2. Поняття та сутність державної молодіжної політики

Сучасна ситуація у державі й суспільстві вимагає негайних заходів, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного, політичного й культурного розвитку України, що припускає послідовну реалізацію заходів довгострокового характеру, спрямованих на подальше вдосконалення держави, підвищення рівня життя його населення.

Досвід останніх десятиліть переконливо доводить, що політичних і економічних успіхів досягають саме ті держави, які приділяють посилену увагу молоді; що стійкий розвиток демонструють саме ті суспільства, які переглянули традиційні погляди на систему взаємин між поколіннями і на їх значення для політичного й соціально-економічного розвитку. Саме тому в новому тисячолітті стратегічні переваги будуть у тих держав і суспільств, які навчаться ефективно використовувати людський потенціал і, у першу чергу, той інноваційний потенціал розвитку, носієм якого є молодь.

Розвиток демократичної держави із сучасною соціально спрямованою економікою буде ефективним лише за активної участі молоді. Творчий потенціал і соціальний ресурс молоді є одними із найважливіших складових модернізації суспільства. В умовах нових світових впливів назріла гостра необхідність посиленої уваги до молоді з боку держави, розробки системного, ретельно вивіреного, науково обґрунтованого і довгострокового плану дій, результати якого стануть відчутні у близькій перспективі. При визначенні загальнонаціональних пріоритетів мають бути враховані інтереси молоді: вона повинна стати активним учасником вирішення завдань, що стоять перед державою і суспільством.

У чому полягає сутність молодіжної політики в нашій державі і як вона здійснюється?

Державна політика є складним і багатогранним процесом. Найбільш загальним і ґрунтовним вважається таке її трактування: “Державна політика – комплекс цілеспрямованих політичних рішень, що приймаються керівництвом держави, які обмежені простором і часом та реальні в межах певної політичної системи”.

Така політика має певні цілі та відповідні завдання на різних напрямах і ділянках діяльності держави, що дає змогу розрізняти окремі галузі державної політики, однією з яких є державна молодіжна політика.

З ряду причин і обставин молодіжна політика як соціально-економічний, політичний феномен об’єктивно існує в будь-якому суспільстві. Центральною з таких обставин є та, що молодь має статус особливої, неповторної соціальної групи, яка суттєво відрізняється від усіх інших. При цьому ще у радянські часи такі відомі дослідники молодіжної проблематики, як В. Боряз, С. Іконникова, В. Криворученко, В. Лисовський, В. Павлов, Л. Рубіна, В. Колесников та ін. виступали проти абсолютизації вікових та психологічних ознак при визначенні поняття молодь. Здебільшого згадані автори звертали увагу на необхідність розглядати молодь саме як внутрішньодиференційовану, надто своєрідну соціальну групу суспільства.

Поняття “молодь” трактується досить різнопланово. Його узагальнений варіант, запропонований в енциклопедичних виданнях, визначає молодь загалом як окрему соціально-демографічну групу, котра вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства.

Терміни “молодіжна політика”, “державна молодіжна політика” вперше почали застосовувати партійні інститути, вважалось, що “державна молодіжна політика завжди була невід’ємною частиною партійної політики стосовно молоді”. Звернемо увагу, що до 1991 р. вживалися терміни “молодіжна політика”, “державна молодіжна політика”, проте на той час були відсутні визначення цих понять на законодавчому рівні.

Аналіз наукової літератури з даної проблематики дозволяє зробити висновок, що більшість дослідників стосовно молодіжної політики як явища дотримуються визначення, зробленого московським дослідником І. Ільїнським: “Молодіжна політика – це, по-перше, система ідей, теоретичних положень про роль і місце молодого покоління, по-друге, це практична діяльність суб’єктів такої політики: держави, громадських організацій та інших соціальних інститутів щодо реалізації цих ідей, положень і директив з метою формування і розвитку молоді”. Але вважаємо вірним та важливим твердження В. Барабаш, О. Шаповал, А. Матвієнко, що “молодіжна політика є цілісним і специфічним напрямком у державній політиці взагалі”. Також заслуговує на увагу думка В. Криворученка, що “молодіжна політика є сукупністю всіх державних та громадських інституцій, проте кожен її суб’єкт, соціальна інституція здійснює її диференційовано, відповідно до своїх потреб і можливостей з урахуванням місцевих умов”.

Досить ґрунтовно трактує молодіжну політику М. Головатий, який вважає, що молодіжна політика може бути реалізована лише при наявності певного механізму (державних структур, молодіжних організацій, служб фінансування тощо). Також заслуговує на увагу трактування молодіжної політики, яке наводить М. Перепелиця: “Молодіжна політика – це комплексне явище, що є результатом практичної, науково-теоретичної, ідеологічної та іншої діяльності соціальних інституцій стосовно молоді”.

Молодіжна політика включає в себе багато елементів і має складну структуру. Однією з її складових є державна молодіжна політика. Так, В. Криворученко визначає державну молодіжну політику як “діяльність держави, спрямовану на молодь, на підростаюче покоління, це вся діяльність держави стосовно молоді”. Більш широке тлумачення дає М. Головатий, який зазначає, що “державна молодіжна політика є одним зі специфічних і пріоритетних напрямків діяльності держави, її органів з метою створення певних умов і соціальних гарантій для соціального становлення та розвитку молодих громадян, їх щонайповнішої самореалізації як в особистих, так і у суспільних інтересах”.

В Україні державна молодіжна політика з перших років незалежності стала одним із пріоритетних і специфічних напрямів діяльності держави. Ще до проголошення незалежності України для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, розпочали свою діяльність новостворені молодіжні організації, на місцях за ініціативи органів державної влади вже напрацьовувалася нова нормативна база роботи з молоддю. На рівні областей, міст, районів розроблялися програми соціальної адаптації молоді та її розвитку; положення про органи державного управління, що мали стати відповідальними за провадження державної молодіжної політики у регіонах; певні матеріали з досвіду роботи та методичні рекомендації щодо її провадження. Водночас створювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це фактично й започаткувало державну молодіжну політику.

Перший концептуально-правовий документ державної молодіжної політики в новітній Україні прийнято 15 грудня 1992 року шостою сесією Верховної Ради України дванадцятого скликання. Це була Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні. Принципово важливо, що в цьому документі молодіжна політика визначалася як «пріоритетний та специфічний» напрям у державній політиці взагалі.

У декларації дано визначення поняття «державної молодіжної політики» як «системної діяльності держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України», визначено механізм формування та реалізації її в Україні (розділ ІУ).

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молодої людини, суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

Проект цього документа було розроблено з тим, щоб: а) проголосити державну молодіжну політику в Україні пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави; б) визначити саме поняття “державна молодіжна політика” і ввести його в правовий, науковий обіг; в) окреслити основні завдання державної молодіжної політики, головні її напрями, механізм формування та реалізації.

Слід зазначити, що дана Декларація виявилася настільки сміливою і прогресивною, що пізніше окремі її положення, іноді в дещо зміненому вигляді, перейшли і до Конституції України, інших законів та нормативних актів. Зокрема, вперше в історії України у згаданій Декларації було зазначено, що для практичної реалізації державної молодіжної політики в Україні в органах державної влади та управління всіх рівнів створюються спеціальні структурні підрозділи, утворюються соціальні служби для молоді, а у Верховній Раді України проводяться щорічні слухання про становище молоді тощо.

Декларація, що загалом схвально була сприйнята громадськістю, а головне, самою молоддю, є, між тим, загальнополітичним документом (законом) і не враховує багатьох суто практичних аспектів державної молодіжної політики. І це природно. А тому оперативно було розроблено, а в лютому 1993 р. Верховною Радою України прийнято Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Саме цим законом визначено, що молодь, молоді громадяни - цегромадяни України віком від 14 до 35 років.

Фактично до сьогодні цей закон за своїм об’ємом, структурою, декларованими для молоді України правами і можливостями не має собі аналогів, у першу чергу – в країнах так званого ближнього зарубіжжя. Пошлемося на окремі приклади, що підтверджують вище зазначене. У ст. 7 “Праця молоді”, наприклад, вказується, що “держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення з дійсної строкової військової або альтернативної (невійськової служби)”. Або таке: в ст. 12 “Охорона здоров’я, фізичний розвиток молоді” записано: “Місцеві ради народних депутатів запроваджують систему пільг і заохочень для підприємств, що спрямовують частину свого прибутку на розвиток фізичної культури і спорту, будівництво об’єктів фізкультури і спорту, організацію відпочинку, проведення рекреаційних заходів”6 і т. ін. Звичайно, істини ради треба зазначити, що і до сьогодні багато з таких статей законів стосовно молоді фактично не діють, однак їх дійсно революційний характер проглядається однозначно.

Ці законодавчі акти започаткували реалізацію державної молодіжної політики і надали можливість систематизувати практичні напрацювання у сфері молодіжної політики, визначити основні напрями її подальшого розвитку.

Важливим етапами розвитку молодіжної політики України було прийняття Законів України “Про органи і служби у справах неповнолітніх” (1993), “Про освіту” (1996)., “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1998), “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (2001), “Про вищу освіту” (2002). За висновками європейських експертів, українська нормативно-правова база з реалізації молодіжної політики є однією з найкращих не тільки на пострадянському просторі, а і в Європі. Однак закони – це необхідна, але недостатня передумова ефективності стратегій підтримки та розвитку молоді. Молоді люди потребують не стільки законодавчого регулювання власного життєвого простору, скільки розширення спектра життєвих перспектив, створення широких можливостей отримання якісної і бажаної освіти, яка, у свою чергу, надає реальні шансі працевлаштування, певною мірою є гарантом від ризику бідності, невлаштованості, непридатності.

В Україні реалізовується низка загальнодержавних програм, які спрямовані на вирішення соціальних проблем молоді, сприяння її соціальному розвитку. Це, зокрема, Програма підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання. Державна програма “Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року, Державна програма підтримки сім’ї, Національна програма забезпечення молоді житлом, Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекцій, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, Державна програма розвитку фізичної культури і спорту, та ін. Комплексний підхід до вирішення молодіжних проблем закладений у загальнодержавній програмі підтримки молоді на 2004–2008 роки. А 28 січня 2009 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про затвердження Державної цільової соціальної програми “Молодь України” на 2009–2015 роки”.

Таким чином, маючи глибокі історичні корені, державна молодіжна політика в Україні пройшла шлях від свого зародження через період пошуків до цілком окресленого й визначеного явища у суспільному житті країни. Навіть на основі такого короткого історичного екскурсу стосовно державної молодіжної політики можна стверджувати, що в її становленні виразно проявляються тенденції демократизації і гуманізації суспільних відносин, прагнення держави узгодити інтереси різних верств і груп населення, суспільних інституцій і територіальних утворень. Маємо підстави вважати, що ці тенденції дедалі посилюватимуться і в подальшому матимуть вирішальне значення для формування і провадження державної молодіжної політики і, зокрема, регіональної, які розглядатимуться як засіб всебічного розвитку нових поколінь, завдяки чому стане можливим прискорений розвиток сучасного українського суспільства.

Реалізація зазначених програм дала певні позитивні результати. Проте, все ще існує багато проблем, пов’язаних, насамперед, із достатньо низьким рівнем економічної та громадської активності молоді, відстороненням її від суспільних і державних справ.

Отже відповідно чинного законодавства, молодіжна політика України є системною діяльністю держави у відносинах із особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Вона поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути й об’єднання молодих громадян.

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

• вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

• допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

• залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

• надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

• координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Суб'єктами молодіжної політики є:

• громадяни України у віці від 14 до 35 років, що проживають на її території, а також молоді іноземні громадяни й особи без громадянства, що тимчасово або постійно проживають на території країни;

• молодіжні й дитячі об'єднання, зареєстровані на території України;

• органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що реалізують державну молодіжну політику;

• інші юридичні й фізичні особи, що приймають участь у здійсненні державної молодіжної політики.

Головними принципами державної молодіжної політики є:

• повага до поглядів молоді та її переконань;

• надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

• правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

• сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні є:

• розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

• забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

• створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

• формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

• охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України.

Відповідно для українських органів державної влади у здійсненні молодіжної політики найголовнішими напрямками діяльності є:

• забезпечення правової й соціальної захищеності молоді;

• надання молодому громадянинові гарантованого державою мінімуму соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, охороні здоров'я, професійній підготовці й працевлаштуванню;

• забезпечення збалансованого сполучення державних, суспільних інтересів та прав особистості у формуванні й реалізації національної молодіжної політики;

• пріоритет суспільних ініціатив стосовно аналогічної діяльності державних органів та установ при фінансуванні заходів і програм, що стосуються молоді;

• залучення молодих громадян до особистої участі у формуванні й реалізації програм, що стосуються молоді, суспільства та держави.