2. Формування виробничої програми підприємства

Виробнича програма – необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає за номенклатурою, асортиментом і якістю плану продажу.

Виробнича програма підприємства визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка має бути виготовлена в плановому періоді й доставлена споживачам.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у продукції, яка випускається підприємством, при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вартісному вигляді.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва.

Потреба в продукції, встановлена шляхом аналізу ринкового попиту (за допомогою маркетингового аналізу) з урахуванням портфеля замовлень, погоджується з можливостями її виробництва. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури і загального обсягу продукції. Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1. планування оптимальної структури номенклатури продукції;

1. визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

- симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оптимізації та його математична форма - цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування;

- метод "гілок і обмежень" - відсіювання неефективних розробок плану;

- метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності. В загальному вигляді може бути виражений (рівняння Кантаровича) як

,

де с – прибуток від реалізації, грн.; х – кількість і-ї продукції, m – кількість видів продукції.

Обсяг виробництва продукції у натуральних вимірниках встановлюється на основі обсягу поставок:

,

де ОВ_i - обсяг виробництва і-го виду продукції в натуральних одиницях; ОП_i – обсяг поставок і-го виду продукції, Г_п(з), Г_к(з) – запаси готової продукції на складі відповідно на початок та кінець періоду.

Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на кінець планового періоду

,

де Т_зберіг – середній термін зберігання продукції на складі, Д – тривалість планового періоду роботи підприємства.

План поставок пов’язаний з показниками обсягу реалізації продукції в натуральному виразі:

,

Де ОП_пі – обсяг поставки готової продукції споживачам; РП_пі – обсяг реалізації продукції, ∆З_ві - зміна залишків відвантаженої, але не оплаченої продукції, Г_і – план випуску готової продукції усіх видів, З_Гсі – зміна залишків готової продукції на складі на початок та кінець періоду.