Умови, за яких настає цивільно-правова відповідальність:

1) протиправна поведінка (дії чи бездіяльності) особи;

2) шкідливий результат такої поведінки (шкода);

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою;

4) вина особи, яка заподіяла шкоду. [34., с.170]

Перші три умови — протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу правопорушення, як об'єктивна сторона, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.

Серед умов відповідальності можна виокремити загальні (типові) умови цивільно-правової відповідальності, які властиві більшості випадків притягнення до відповідальності, а також спеціальні умови, які властиві лише окремим випадкам або видам правопорушення (наприклад, особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом, ст. 1189 ЦК України; у випадках відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, необхідно щоб заподіювач шкоди відповідав специфічним ознакам посадової або службової особи, ст. 1174 ЦК України). Слід зазначити, що останні, як правило, є лише конкретизацією загальних умов щодо обставин даної конкретної справи.

У випадках, передбачених законом або договором, відповідальність наступає при неповному (урізаному) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених законодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'язку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальності без вини є предметом наукових спорів вчених-юристів і поки що остаточно не вирішено.

В юридичній літературі також іноді пропонується вважати можливим притягнення до відповідальності за відсутності збитків і, відповідно, причинного зв'язку. Яскравим прикладом такого застосування мір відповідальності є стягнення неустойки. Зокрема, ст. 624 ЦК України передбачає, що коли за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. [89., с.96]

1. ) Протиправна поведінка — це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, яка тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю чи майну іншої особи тощо. Протиправність у цивільному праві обов'язково порушує і об'єктивне, і суб'єктивне цивільне право. [73., с.293] Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки

Протиправна поведінка завжди проявляється у конкретних формах, які безпосередньо пов'язані з характером юридичних обов'язків.

Юристів давно цікавило питання, наскільки особа зобов'язана діяти в інтересах інших з тим, щоб бездіяльність не стала підставою відповідальності перед ними. На думку Й.О. Покровського, бездіяльність буде правопорушенням тільки тоді, коли існуватиме для особи відомий, встановлений позитивним законом обов'язок діяти.

Сучасні юристи вважають, що протиправна бездіяльність не зводи­ться до простої пасивності суб'єктів, а полягає в утриманні від певних дій.

2.) Шкода. Під шкодою слід розуміти зменшення чи втрату (загибель) певного особистого або майнового блага. Зменшення чи втрата майна потерпілого називається майновою шкодою, а зменшення або втрата особистого блага — моральною шкодою.

Майновим проявом майнової шкоди є збитки. Збитки — це викликані неправомірною поведінкою негативні наслідки в майновій сфері потерпілого. Вони відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому чи більшому розмірі.

Існує два види збитків: реальні збитки й упущена вигода (неодержані доходи). Реальні збитки — це витрати, що їх особа, права якої порушено, зробила чи мусить зробити для відновлення порушеного права у зв'язку зі втратою або пошкодженням її майна, тобто як витрати, котрих особа вже зазнала, так і витрати на полагодження пошкодженої речі, які особа змушена буде здійснити. Доходи, що їх особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, є упущеною вигодою. Відмінність реальних збитків від упущеної вигоди полягає в тому, що в першому випадку майно кредитора (потерпілого) внаслідок заподіяння шкоди зменшується, а в другому випадку не збільшується, хоча мало б збільшитися, якби не було шкідливої поведінки іншої сторони. [28., с. 97]

Збитки визначають з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кре­дитора у місці, де зобов'язання має бути виконано, а якщо ви­могу не було задоволено добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховують заходи, вжиті кредитором щодо їх одержан­ня (ст. 623 ЦК України).

Закон встановлює особливості визначення обсягу збитків, у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. [87., с.104]

Моральна (немайнова) шкода — це наслідки правопорушення, котрі не мають економічного змісту та вартісної форми. (Детальніше відображено в ст. 23 ЦК України) [28., с.97-98]

Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми або іншим майном незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов’язана з сумою цього відшкодування. При цьому розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини завдавача, у випадках коли вона є підставою відшкодування. [ 75., с. 438]

3.) Причинний зв'язок. Важливою умовою цивільно-правової відповідальності є причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. [89., с.100] Доказ наявності причинного зв'язку є обов'язком кредитора (потерпілого).

Щодо причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони, то протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, - наслідком протиправної поведінки заподіювача. [50., с.204]

У зв’язку з тим, що цивільне право для притягнення до цивільної відповідальності допускає неповний склад правопорушення, встановлення причинного зв’язку. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов’язана зі збитками. [28., с.98]

4.) Вина особи. Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина (провина), котра трактується як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. [85., с.357]

Вина має дві форми: умисел і необережність.

Умисел як форма вини наявний у поведінці особи, коли правопорушник усвідомлює суспільно небезпечні наслідки та бажає їх настання (дії чи бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки та бажає їх настання (наприклад, позивач умисно не повертає позикодавцеві грошову суму, вказану в борговій розписці).

Необережність – це форма вини, коли особа, що вчинила правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення чи не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була та могла їх передбачити. [ 28., с.98]

Провина, як умова відповідальності, прямо згадується у ст. 614 ЦК Вина як підстава відповідальності за порушення зобов’язання, де сказано, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному — презумпція винності боржника. Відсутність власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. В цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. [56., с. 280]

Право порушника доказувати свою невинність не позбавляє потерпілого права давати суду свої докази вини боржника. Так, за ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув до порту призначення у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника.

Вина є умовою відповідальності не лише фізичної (громадянина), а й юридичної особи. У зобов'язаннях із заподіяння шкоди вина юридичної особи проявляється у винних діях чи бездіяльності її працівників, вчинених під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК України). Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Така відповідальність є відповідальністю самої юридичної особи, у зв'язку з чим особа відповідає не за чужі, а за свої дії. Вина юридичної особи може виражатися як у діях окремих осіб, так і в діях усього колективу. Хоча вина юридичної особи і виражається у вині конкретних осіб, діяльність юридичної особи здійснюється, як правило, не однією особою, а колективом, у якому відсутність, недогляд або помилка певної особи можуть і повинні бути замінені діями інших членів колективу. Саме тому невинність конкретного виконавця не означає відсутності вини юридичної особи в цілому, і навпаки, вина юридичної особи не може зводитися лише до вини окремих осіб і є виною колективу як єдиного цілого .

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

У разі, коли законодавством допускається покладення виконання зобов'язання на третіх осіб, відповідальність за виконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого виникло правопорушення, якщо законодавством або договором не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.

Отже, боржник відповідає як за власну винну поведінку, так і за вину залучених ним до виконання зобов'язання третіх осіб, на яких було перекладено виконання свого обов'язку повністю або частково (ст. 528, 618 ЦК України). [89., с. 102 – 103]

Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана провина). У цьому випадку суд відповідно до міри провини кожного з них зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також у випадку, коли кредитор навмисно чи з не обережності сприяв збільшенню розміру збитків або не зробив дій, необхідних для їх зменшення.

Указані елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим можливе застосування мір відповідальності і при неповному, «усіченому» складі правопорушення за відсутності провини боржника, збитків у кредитора тощо. [ 85., с. 358]