Різновиди новорічних пісень
Новорічні пісні поділяються на дитячі, світські, церковні, пісні про Маланку та пісні до народної театральної вистави „Коза”. Дитячі колядки та щедрівки поширені в центральних регіонах України. Як зазначає В.М.Гнатюк2 авторами дитячих колядок і щедрівок були спудеї (бурсаки), що навчалися у духовних закладах (ХІІ—ХУІІІ ст.). Ці твори часто мали бурлескний і пародійний характер, що легко сприймалось дитячою уявою. В народі існує повір’я (як наслідок ритуалів ініціальної магії), що перший колядник впливав на події життя наступного року.
Структура колядок і щедрівок у фольклористиці розрізняється за складочисловою формою. Щедрівки, переважно, мають складочислову будову (4+4), зрідка (5+5):
Щедрівонька щедрувала
Запис і обробка І.Я.Павленка у с Білозір’я Черкаського району, Черкаської області від О. Гаранської-Ратушняк , 81 рік.
Колядки і щедрівки ще слід розрізняти за змістом приспіву: в колядках у приспіві „Святий вечір”; у щедрівках – „Щедрий вечір!”. Але ці визначення є досить умовними, оскільки у фольклорі дифузні явища є нормою.
Мелодика, ритміка, багатоголосся колядок та щедрівок
Дитячі колядні пісні нескладні за своєю будовою, мають короткі тексти і вузькоамбітусні (в межах квінти) наспіви.
Колядки і щедрівки, С. 134.
Світські і церковні пісні, порівняно з дитячими, є більш розгорнутими і мелодичними. Мелодика колядок має чітку структуру заспіву і приспіву. Характер мелодики переважно моторний, але часто зусрічаються пісні урочисто-протяжного характеру, особливо в колядах релігійного змісту, які за своїм характером нагадують канти.
С.Клюшнівка, Полтавської обл.
Харктерним для колядування є мелодекламація і розмовні ритмізовані поздоровлення, у зоні високоформантного звучання.
Колядки і щедрівки, С.136.
Фактура наспівів є різноманітною – від унісонно-гетерофонічної до насиченого гомофонно-гармонічного складу, поширена втора. За ладовими ознаками різдвяні пісні тяжіють до мажоро-мінорної системи.
Обов’язкова література:
Дей О. Величальні пісні українського народу.// Колядки та щедрівки. К., 1965.
Іваницький А.І. українська народна музична творчість, К. 1990. С. 67-76.
Додаткова література:
Квитка К. Избранные труды. Т.1. С.103-160.
Колесса Ф. М. Музикознавчі праці. С.383-392.
Федас Й.Ю. Український народний вертеп.
Веснянки Різновиди весняних пісень, музичні особливості.
Веснянки розрізняють за такими ознаками:
пантомімічні сценки иа ігри;
виконання пісень-закличок;
водіння хороводів.
Пантомімічні ігри походять від язичницьких вірувань. Вони пов’язані з імітацією природних явищ, зокрема: рухів тварин, криків журавлів, виготовлення і спалення опудал Марени, Кострубонька, що символізували образ немічної зими. Популярним було випікання „жайворонків” із тіста з якими малі діти залазили на дерева і кликали птаха, що був першим провісником початку весни. Головним змістом магічних дійств було закликання і зустріч весни.
Веснянки-заклички – невеликі за формою пісні, неширокого діапазону, які виконувалися в унісонно-гетерофонній манері хором дівчат. Веснянки-заклички мають характерний приспівний елемент у кінці строфи, в якому закладено елемент магічної дії – це глісандуючий вигук „Гуууу!”. Він є кульмінативним тоном і надзвичайно колоритним елементом у процесі виконання пісні. Йому надається різних значень: відлякування зими, чарівливого змісту, вияву пробудженого радісного настрою. Тому веснянки ще називають піснями-гуканками (в значенні – гукати). Для наспівів веснянок характерні окличні інтонації, які передавались тембрально насиченим сильним звуком грудного забарвлення. Традиційно веснянки виконувалися на околицях села багатьма гуртами дівчат, що перегукувалися. Це створювало чаруючу атмосферу магічного впливу, вияву радості всіх учасників обрядових дійств приходу весни.
Приклад Володар
Весняні хороводи ігри і танки є найпоширенішою групою цього жанру, які виконуються і в наш час захоплюючи архаїчною красою закличних інтонацій, заворожуючих „зичних” унісонів, колективного танцю, що виконується рухами по колу або ключем. Це найхарактерніша особливість виконання веснянок в якій закладено глибокий синкретизм де природно поєднується спів з танком та грою, водінням хороводів. Музичні інтонації і рухи виходили від самого змісту весняної пісні в яких панував культ природи, землеробські та любовні мотиви. Про це свідчать самі назви пісень-веснянок: „Мак”, „Журавель”, „Просо”, „Довга лоза”,”Льон”, „Перепілонька”, „Зайчик”, „Горобейко”, „Женчик”, „Вербовая дощечка”, „Воротар”та інш. Так у виконанні пісні „Зайчик” одна із дівчат грає образ „зайчика” супроводжуючи пісню характерними пантомімічними рухами які мають імпровізаційний характер (як і сам спів).
Пісні Поділля. С.69.
Складочислова структура веснянок (окрім веснянок-закличок) склалася за логікою ігрових особливостей і підпорядковується танцювальним рухам (4+6+6) – „Рано, рано да сиду на гору”; (4+4+6) – „Весняночко, паняночко, де ти зимувала?”. І нині популярною є веснянка танцювального характеру „Кріп”:
Пісні Поділля. С.72.
Ключовий танок „А ми кривого танцю, танцю йдем” має непарноперіодичну структуру (7+3). Ритмомелодика веснянок відноситься до моторного типу. Їх танцювально-ігровий характер наповнений різноманітними відтінками, які не характерні для інших моторних жанрів у ліриці, де є чітке визначення танців (гопак, полька, козачок). Особливості цих відтінків полягають, у першу чергу, завдяки непарно-періодичній будові наспівів, перемінному розміру, наявності ігрових нюансів тощо. Для окремого типу наспівів веснянок характерним є мелодизований речитатив у якому закладені окличні, наказові, прохальні інтонації, що є відгомоном язичницьких культів.
Багатоголосся веснянок у своїй основі гетерофонічне. Одноголосі наспіви часом розщеплюються на два – три голоси. Весняні пісні, (діапазон яких рідко виходить за межі квінти) виконуються у примарній (зручній для співу) зоні загального діапазону жіночих голосів, що сприяє потужному унісонному звучанню.
Ранньо-фольклорні веснянки мають архаїчний ладовий колорит. Варіативність виконання веснянок має дві основних складові: - імпровізація з використанням прийомів оспівування опорних тонів пісні (устоїв) з використанням прохідних допоміжних нот (які в запису позначаються дрібним шрифтом); звуковисотне варіювання терцового тону при розщепленнях унісону має дуже широку зону інтонування (в межах тону і більше ), що надає особливого ладового колориту в співі. Варіативно інтонуються також секунди, що прилягають до опорного тону (устою). Мала терція в інтонуванні інколи тяжіє до секунди, велика – до кварти, абож можна почути „нейтральний терцовий тон (не мажорний, не мінорний).Така ладова імпровізаційність характерна для веснянок ранньо-фольклорного типу Полісся.
