Сприйнятливість організацій до нововведень.

В умовах частих змін у зовнішньому середовищі будь-яка організація має бути сприйнятливою до інновацій.

Поняття інноваційної сприйнятливості досліджувалося багатьма авторами. Зокрема, визначають інноваційну сприйнятливість як здатність до швидкого і ефективного освоєння новації, ініціації, створення і впровадження новацій з метою задоволення споживчого попиту.

Інноваційна сприйнятливість – це здатність організації виявити інновації в інформаційному полі, розрізнити та ідентифікувати їх окремі ознаки, виділити в них інформативний зміст, адекватний цілям управлінського впливу щодо сформованої моделі розвитку організації, та прийняти інновацію до використання для підвищення своєї конкурентоспроможності.

Отже, інноваційна сприйнятливість являє собою процес оцінки інновації, ініціації її сприйняття, впровадження інновації та її рутинизації.

Розрізняють зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на розвиток інноваційної сприйнятливості організації.

Аналіз зовнішніх чинників дозволяє координувати свої дії щодо здійснення взаємозв’язку двох форм – зовнішнього середовища і організації. Організаційна гнучкість знаходить втілення в розвитку інноваційної сприйнятливості.

Критерій інноваційної сприйнятливості є головним критерієм існування підприємств в конкурентному середовищі.

Враховуючи ту обставину, що внутрішнє середовище організації є цілком підконтрольним і підпорядкованим її керівництву і колективу, доцільно розглянути детальніше внутрішні чинники розвитку сприйнятливості організації до нововведень, до яких відносять економічні, технологічні, індивідуальні характеристики інновацій та чинники системи управління .

1.Економічні чинники. До них можна віднести, наприклад, збитковість виробництва продукції, високі витрати виробництва, надмірні витрати матеріалів, дефіцит (або відсутність) власних оборотних коштів, неочікувані невдачі на ринку, скорочення обсягів продажу, зміни соціальних індикаторів, нові потреби виробничого процесу, кризові явища в окремих підсистемах підприємства тощо. Все це має спонукати до активізації інноваційної діяльності, для успіху якої важливими є наявність нерозподіленого прибутку, дивідендна політика, фінансова стійкість організації. Функціонування в умовах конкурентного ринку висуває на перший план конкурентоспроможність підприємства як узагальнюючий показник, який відзначає сприйнятливість до інновацій, що відповідають змінам зовнішнього середовища.

2.Технологічні чинники. До чинників сприйнятливості технологічної системи організації можна віднести науково-технічний рівень виробництва, мінливість технологій, наукоємність продукції, оскільки саме ці фактори вимагають радикалізації інноваційної діяльності і, як результат, сприяють більшій відкритості підприємства до нововведень.

Дослідники зазначають, що:

• чим вище наукомісткість продукції, що виробляється, тим більше потреба в новаціях і більш відкрита технологічна система до радикальних нововведень;

• з посиленням мінливості технології зростає потреба в радикальних нововведеннях, проте знижується ступінь відкритості технологічної системи;

• чим вище науково-технічний рівень технологічної системи, тим остання більш відкрита для нововведень.

3.Індивідуальні характеристики інновацій. Важливе значення для прийняття інновацій відіграють такі їх характеристики, як економічні та соціальні витрати, норми прибутку на інвестиції в нововведення, ефективність, ризики та невизначеність, сумісність з існуючою системою, складність, відносні переваги, строки впровадження, можливості наступної модернізації тощо. Кожна з цих характеристик може слугувати як прискоренню прийняття, так і гальмуванню або відторгненню інновацій в умовах конкретних організацій. Тому важливим є аналіз і оцінка організаційно-управлінських аспектів розвитку інноваційної сприйнятливості підприємств.

Кожна інновація є специфічною, має власні особливості і характеристики, які впливають на їх сприйняття в конкретній організації. Будь-які інновації в організаціях мають тісний зв'язок з її історією – минулим, теперішнім та спрямовані в майбутнє. Відповідно можливі форми інновацій поділяють на запрограмовані, незапрограмовані та такі, які викликані (обумовлені) необхідністю (таблиця 7.3) .

Таблиця 7.3

Можливі форми інновацій в організації.

Форма інновації	Умови сприйняття інновації
Запрограмована	Планується завдяки науковим дослідженням і розробкам продукції або послуг
Незапрограмована	Здійснюється в разі наявності в організації відповідних «резервів», тобто за умови, що ресурсів більше за потрібне на даний момент, то вони можуть бути використані для здійснення інновацій
Викликана необхідністю	Усвідомлення кризи та пошук шляхів виходу з неї через інновації. Інновації можуть розвиватися всередині організації або продиктовані умовами оточення.

Індивідуальні характеристики інновацій тісно пов’язані з характеристиками самої організації, причому сильніше ніж інші чинники. Загалом це підтверджує провідну роль організаційних характеристик щодо причин реалізації інноваційних процесів.

4. Чинники системи управління. Для визначення впливу слід розглянути критерії ефективності організації, які вона використовує, та наявність інноваційної політики й ініціювання інновацій.

До таких критеріїв відносять здатність організації до досягнення визначених цілей, збереження внутрішньої єдності та виживання в середовищі, яке змінюється, впливу організації на оточуюче середовище.

Наявність інноваційної політики спрямована забезпечення проведення систематизованої інноваційної діяльності, що формує її імідж як лідера інноваційних змін. Відсутність політики в сфері інновацій призводить до негативних наслідків, поглиблення кризових явищ та дисбалансу як в самій організації, так і з її оточенням.

Не зважаючи на сприятливе відношення в суспільстві до науки та техніки в цілому, існує досить значний часовий лаг між моментом їх появи і широкого розповсюдження.

Актуальність скорочення часового лагу може бути проілюстрована таким загальновідомим прикладом з розвитку сільського господарства в США . В 1820 р. американський фермер міг прокормити себе та ще 4-х мешканців країни, в 1940 – 12 , а в 1961 – вже 27. Проте, якби американські фермери скористалися всіма нововведеннями, відомими на 1961 р., то ця цифра збільшилась би до 50 осіб.

Сприйняття нововведень можна уявити як комунікаційний процес, завдяки якому нововведення Н розповсюджується з певного джерела до потенційних споживачів-реципієнтів Р.

Джерело-----канал комунікації--------Реципієнт (особа, організація)

В рамках цієї моделі процес сприйняття нововведення можна розглядати з точки зору реципієнта і тоді сприйнятливість – це рішення використати будь-яке нововведення як найкращий курс дій. Лише деякі організації можуть бути лідерами-розробниками, інші не менш ефективно використовують нововведення, розроблені іншими.

Таким чином, процес сприйняття і поширення нововведення – це складний багатостадійний процес прийняття рішення, що починається від першого знайомства Р з Н до остаточного сприйняття. На відміну від чисто інформаційного (комунікативного) процесу, сприйнятливість можна розглядати як процес навчання learning proces – процес зміни реакції на стимул.

Виокремлюють такі етапи процесу сприйняття Н :

1. Етап ознайомлення Р з Н.

2. Етап зацікавленості: Р починає шукати додаткову інформацію.

3. Етап оцінки: Р вирішує наскільки переваги Н переважають над його недоліками (включаючи матеріальні ).

4. Етап апробації: Р випробовує Н в невеликих масштабах. Здійснюється пошук спеціалізованої інформації. Найчастіше відмова від Н буває на цьому етапі ( може бути на будь-якому).

5. Етап остаточного сприйняття – Р вирішує сприйняти нововведення, тобто використати в повному обсязі.

Узагальнення вищезазначеного дає можливість виокремити змінні, що визначають сприйнятливість організацій до нововведень

Таблиця 7.5.

Змінні, що визначають інноваційну сприйнятливість організацій

Індивідуально-психологічні	Структурні змінні	Контекстуальні змінні
Характеристика керівників:	Ресурси:	Стабільність і невизначеність зовнішнього середовища:
настанова до нововведень;	розмір організації;	зміна попиту; частка ринку;
професіоналізм;	величина ресурсів;	рівень конкуренції;
роль в організаційній ієрархії;	наявність лабораторій і відділів НДДКР;	позиції серед конкурентів;
схильність до ризику	досвід у використанні нововведень;	темпи розвитку НТП;
Характеристика персоналу:	інноваційний потенціал	кількість винаходів, відкриттів;
інформаційні контакти;	Організаційна структура:	форми державного регулювання бізнесу;
обізнаність і мотивованість до нововведень;	централізація, децентралізація;	фінансова, кредитна і податкова політика;
професійний і освітній рівень;	злагодженість координація;	заходи щодо захисту вітчизняних товаровиробників;
інноваційна культура	розвиток комунікаційних каналів;	інші чинники
	міжорганізаційна кооперація й інтеграція

Взаємодія організації та нововведень.

Між нововведеннями й організаціями завжди існують певні зв’язки, особливість яких впливає на процес упровадження і поширення нововведень. Джон Р. Кімберлі розрізняє п’ять типів таких відносин:

• організація — користувач інноваціями;

• організація — створювач інновацій;

• організація — користувач і одночасно створювач нововведень;

• організація — носій нововведень;

• організація — нововведення.

Характеристика таких типів відносин і відповідно типів підприємств наведено нижче.

1. Організація — користувач інновації. В даному випадку розглядаються організації, які не створюють, а лише впроваджують інновації. Такий погляд дозволяє зробити наголос на сприйнятливості одних організацій відносно інших при впровадженні конкретного нововведення, або пояснити характер поширення конкретного нововведення серед організацій – потенційних користувачів. Завданням інноваційного менеджменту є посилення сприйнятливості конкретних організацій до певного нововведення («потенціал засвоєння»), або прискорення процесу розповсюдження нововведення серед потенційних споживачів.

2. Організація — творець нововведення. В даному випадку розглядаються організації, які лише створюють новації. Наголос робиться на відмінностях у визначених організаціях або їх підрозділах кількості, форм та якості нововведень. Завданням інноваційного менеджменту є підвищення творчої активності персоналу, удосконалення управління дослідженнями та розробками, створенням нової продукції.

3. Організація — розроблювач і користувач нововведення. Не кожна організація володіє як здатністю, так і ресурсами для власного створення необхідних їй інновацій, але якщо така ситуація має місце, то організація виступає і як створювач і як користувач нововведення. Цей особливий тип взаємостосунків ще має назву «внутрішнього нововведення». Завданнями інноваційного менеджменту є сполучення завдань для попередніх типів організацій.

4. Організація — носій нововведення. В цьому випадку організація виступає як джерело або споживач нововведення, або одразу у двох зазначених якостях. Але, іноді для реалізації нововведення необхідно допомога або участь інших організаційних форм, взаємозв’язки яких із нововведенням не такі безпосередні, але й не менш важливі. вони не розробляють і не споживають нововведення, а лише допомагають їх здійсненню. Такі організації залучаються у інноваційний процес у якості носія (реалізатора) нововведення. Такі організаційні форми можуть бути як новими так і вже існуючими.

Завданням інноваційного менеджменту є створення або залучення ефективних організаційних форм.

5. Організація — нововведення. У випадку необхідності для розв’язку проблеми створення нової організаційної форми така організаційна форма сама стає нововведенням.

Наприклад, створення нових форм освітніх центрів (із новими задачами та функціями), створення нової організаційної форми поєднання компаній і організацій (у свій час ТНК, концерн, консорціум тощо).

Відрізняється від попереднього типу тим, що організація-нововведення завжди є новою організаційною формою, а також є цілеспрямовано створеною інновацією, тобто виступає самоціллю інноваційного процесу, а не засобом його реалізації. Завданням інноваційного менеджменту є аналіз мети створення нових організаційних форм.

За часом долучення до інноваційного процесу та підходом до вибору інновацій розрізняють фірми експлеренти, пацієнти, віоленти і комутанти.

Експлеренти – фірми, що спеціалізуються на створенні нових або радикальних перетворень старих сегментів ринку. Вони є розробниками нової продукції, для чого створюють потужні дослідницькі відділи та конструкторські бюро. Якщо експлеренти невеликі за розміром, то для тиражування нововведень можуть укладати альянси з великими фірмами. Такі фірми ризикують, але в разі успіху отримують найбільшу віддачу.

Патієнти – фірми, які створюють чи вдосконалюють інновації для потреб вузького сегмента ринку. Вони уникають конкуренції із великими корпораціями, вишукуючи недоступні для них сфери діяльності, надаючи товару унікальних властивостей. Їх товари зазвичай мають ексклюзивний характер, є високоякісними і дорогими. Такі фірми можуть бути творцями інновацій або їх удосконалювачами.

Віоленти –фірми, які використовують переваги стандартизованого масового виробництва й орієнтуються на інновації, що здешевлюють виготовлення продукції, забезпечуючи прийнятний для більшості споживачів рівень її якості. Віолентом може стати фірма експлерент на етапі використання інновації. Що отримала масове визнання.

Комутанти – фірми, які використовують інновації, створені іншими, підвищуючи споживчу цінність товару не за рахунок високої якості (як пацієнти), а завдяки індивідуалізації. Підвищена гнучкість дає їм можливість утримувати конкурентні позиції. Зазвичай комутанти – це дрібні фірми, що використовують інновації на стадії їх старіння.