Трансформаційний метод (лексичний рівень)
Прийом трансформації (перетворення) при безпосередньому лексичному словотвірному аналізі розроблений менше, ніж у синтаксисі. Метод перетворень може бути застосований щодо лексичних одиниць із такою метою:
* Він допомагає визначити словотвірні відношення між словами там, де аналіз за БС (безпосередніми складниками) виявляється недостатнім, особливо під час дослідження безафіксного словотвору. Доцільне застосування цього методу для дослідження всіх тих випадків, коли розв’язується питання про наявність чи, навпаки, відсутність відношень похідності між двома однокореневими утвореннями – це стосується й аналізу всіх випадків так званої похідності, наприклад, не вираженої конверсії.
* Перетворення (трансформація) слугує способом визначення чи перевірки мотивованості некореневих слів. При цьому можна обмежитися виявленням відношень між БС основи, наприклад, землетрус – земля трясеться, листоноша – носить листи. Таке перетворення, що відіграє лише підпорядковану роль під час словотвірного аналізу, може бути непрямим. Більший інтерес становить перетворення, котре можна назвати «прямим». Воно не лише виявляє мотивованість слова, але й визначає еквівалентну, тією чи іншою мірою, конструкцію, здатну замінити перетворювану одиницю в тому самому синтагматичному ланцюгу: листоноша – носій листів, землетрус – трясіння землі, льодохід – хід льоду, пароход – що йде за допомогою пару, der Lehrer - der Mann, der lehrt; derjenige, der lehrt. У цьому випадку некореневе слово замінюється словосполученням, що виражає його мотивацію.
Аналіз тексту
1. Текст та його основні характеристичні ознаки.
Текст – (лат. textum – зв’язок, поєднання). У лінгвістиці: 1) продукт мовлення (висловлювання), відтворений на письмі; 2) об’єднана смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність. У семіотиці: осмислена послідовність будь-яких знаків, будь-яка форма комунікації, в тому числі обряд, танок, ритуал і под.
Правильність сприйняття тексту забезпечується не лише мовними одиницями та їх поєднанням, але й необхідним фоновим знанням, комунікативним фоном (=пресупозиції).
Зв’язність слід розглядати у двох аспектах:
1) як відображену мовленням наявність спільного у двох чи більше фактах, явищах і под.,
2) зв’язність як відображене, передане чи створюване мовленням поєднання фактів, явищ і под. в одне замкнене в смисловому відношенні ціле.
У письмових текстах зв’язність завжди знаходить матеріальне вираження за допомогою різноманітних сигналів, пов’язаних з розміщенням тексту в просторі, а іноді й з графічним оформленням (наприклад, зовнішній вигляд наукової статті, вірша, афіші, об’яви, реклами...).
Саме на прикладі письмового тексту добре прослідковується двобічний характер зв’язності, її роль в утворенні цілого й одночасно незалежний від цілого характер.
За жанровою комунікативною зумовленістю можна розподілити тексти в три великі групи (типи текстів за жанрово-комунікативною зумовленістю):
1) облігаторна (обов’язкова) інформативна модель (текст кулінарного рецепту, текст інструкції, текст афіші і т. д.);
2) узуальна (узуальний – той, що випливає із звичаю, правила) інформативна модель (газетне повідомлення);
3) нерегламентована інформативна модель (приватне листування, більшість жанрів художніх творів).
Для автора замкнутість, цілісність тексту завжди релевантна (релевантний – здатний служити для розрізнення мовних одиниць), бо він так чи інакше будує окремі одиниці тексту з урахуванням його характеру як цілого (наприклад, словникові статті, уроки і вправи підручника, телефонна книга, художній текст, що перебуває в залежності від ідейної та естетичної заданості і т. д.).
Для реципієнта цілісність тексту не завжди релевантна. Існують тексти, призначені саме для селекційного, часткового сприйняття (словники, різні правила, телефонні книги і под.). В них, як правило, реципієнта не цікавлять відношення частин тексту до цілого, в той час як у текстів, призначених для цілісного сприйняття (тексти публіцистичні, художні і под.), навпаки, саме усвідомлення цілісності тексту змушує реципієнта шукати в процесі сприйняття тексту зв’язок з попереднім і подальшим контекстом.
Цей факт підтверджує, що цілісність тексту не обов’язково пов’язана з його тематичною єдністю.
Типи зв’язності
1) Зв’язність радіального типу (зв’язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту пов’язані не безпосередньо одна з одною, а лише „пучкоподібно” з темою усього тексту чи тільки з комунікативною метою всього цілого (наприклад, тренувальні вправи з граматики, орфоепії і под);
Тимур зажег фонарь, взял топор, крикнул собаку Риту и вышел в сад. Он остановился перед закрытой дверью сарая. Он перевел взгляд с топора на замок. Да, он знал – так делать нельзя, но другого выхода не было (Гайдар, Тимур и его команда).
2) зв’язність лінійного типу, коли окремі частини тексту (наприклад, висловлювання) пов’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної чи взаємно осмислюються.
Маленькая девочка нездорова. Каждый день к ней ходит доктор Михаил Петрович, котрого она знает давным-давно. А иногда он приводит с собой еще двух докторов, незнакомых. Они переворачивают девочку на спину и на живот, слушают что-то, приложив ухо к телу, оттягивают вниз глазные веки и смотрят. При этом они как-то важно посапывают, лица у них строгие и говорять они между собой на непонятном языке. Потом переходять из детской в гостинную, где их дожидается мама. Самый главный доктор – високий, седой, в золотых очках – рассказывает ей о чем-то серьезно и долго (Куприн, Слон).
Різновиди лінійного зв’язку
(Вони маніфестують внутрішню спаяність висловлюваної думки, котра, у свою чергу, відображає можливі зв’язки явищ дійсності)
а) С м и с л о в е з ч е п л е н н я. Як правило, спостерігається на стикові частин, воно виражає або припускає логічне чи часове взаємовідношення (причину, наслідок, протиставлення, наслідку, співвідношення в часі і под.).
Наприклад: На перший погляд ця історія може сприйматися як анекдот. Але подумайте.
Перед лікарями опиняється хворий, про якого вони нічого не знають. Тому й важливі експерименти зі здоровими.
Я правив прямо на будиночок з червоним дахом. Потім я звелів сестрі готувати сніданок.
б) С м и с л о в е п е р е к р и т т я. Воно виявляється або в повній, або в частковій ідентичності якогось одного семантичного компонента попереднім повідомленням, або в ідентичності сукупності кількох семантичних компонентів попереднього тексту, узятих разом.
Наприклад: Березу в Росії люблять усі. Це символ краси й вірності, ніжності й чистоти.
Древні люди н а Р у с і писали на бересті. З берести гнали дьоготь.
Сім разів протягом життя Акімов звертався до Шекспіра. Усе це, за винятком Гамлета, були комедії.
З будь-якого тексту, що користується таким типом зв’язку, можна випрепарувати такі смислові перекриття на осі повна ідентичність – суміжність, що втілюються в словах чи словосполученнях, наприклад: Літак – повітряний корабель – він; експлуатація літака – перевозити пасажирів; зв’язати міста – нова траса і т. д.
Синтаксико-лексичні скрепи (засоби зв’язку) типу: І ось..., Отже..., Значить.., Таким чином..., Насамкінець..., потім..., а..., тому і под. + повтори, синоніми, пароніми, різні модифікації, члени одного семантичного поля, дейктичні показники і под. допомагають репрезентувати текст як цілісну зв’язність. Але вони не створюють зв’язності самі по собі, а є лише дуже чіткими сигналами в плані вираження.
Доказом цього слугує таке. Цілком можливим є створення тексту, котрий у плані вираження носитиме всі ознаки зв’язного тексту, однак він буде позначений невідповідністю між зв’язністю плану вираження й незв’язністю думки (до речі, у мовленні це (незв’язність) може бути й комунікативним завданням). Наприклад:
Я пішов у кіно. Кіно на 1-ій Слобідській. 1-ша Слобідська – одна з найстаріших вулиць Миколаєва. Миколаїв – центр кораблебудування України. Кораблебудування – наука про будування кораблів. Корабель – велике морське судно.
Цей самий факт пояснює, чому можна створювати цілковито зв’язні повідомлення без спеціальних сигналів зв’язку і навіть нетекстового типу. (Пригадайте, на такій „оголеній зв’язності” грунтується у викладанні іноземних мов тип вправ „опишіть ситуації з поданими нижче словами, наприклад: Увійти в автобус – гаманець – валятися – підняти – віднести – стіл знахідок – вийти на наступній”. В якості опорних пунктів зв’язку тут підібрані слова й словосполучення, котрі за своєю семантикою аніскільки не зв’язані, не належать навіть до одного семантичного поля. І все ж співрозташування їх викликає уявлення про типові реальні ситуації, оскільки названі ними явища в певній послідовності передають реальні взаємопов’язані факти, що зустрічаються. І чим тісніше зміст повідомлення пов’язаний з реальними фактами (чи уявлюваними як реальні), тим менше він потребує спеціального підкреслення чи навіть просто вираження їх взаємозв’язку. Звідси випливає принципова можливість спирати зв’язність тексту на зв’язки, закладені в самих явищах і фактах, тобто на рівні референта (предмет думки, що відображає предмет чи явище об’єктивної дійсності й утворює той понятійний зміст, з яким співвідноситься дана мовна одиниця) мовлення).
Зв’язність тексту можна розглядати з позицій її вираженості. У таких випадках виділяється:
а) експліцитний зв’язок, тобто по суті те саме зчеплення чи перекриття, що одержує вираження за допомогою різних мовних засобів (лексичних, морфологічних, синтаксичних);
б) імпліцитний зв’язок, тобто зв’язок, що не отримав вираження за допомогою окремих мовних засобів. Такий зміст часто буває нечітким. Отже, осмислення імпліцитного змісту, хоча б приблизне, можливе лише з урахуванням попереднього, а іноді й наступного контексту.
Наприклад, в одній з радіопередач режисер ужив висловлювання: Ліг, встав, ліг, встав, з новим роком, ліг, встав. Воно отримало осмислення і, таким чином, і можливість вступати у зв’язок з усім текстом лише на підставі попереднього контексту, в котрому пояснюється відносність людського сприйняття часу залежно від віку: в дитинстві день здавався довгим-довгим, спочатку ти прокинувся, потім був сніданок, потім увесь ранок шкільні заняття, потім обід, друга половина дня, вечір – а зараз? Отже, частина ліг, встав, ліг, встав, кліше „з новим роком” вступають у зв’язок з невисловленим, але вивідним із змісту тексту смислом „а зараз час летить швидко”, і на підставі цього виникає нове осмислення – „час летить так швидко, що не те що дні, але й роки не встигаєш помічати”. У результаті виходить зв’язок не самих смислів, які передаються текстом, а немовби зв’язок через асоціації, що виникають на підставі повідомленого і повідомлюваного. Такий зв’язок особливо часто використовується в поетичних текстах, де смислові місточки між окремими висловлюваннями чи більш значними частинами розбудовуються на асоціаціях, котрі виводяться із смислів навіть не окремих висловлювань, а лише окремих слів чи словосполучень.
Через те що тексту властивий певний обсяг і п р о т я ж н і с т ь, а при цьому він становить одне ціле, то не обов’язково, щоб кожний зв’язок тексту був пов’язаний із сусіднім. З цих позицій виділяється зв’язок п л а в н и й, безперервний і п е р е р и в ч а с т и й, тобто такий, що відображає часті зміни тем чи зміни спрямованості думок (тексти великого обсягу й широкого всебічного охоплення дійсності, що має місце особливо в художній сфері; можуть зустрічатися і в нехудожніх текстах, наприклад у приватних листах).
Тематичні переходи виникають, наприклад, через введення супровідних вставок, що відводять увагу в бік якоїсь окремішної деталі, під час раптової оцінки власних слів і под. До змін типу комунікативних засобів відноситься в письмовому тексті застосування різних схем, формул, цифрових чи інших символів, застосування іншого мовного коду і т. д.
Під змінами спрямування думки розуміють перш за все зміни перспективи мовлення (подання повідомлюваного в об’єктивізованій (відстороненій) перспективі, у перспективі від 1-ї особи, від 2-ї чи 3-ї особи, з чим пов’язані й переходи до так званої прямої мови чи введення цитат) та зміни комунікативної спрямованості (неспецифічна спрямованість – пряме звертання до адресата, зміна адресата).
Основні типи зв’зку – радіальний і лінійний – можуть доповнювати один одного, однак за умови, що один з них є домінантним текстотвірним принципом цілого. Таким чином, зв’язність не є якоюсь абсолютною якістю. Конкретні тексти можуть відрізнятися різною інтенсивністю зв’язності й різною структурою зв’язків, що є для реципієнта й тим фоном, на підставі котрого текст сприймається ним як розчленований.
Текстові сигнали. Сигнали бувають щонайменше чотирьох типів. Так, коли ми читаємо текст, то на нас впливають (подають нам сигнали):
Значення окремих слів;
Поєднання слів між собою;
Порядок слів;
Розділові знаки.
Решта сигналів іде «зсередини», від читача, а н6е від тексту (Справедливо зазначити, є й інша точка зору – ніяких сигналів текст не подає).
Які ж сигнали може подавати усе зазначене? Наприклад:
Значення окремих слів можуть говорити: «я слово книжне», чи «я слово екзотичне», чи «а мене зовсім немає, я щойно придумане», чи «я пов’язане із древністю чи з тишею», або «мене вживали так часто, що я стало штампом» і т. д. – нескінченна кількість індивідуальних сигналів…
Поєднання слів між собою можуть говорити: «нам добре разом», чи кричати «нас заборонено ставити поруч!», або перегукуватися звуками, або нагадувати про попередній текст (якщо це цитата), або одне може знівелювати значення іншого – та багато різних інших відношень можливі між словами, усе як у людей в родинному житті…
Порядок слів на перший погляд має менше можливостей «сигналити», практично лише дві: «я нормальний» чи «я незвичайний». Однак парадокс у тому, що перший зустрічається надзвичайно рідко. «Гладенький» синтаксис зустрічається лише в підручниках граматики. А розмовне мовлення, і тим більше художнє, майже завжди пов’язані зі зміною порядку слів, навіть якщо це не впадає в очі.
Розділові знаки подають багато важливих сигналів – змістових та інтонаційних: «тут потрібна пауза», або «ці два слова рівноправні», або «чекайте на продовження»…На жаль, найменше уваги звертають на сигнали «усіляких ком».
На окрему розмову заслуговують сигнали невласне-прямого мовлення й особливо «чужого слова».
2. Основні одиниці тексту (текст → надфразова єдність/складне синтаксичне ціле (ССЦ) → речення).
*Текст – (лат. textum – зв’язок, поєднання). В лінгвістиці: 1) продукт мовлення (висловлювання), відтворений на письмі; 2) об’єднана смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність.
*Надфразова єдність (= ССЦ; = мікротекст; = період) – відрізок мовлення у формі послідовності двох і більше самостійних речень, об’єднаних спільністю теми в смислові блоки. (Може збігатися з абзацом, бути більше і менше абзацу).
Мінімальні ССЦ утворюють: питання і відповідь; висловлювання, що складається із засновку і висновку; опис одного й того ж самого предмета (особи). ССЦ завжди починається із уведення теми, решта речень її (тему) пояснюють.
*Речення – мінімальна одиниця людського мовлення, що являє собою граматично організоване поєднання слів (чи слово), якій властива певна смислова й інтонаційна завершеність. Граматичну основу речення утворює предикативність, що складається з категорії часу, категорії особи, категорії модальності, та інтонація.
Зразки аналізу
З’ясуйте, якими способами й засобами пов’язані абзаци в даному тексті?
„День был знойный. В небе как застыли на одном месте, так и простояли до ночи тугие облака. Ближе к закату солнце вошло в лиловую мглу и раскалённым диском опустилось к земле.
Ночь не принесла прохлады. Почему-то не выпала роса. Наутро, выкупавшись в озере, Леонтьев почувствовал раздражение. «Заболел я, что ли?» - подумал он.
Днём над соснами появилось пепельное облако, похожее на исполинский гриб. Задул порывистый ветер, зашумел лес. Где-то высоко прогремел гром. Подходила гроза” (К. Паустовский).
Відповідь
1. Це є текст, бо послідовність знакових одиниць об’єднана смисловим зв’язком , основними властивостями якої є зв’язність і цілісність.
2. Це різновид лінійного зв’язку (Він маніфестує внутрішню спаяність висловлюваної думки, котра, у свою чергу, відображає зв’язки явищ дійсності та ставлення до них). Лінійний зв’язок реалізується через с м и с л о в е з ч е п л е н н я, яке спостерігається на стикові частин, воно виражає логічне й часове взаємовідношення (причину, наслідок, послідовність, протиставлення наслідку, співвідношення в часі).
3. Частин тут три. Це мікротексти (ССЦ), вони співпадають з абзацами.
1-ий мікротекст складається з трьох речень, об’єднаних спільною темою – описом одного й того ж самого предмета („знойный день”), тема вводиться першим реченням (реченням-засновком). 2-ге речення характеризує таку реалію „знойного дня”, як небо. Третє речення характеризує таку реалію „знойного дня”, як „сонце в небі”.
2-ий мікротекст складається з чотирьох речень, об’єднаних спільною темою – описом одного й того ж самого предмета (задушливої ночі – „ночь не принесла прохлады”). Тема вводиться першим реченням (реченням-засновком). 1-ше й 2-ге речення – це поетапна характеристика ночі: її більшої частини, її кінця. 3-тє й 4-те речення – опис стану мовця через таку ніч.
3-ий мікротекст складається з чотирьох речень, об’єднаних спільною темою – описом одного й того ж самого предмета (дня, що настав після ночі). Тема вводиться першим реченням (реченням-засновком), де автор повертається до опису реалій, вказаних в засновку першого мікроконтексту (день - небо) через протиставлення характеристичних ознак (тугие облака – грибообразное пепельное облако; сонця немає). Інтенсивність змін нового дня досягається уведенням характеристичних ознак додаткових реалій – вітру, лісу.
4. Усі три мікротексти пов’язані між собою тим, що описане стосується мовця як присутнього в ситуації (тема контексту). Ця присутність експлікується двома способами: 1) уведенням власного імені (Леонтьєв та 2) описом тілесного й психічного стану стану («Заболел я, что ли?» - подумал он; ....почувствовал раздражение).
5. З позицій вираженості зв’язності слід зазначити, що тут домінує експліцитний зв’язок, тобто зчеплення, що одержує вираження за допомогою морфологічних і синтаксичних мовних засобів.
Самостійно визначте тип зв’язності поданого тексту та засоби зв’язності (скрепи).
Маленькая девочка нездорова. Каждый день к ней ходит доктор Михаил Петрович, котрого она знает давным-давно. А иногда он приводит с собой еще двух докторов, незнакомых. Они переворачивают девочку на спину и на живот, слушают что-то, приложив ухо к телу, оттягивают вниз глазные веки и смотрят. При этом они как-то важно посапывают, лица у них строгие и говорять они между собой на непонятном языке. Потом переходять из детской в гостинную, где их дожидается мама. Самый главный доктор – високий, седой, в золотых очках – рассказывает ей о чем-то серьезно и долго (Куприн, Слон).