті слова трагічному[9, c. 62-65].

Заключення

В процесі написання реферату я дізналася багато чого цікавого про знаменитого італійського мислителя Нікколо Макіавеллі.

Отже, Н. Макіавеллі:

• Італійський державний діяч та політичний мислитель, фундатор сучасної політичної теорії; започаткував виділення науки про політику в окрему галузь. Основні творі "Володар", "Історія Флоренції", "Міркування з приводу першої декади Тіта Лівія"

• У центр світобачення поставив людину, яка у своїй діяльності керується власними інтересами

• Людський егоїзм вимагав створення держави як вищої сили, здатної регулювати поведінку індивідів

• Державу розглядав як політичний стан суспільства (state), що характеризується певними відносинами між владою і підданими. Цей стан постійно змінюється і залежить від співвідношення сил, що борються за владу

• Схарактеризував тенденції зміни форм влади: монархія вироджується у тиранію, аристократія - в олігархію, демократія — в анархію, анархія — в монархію. Найкраща форма влади - змішана, де різні суспільні сили врівноважують одна одну

• Розумів політику як боротьбу за досягнення та здійснення влади. Влада повинна належати тому, хто зумів перемогти в процесі вільного змагання

• Змалював правителя, який не звертав уваги на закони моралі у боротьбі за владу. Це стало причиною уявлення про те, що Макіавеллі начебто відстоював принцип "мета виправдовує засоби" (феномен т. з. "макіавеллізму")

• Вважав, що держава - вищий виявив людського духу, а служіння їй - мета і зміст щастя людини.