5. Міжнародне співробітництво України в галузі охорони довкілля

Як член ООН Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних угод і продовжує активно працювати з іншими країнами світу над врятуванням нашого спільного дому — планети Земля від екологічного лиха. Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Вона активно підтримує напрямки та результати діяльності міжнародних природоохоронних організацій,— МСОП (Міжнародної спілки охорони природи), МКНСП (Світова комісія з охорони довкілля та розвитку), ЮНЕСКО (Організація ООН з питань освіти, науки, культури), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ВВФ (Фонд охорони дикої природи).

За оцінками фахівців, найважливішими для збереження біорізноманіття сьогодні є такі багатосторонні міжнародно-правові документи:

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, переважно як середовище існування водоплавних птахів (РАМСАР, 1971, зміни—Париж, 1982, 1987);

Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (Париж, 1972);

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення—GITES (Вашингтон, 1973);

Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ в Європі (Берн,1979);

Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992).

До більшості з вищенаведених документів Україна офіційно приєдналася.

Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці [22].

Крім міжнародних концепцій з питань збереження біологічного різноманіття світовою спільнотою в останні десятиріччя напрацьована велика кількість документів, які, хоча і не є нормативними, мають велике значення. У них узагальнено кращий світовий досвід, запропоновано корисні моделі вирішення проблем, принципи, якими доцільно керуватися державам в їх національній політиці з метою забезпечення сталого розвитку та збереження біорізноманіття. Ці документи за сучасних умов відіграють величезну науково-методичну роль, надаючи урядам країн практичну допомогу у здійсненні як національної, так і міжнародної політики з питань збереження довкілля.

Важливим напрямом міжнародного співробітництва є обмін досвідом щодо створення заповідників і заповідних територій, де можна вивчити природні екосистеми. Створення програми формування Національної екомережі України на 2000-2015 роки, розробленої відповідно до Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995) дозволить Україні приєднатися до всеєвропейської системи охорони природної спадщини європейської спільноти. Саме європейська екомережа є виявом процесу інтеграції Європейської політики збереження природи, спрямована на збереження ценотичного природного каркасу Європи і є спробою об'єднати в єдину європейську мережу її найбільш цінні природні території.

Важливе місце у вирішенні проблем довкілля відіграє міжнародне співробітництво на регіональному рівні. У збереженні природи Карпатського регіону безпосередньо зацікавлені шість країн: Республіка Польща, Румунія, Словацька Республіка, Угорщина, Україна та Чеська Республіка.

Також, було укладено ряд міжнародних регіональних угод присвячених Карпатам. За сприянням міжнародних організацій та завдяки фінансовій підтримці ряду фондів започатковано також виконання певних міжнародних проектів і програм. Предметом регіональних угод щодо Карпат здебільшого стала охорона довкілля регіону в цілому, збереження його біологічного різноманіття та ряд інших питань. Найважливішими регіональними угодами щодо Карпат є такі: Угода між органами регіонального самоврядування природних областей Республіки Польщі, Угорщини, Словацької Республіки, України про створення асоціації "Карпатський Єврорегіон" (лютий, 1993 p.); Міжміністерська тристороння польсько-словацько-українська Угода про збереження біологічного різноманіття лісів Східних Карпат (від 18 грудня 1992 p.).

За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги було профінансовано важливий для збереження біологічного різноманіття проект: "Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів США. Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій

Форми і методи двостороннього співробітництва у Карпатському регіоні між Україною та державами, що межують з нею, відображають зростання рівня усвідомлення спільності проблем і необхідності узгодження дій щодо їхнього розв'язання.

Питання для самостійної роботи студентів:

1. Типи і масштаби моніторингу заповідних територій.

2. Значення екологічного моніторингу заповідних

територій.

3. Наведіть історію формування екологічної етики й

моралі.

4. Екологічна етика в процесах прийняття екологічно

вагомих рішень.

5. Екологічне право та його роль в житті суспільства.

6. Міжнародні екологічні протоколи, договори, угоди,

конвенції та участь в них України.

7. Основні акти Екологічного законодавства України.

8.Роль міжнародних громадських екологічних орга-

нізацій у вирішенні проблеми охорони довкілля.

9.Роль урядових екологічних організацій у вирішенні

проблеми охорони довкілля.