Вивчення основних систематичних груп вищих рослин

Мохи. Латинська назва мохів -Musci- було застосовано вперше Варроном і Колумеллом. Морфологію мохів вивчав Мальпігі: зелений пилок коробочок моху він брав за насіння, а перістом - за квітки.

Рей у своїй системі об'єднував в один клас з мохами лишайники і водорості. Міхелі (1729) класифікував мохи за будовою парафіз - пучків волосків, оточуючих антеридії і архегонії. Перша серйозна праця в області біології належить Діленіусу (Dilenius). У його «Історії мохів» (Historia Muscorum, 1741) описані близько 600 видів мохів. Зображення мохів складають 85 таблиць. З цих малюнків можна бачити, що крім справжніх мохів, Діленіус зараховував до цієї групи та інші рослини: деякі водорості, гріби, лишайники і навіть деякі квіткові рослини. Діленіуе розрізняв листяні і печінкові мохи. Коробочку мохів він вважав тичинкою.

Лінней у своїй праці «Види рослин» (Species Plantarum, 1753) об'єднав мохи в один клас з 10 родами; плауни (Lycopodium) і пореллу (Porella) він зараховував до групи мохів, в той час як маршанціїю, юнгерманії і антоцероз відносив до водоростей. Лінней приймав коробочку мохів за тичинки.

Шмідель (Schmidel, 1718-1792) дав опис різних видів мохів (із зображеннями). У своїх дослідженнях він використовував мікроскоп, що, безсумнівно, допомогло йому відкрити статеві органи у печіночників. Однак природу коробочки мохів він ще не зміг відгадати і вважав її плодом з насінням.

Справжнім засновником науки про мохи є Гедвіга (Hedwig, 1730-1799), який у співпраці зі Швегріхеном (Schwägrichen) понад 40 років займалися дослідженнями в цій області, постійно використовуючи для роботи мікроскоп. Прекрасні зображення мохів в цілому і їх частин, особливо чоловічих і жіночих статевих органів, виконані Гедвігом і опубліковані в його працях, представляють інтерес і до нашого часу.

Бридерів (Bridel-Brideri, 1761-1821) звернув увагу на форму ковпачка і розташування коробочки на вершині чи збоку стебла, а також на способи її відкривання як важливі систематичні ознаки. У своїй «Загальной біології» (1826-1827 рр..) він поділяє мохи на дві групи: вершінноплідні (Acrocarpi) і бокоплідні (Pleurocarpi). Цей поділ довгий час приймалося бріологами.

Великим кроком уперед у пізнанні мохів була праця Шимпером «бріологія Європи» (1836-1855), ілюстрований зображеннями мохів на 640 таблицях. Деякі види мохів зображені в натуральну величину, окремі форми збільшені, прекрасно зображені частини рослин - листя, коробочки, перистром, розташування жилок в листі. Описи дані на німецькій і французькій мовах, для кожного окремого роду наводиться невеликий історичний розділ.

Перший опис торф'яного моху (Sphagnum) зустрічається у Лобеліуса (1581) під назвою Muscus palustris. Рід сфагнум встановив Діленіус, який зараховував, сюди деякі види, що не є справжніми торф'яними мохами.

Хвощі. Сучасна наукова назва хвощів - Equisetum - від латинського-Equus - кінь і seta - щетина, було дано цій групі рослин Плінієм. Фукс у своєму травник описав два види хвощів, які розрізняв за величиною.

Лінней включав хвощі в групу папоротей в якості окремого роду й описав вже сім видів. Положення хвощів в системі рослин багато разів змінювалося.

Наукова назва плаунів (Lycopodium) вперше зустрічається у французькому виданні травника Додонеуса (Dodonaeus, 1557)

Перша грунтовна систематична обробка групи плавунових була проведена Шпрінгом (Spring, 1838), який описав відомі у той час види, наводячи дані не тільки з морфології, але і з біології плаунів. Він налічував вже 209 видів плаунових.

Папороті. Теофраст розрізняв п'ять видів папоротей (Popypodion, Thelypteris, Scolopendrion, Trehomones, Adiantum). На додаток до Теофрасту, Пліній і Діоокорід наводять ще кілька видів папоротей. У травниках число видів зростає порівняно повільно, зображення дають можливість дізнатися, про які рослини йде мова.

Лінней описав дев'ять родів папоротей. Потім деякі автори намагалися встановити принципи їх класифікації. Сміт (Smith, 1759 - 1793) вважав (1793) - важливою систематичною ознакою наявність або відсутність кільця на спорангії і форму покривала. Преслі (Presl, 1836) бере до уваги при класифікації папоротей розташування жилок в листі і розташування спорангіїв біля них. Він перераховує вже 1500 видів, які має в своєму розпорядженні в 115 родах. Велике значення для систематики папоротей мав п'ятитомний праця Гукера - «Види папоротей» (Hooker, Spezies Filicum, 1846-1864).

Голонасінні. Назва цієї групи рослин російською мовою належить І. І. Мартинову (1820).

Голонасінних як систематичну групу (особливий клас) вперше виділив Броун (1825). Вивчаючи різних представників саговників, хвойних, гнетових і ефедри, Броун знайшов, що у них відсутня зав'язь; пилок безпосередньо потрапляє на яйцеклітини «голих» «семянирок».

Класифікація голонасінних і їх філогенетичні зв'язки з покритонасінних вивчалися в другій половині XIX ст.