2. Характер і ступінь змін едафотопів та їх фітомеліорація

Фітомеліоративні заходи проводять там, де відбулися зміни умов мі­сцезростання, причому ці зміни могли відбуватися сотні років тому (на­приклад, Олешківські піски на півдні України) чи недавно (свіжоутворені кар'єри чи звалища). Особливості місцезростання часто тісно пов'язані з мікрокліматом і фізичними властивостями ґрунтів, які визначають його вологість і аерацію. Топографічне становище місцезростання можна швидко розпізнати й оцінити, використовуючи аерофотозйомки та топографічні карти, а також супутникову інформацію.

Розподіл умов місцезростання на слабозмінені, середньозмінені, си-льнозмінені (порушені) та дуже сильнозмінені (вищого ступеня пору­шення) дає змогу визначити й ставлення до едафотопу як об'єкта і суб'єкта перетворювань і розробити критерії управління процесом фітоме-ліорації.

Розглядаючи відповідність едафотопу конкретному біотопу, можна зробити висновок, що фітомеліоративний вплив спрямований насамперед на покращення родючості грунту. Якщо в слабозмінених місцезростаннях умови едафотопу відповідають параметрам біотопу і вимагають лише підтримки цього стану, який може порушитися в будь-який момент антропогенною дією (рекреація, випас худоби, будівництво, забруднення атмосфери і т.д.), то в дуже змінених місцезростаннях едафотоп часто представлений оголеною материнською породою і тут вже необхідні інтенсивні або ж екстенсивні заходи щодо його відновлення.

Зупинимося на основних аспектах фітомеліоративних впливів на еда­фотоп у різних умовах місцезростань: слабо-, середньо-, сильно- та дуже сильнозмінених (порушених).

А) фітомеліорація слабозмінених місцезростань

Ці місцезростання представлені корінними або ж похідними типами природної рослинності. Антропогенний вплив на едафотоп тут мінімальний (такі екосистеми називають олігогемеробними), і тому тут вживають лише заходи природоохоронного характеру. В умовах лісового господарства планують поступово-вибіркові рубки, характерні для приміських лісів, які сприяють швидшому відновленню вихідної якості едафотопу. Зайве прорідження, доведене тут до повноти нижче 0,5-0,4, може призвести до активного дернування ґрунту, чого не можна допускати.

Особливе місце займають суцільні вирубки, які в окремих випадках застосовують у лісах зелених зон міст для формування ландшафтів від­критого простору. Фітомеліоративні заходи за даних умов полягають у глибокому вивченні і прогнозуванні типів вирубок, що визначають сере­довище для відновлення лісу, особливо, як підкреслює І.С.Мелехов (1958), для початкових найважчих його етапів, а потім і прийняття рішень: відновлювати ліс природним шляхом чи зі застосуванням лісових культур.

В умовах Західного Лісостепу ліщинові, малинові, ожинові типи ви­рубок створюють несприятливі умови для природного відновлення деревних порід і росту лісових культур. Найсприятливішими для природного відновлення і створення лісових культур є вирубки, де основну едифікуючу роль відіграють лісові трав'яні рослини, особливо широкотрав'я. Виняток — це злакові, котрі зумовлюють задерніння ґрунтів і остепніння місцезростань, причиною яких є значне висушування поверхні ґрунту, позбавленого лісового притінку.

Головна вимога, якою керуються в умовах лісовідновних рубок, — не допустити перерубів і формування задернілих ділянок, оскільки вони є головною перешкодою лісовідновленню. Найпоширенішим за даних умов є сприяння природному поновленню, яке здійснюють у рік масового роз­сівання насіння дерев-едифікаторів. Рихлення ґрунту і лісової підстилки сприяє кращому проростанню насіння, а отже, — відновленню породи, яка має зайняти лісосіку після рубки.