- •Малицький в.В., Банар в.Ф.
- •Предмет і метод мікроекономіки Питання для теоретичної підготовки:
- •Предмет і метод економіки.
- •Контрольні запитання
- •Тема 2. Теорія граничної корисності й поведінка споживача
- •Контрольні запитання
- •Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача
- •Контрольні запитання
- •Тема 4. Аналіз поведінки споживача
- •Контрольні запитання
- •Тема 5. Попит і пропонування, їх взаємодія
- •Контрольні запитання
- •Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства
- •Контрольні запитання
- •Тема 7. Витрати і результати виробництва
- •Контрольні запитання
- •Тема 8. Ринок досконалої конкуренції
- •Контрольні запитання
- •Тема 9. Монопольний ринок
- •Контрольні запитання
- •Тема 10. Олігополія та монополістична конкуренція
- •Контрольні запитання
- •Тема 11. Загальна характеристика факторних ринків. Ринок праці
- •Контрольні запитання
- •Тема 12. Ринок капіталу
- •Контрольні запитання
- •Література
- •Глосарій
- •Умовні скорочення
Контрольні запитання
1. Розкрийте зміст поняття «економічні витрати».
2. Дайте класифікацію видів витрат виробництва.
3. Чим відрізняється економічний прибуток від нормального й бухгалтерського прибутку?
4. У чому полягає практичне значення обчислення граничних і середніх витрат?
5. Що означає правило максимізації прибутку?
Тема 8. Ринок досконалої конкуренції
Т е р м і н и і п о н я т т я д о т е м и: |
Чиста конкуренція, валовий дохід, середній дохід, граничний дохід, максимізація прибутку, мінімізація збитків, правило MR=MC, крива пропозиції у короткотерміновому періоді, ефективність виробництва |
Література: 12, 13, 15, 18, 21, 25, 26, 29, 30, 32, 33, 34, 35, 39, 60, 61, 68.
Загальне правило максимізації прибутку
Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси:
значне число продавців і покупців;
стандартизована продукція;
незалежність дій продавців і покупців;
об’єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну;
інформованість покупців і продавців;
вільний вступ і вихід з галузі.
П
оложення
фірми на конкурентному ринку визначається
тим, що вона надто мала, щоб вплинути на
стан ринку. Ринкова ціна не залежить
від обсягу пропонування окремої фірми.
Конкурентна фірма є „ціноотримувачем”
(„price
taker”).
Тому попит на продукцію конкурентної
фірми є абсолютно
еластичним,
графічно має вигляд горизонтальної
лінії на рівні ринкової ціни (рис. 8.1).
Конкурентна
фірма, як і будь-яка інша, прагне
максимізувати економічний прибуток,
який вона визначає як різницю між
сукупним виторгом і сукупними витратами:
.
Сукупний
виторг
– це сума грошей, отриманих від продажу
продукції на ринку. Оскільки на досконало
конкурентному ринку ціна є сталою, то
сукупний виторг є лінійною функцією
відносно обсягу проданої продукції
(рис. 8.1):
Середній
виторг –
це виторг від реалізації одиниці
продукції:
.
Середній
виторг дорівнює ринковій ціні, а крива
середнього виторгу співпадає з кривою
попиту на продукцію фірми (рис. 8.1).
Граничний
виторг –
це зміна сукупного виторгу
в результаті продажу додаткової одиниці
продукції
:
.
За умови фіксованої ринкової ціни кожна
додатково реалізована одиниця продукції
додасть до виторгу величину, рівну ціні.
Тому граничний виторг конкурентної
фірми, як і середній виторг, є величиною
сталою, а його крива графічно співпадає
з лінією ціни, попиту і середнього
виторгу (рис. 8.1).
Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об’єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.
Логіка раціональної поведінки виробника підказує, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти продукцію, якщо вона отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати. Відповідно фірмі варто припинити виробництво, коли збитки перевищують постійні витрати.
Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості – такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.
Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:
співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель
);співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель
).
Моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.
Графічний
метод
визначення оптимального обсягу
виробництва (модель
)
представлений на рис. 8.2. Сума прибутку
для будь-якого обсягу
визначається графічно як різниця
вертикальних координат цих кривих. За
малих обсягів випуску крива виторгу
проходить нижче кривої витрат
,
так само, як і за великих, що визначає
збитки. На відрізку
маємо зону прибутковості фірми, крива
витрат
проходить під кривою
.
Точки
і
називаються точками
критичного обсягу
випуску, або точками
беззбитковості
,
в цих точках криві перетинаються.
С
ума
економічного прибутку максимізується
на обсязі, для якого відстань між кривими
і
по вертикалі найбільша. Її знаходимо в
точці, де дотична до
паралельна лінії
(точка
).
На обсязі
кути нахилу обох кривих однакові, тобто
.
Ліва частина рівняння – це граничний
виторг, а права – граничні витрати.
Отже, відрізок
,
який відповідає величині максимальної
суми прибутку, знаходиться на обсязі,
для якого граничний виторг стає рівним
граничним витратам:
.
Cформулюємо загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва, або загальну умову максимізації прибутку: прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам:
Це
правило справедливе для всіх фірм, у
будь-якій ринковій структурі. Оскільки
в умовах ринку досконалої конкуренції
,
то для
конкурентної фірми
загальне правило максимізації прибутку
означає вибір такого обсягу випуску,
за якого граничні
витрати рівні ціні:
.
Графічна
модель
зводить задачу максимізації економічного
прибутку до пошуку
точки перетину графіків функцій граничних
витрат і граничного виторгу (рис.
8.3). Припустимо, що фірма виробляє обсяг
продукції
.
Для цього обсягу
.
Тому, обмеживши випуск кількістю
,
фірма втрачає частину можливого прибутку
в розмірі площі
.
Якщо вона розширить випуск до
(точка
),
то зможе збільшити суму прибутку. Якщо
фірма буде нарощувати обсяги виробництва
далі, до обсягу
,
то
,
а збитки величиною площі
зменшать загальну суму отриманого
прибутку. В цій ситуації фірма зможе
збільшити прибуток, скоротивши випуск
до
,
що відповідає точці
.
Таким чином, рівновага фірми, за якої
вона максимізує прибуток, встановлюється
в точці перетину кривих
і
.
Далі
фірма повинна визначитись, чи варто
виробляти продукцію взагалі. Рішення
про доцільність виробництва фірма може
прийняти лише після оцінки його
прибутковості. У моделі
фірма має справу з середніми і граничними
величинами, тому для визначення суми
прибутку
треба зробити перетворення:
.
Звідси
.
Г
рафічно
суму прибутку на оптимальному обсязі
(рис. 8.4) можна визначити як площу
прямокутника
,
висота якого дорівнює
,
а основа – обсягу виробництва
.
За даними графіка:
=(35-31,7)Q
6,3=20,16 грн.
Не завжди конкурентна фірма входить на ринок за такої сприятливої кон’юнктури, яка дозволяє їй максимізувати прибуток. Можливі ситуації, коли ціни не забезпечують прибутковості на жодному з обсягів. Дослідимо, якою буде реакція фірми на зниження або підвищення ціни продукції в короткостроковому періоді за допомогою графічних моделей та .
Моделі на рис. 8.5 відображають типові ситуації зниження ціни, коли фірма збиткова. Графічно це означає, для всіх обсягів випуску функція сукупного виторгу розташована нижче функції сукупних витрат . Фірма повинна знайти обсяг, для якого збитки будуть мінімальними або прийняти рішення про доцільність виробництва в умовах збитковості.
Р
ис.
8.5.а) представляє випадок, коли фірма
може знайти обсяг, який мінімізує збитки.
Фірма може працювати в межах рівнів
випуску, для яких лінія
проходить нижче кривої
,
але вище кривої
(між точками
).
Оптимальним буде обсяг, де відстань по
вертикалі між сукупним виторгом і
сукупним витратами найменша (відрізок
).
На
обсязі
виторг від реалізації продукції
відшкодовує змінні витрати (відрізок
)
і частину постійних (відрізок
).
Величина постійних витрат рівна відстані
між кривими
і
.
Збитки будуть менші, коли фірма буде
працювати, тому що, припинивши виробництво,
вона матиме збитки, рівні постійним
витратам (відрізок
).
Рис. 8.5.б) ілюструє ситуацію закриття фірми. Крива сукупного виторгу на жодному з обсягів випуску не досягає навіть кривої змінних витрат . Немає обсягу, для якого збитки не перевищували б величини постійних витрат. Тому фірмі доцільно тимчасово призупинити виробництво. Мінімальні збитки в розмірі постійних витрат фірма одержить на нульовому обсязі, тобто, коли зовсім перестане виробляти.
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :
фірма прибуткова, коли
,
існує точка перетину лінії сукупного
виторгу і кривої сукупних витрат;
фірма беззбиткова, коли
,
що відповідає точці перетину лінії
сукупного виторгу і кривої сукупних
витрат;
фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли
,
існує точка перетину лінії сукупного
виторгу і кривої змінних витрат;
фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли
для
всіх
.
Модель
показує, що рівняння рівноваги
дає лише необхідну умову для вибору
оптимального обсягу, але не завжди точка
оптимального обсягу забезпечує
максимальний прибуток. Але, керуючись
правилом граничного випуску, фірма може
вибрати кращий варіант з можливих
ситуацій збитковості.
У довгостроковому періоді всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.
Оптимальний
обсяг випуску, що максимізує прибуток
у довгостроковому періоді, визначається
за відомою нам двоетапною процедурою.
На першому етапі фірма обирає оптимальний
обсяг виробництва, для якого ціна буде
дорівнювати довгостроковим граничним
витратам:
.
На другому етапі фірма вирішує, чи
функціонувати їй взагалі. Для цього
потрібно проаналізувати, з яким
результатом може випускатись оптимальний
обсяг.
На
рис. 8.12 зображені криві короткострокових
і довгострокових граничних і середніх
витрат.
За ціною
фірма в короткостроковому періоді
розширює виробництво до обсягу
,
для якого
.
При цьому фірма має можливість
максимізувати економічний прибуток в
сумі, що відповідає площі прямокутника
.
В точці
встановлюється
короткострокова рівновага.
Я
кщо
менеджери фірми вважають, що ринкова
ціна тривалий період залишатиметься
на рівні
,
то обсяг випуску розшириться до
,
де виконується умова максимізації
прибутку
.
Нова рівновага в точці
настає на ефективнішому масштабі
виробництва. Тут граничний прибуток
зростає від
до
,
а загальна сума економічного прибутку
– до величини прямокутника
.
Досягнута довгострокова рівновага в
точці
буде також і
короткостроковою, тому що великий
надприбуток може привабити нові фірми,
на ринку з’явиться надлишок товарів і
ціна впаде.
Зниження
ціни змусить
фірму скорочувати виробництво доти,
доки обсяги випуску не досягнуть
,
де в точці
виконується умова
.
Тут ціна стає рівною також і довгостроковим
середнім витратам:
.
Це означає, що фірма потрапила у стан
беззбитковості. Обсяг
є оптимальним, тому що забезпечує
нормальний конкурентний прибуток,
достатній для того, щоб утримати фірму
в даній галузі як завгодно довго. Будь-яке
відхилення від
погіршує
положення фірми за ціни
,
тому що вона стає збитковою. Отже,
рівновага фірми в точці
з обсягом
і ціною
беззбитковості
є рівновагою довгострокового періоду.
Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибуток стає від’ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу фірми з галузі. У довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодовує всіх витрат виробництва .
Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку:
обрати обсяг випуску, для якого
;вступити на ринок, якщо
;вийти з ринку, якщо
.
Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов’язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли настає галузева рівновага. Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною. Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі виявило феномен, який дістав назву парадоксу прибутку.
Фірми вільно вступають в галузь в погоні за надприбутком, і виходять з неї, щоб уникнути збитків, вони постійно шукають таку галузь, де можна максимізувати економічний прибуток, а в результаті, коли настає довгострокова рівновага, всі одержують лише нульовий економічний прибуток. Парадокс полягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Чому ж фірми так прагнуть вступити в надприбуткову галузь, якщо в кінцевому результаті вони неминуче виходять на нормальний прибуток?
Справа в тому, що для досягнення тривалої рівноваги з нульовим економічним прибутком потрібно досить багато часу. А в короткостроковому періоді фірма, яка першою встигає увійти в прибуткову галузь, може захопити найбільше економічного прибутку. Ті, хто входять пізніше, вже отримають менше, а остання фірма може не одержати ніякого надприбутку. Так само, фірма, що першою виходить зі збиткової галузі, може зекономити значні суми, які можуть втратити ті, хто виходять пізніше.
Отже, концепція довгострокової рівноваги пояснює, як треба діяти, показує фірмам найвигідніші напрямки їх діяльності.
