2.2. Заходи щодо розробки стандартів з енергозбереження

Величина енергозбереження у національному масштабі визначається різницею енергоємності ВНП

(1)

N(t)– ВНП у році t, l₀, l(t)- енергоємність національного продукту на роки 0 та t. Недолік цієї формули полягає у тому, що вона визначає енергозбереження дуже інтегрально, без деталізації його структури.

Важливим фактором стримування рівня споживання ПЕР є впровадження науково обґрунтованих норм і нормативів енергоспоживання. Впровадження стандартів дозволяє обґрунтувати економічні санкції та стимули щодо енергокористування. Першочерговими завданнями стандартизації та нормування використання ПЕР є:

1. Визначити, які виробництва та у яких галузях промисловості, вимагають невідкладних заходів щодо впровадження енергозбереження.

2. Уточнення переліку та відповідності світовим стандартам технологічного та енергетичного обладнання, яке використовується в енергоємких процесах.

3. Стандартизація норм питомого (на одиницю продукції) енергоспоживання за галузями промисловості та особливо енергозатратними виробництвами.

Нормування питомих витрат ПЕР є інструментом усунення нераціонального їх використання внаслідок безгосподарності та через застарілі технології.

Постановою КМ України від 15.07.97р. №786 на кожному виробництві пропонується встановлювати норми витрат ПЕР для кожного виду продукції, а на підприємстві в цілому бажано визначити укрупнені норми енерговитрат на одиницю зведеної продукції. Також нормативи вважають доцільним впроваджувати і для галузей.

Норми витрат ПЕР визначаються як наскрізні показники. До них включають всі витрати ПЕР на кожному етапі виробництва.

Для розробки норм і нормативів та аналізу енергоспоживання використовують енергобаланси – системи взаємозв’язаних показників, що відображають кількісне співвідношення між надходженням та використанням усіх видів ПЕР на конкретному об’єкті (виробничій дільниці, цеху, підприємстві чи регіоні).

Питомі витрати ПЕР на конкретному підприємстві можна виразити так:

, (2)

W_e – затрати ПЕР для виробництва Q одиниць продукції; n₀ – кількість основних виробництв, ng – кількість допоміжних; W_e,_оі, W_е,_gj - затрати ПЕР на і-те основне та j-те допоміжне виробництво. Сумарні питомі затрати ПЕР з урахуванням затрат на сировину E₁ та напівфабрикати Е₂ рівні:

E_s = E_e + E₁ + E₂, (3)

структура Е₁ та Е₂ така сама як (2).

2.3. Баланс паливно-енергетичних ресурсів

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) є ефективним засобом кількісного та якісного узгодження споживання і виробництва ПЕР [10, 11]. Він є наслідком закону збереження енергії і складається з двох частин,

, (4)

W_к – кількість енергії, що генерується (постачається) к – джерелом, включаючи і запаси на складах; V_s – кількість енергії, що витрачається на s - му етапі чи ділянці виробництва.

З рівняння (4) бачимо, що ліва частина балансу – це загальна кількість всіх видів енергії, що використовується (поступають) на виробництво, а права – сукупні витрати енергії.

Впровадження заходів з енергозбереження для даного підприємства розглядають як додаткове джерело енергії і зекономлену кількість енергії зручно відображати у прибутковій (лівій) частині рівняння енергетичного балансу [13].

Для оцінки не лише кількісної, але і якісної сторони використання енергії доцільно складати ексергічний баланс підприємства чи виробництва [10]. В цьому випадку прибуткова ліва частина рівняння ексергічного балансу рівна сумі ексергій всіх вхідних потоків енергії, в т.ч. і енергій, що виділяються в екзотермічних реакціях (якщо вони використовуються на виробництві) [1,10]. Витратна частина ексергічного балансу складається з суми ексергій перетворених у виробництві потоків енергії та всіх втрат ексергії, які відбуваються при перетвореннях енергії у технологічному процесі.