3.Власність в Україні

Власність – це економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ.

Власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Володіння це фактична наявність речі, та можливість власника впливати на неї.

Користування – це право отримувати з речей їх корисні властивості (носити одяг, користуватись автомобілем).

Розпорядження – це право визначати юридичну або фактичну долю майна (продавати, дарувати)

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. (Ст.41 КУ).

В Україні існують наступні форми власності: державна, колективна, приватна та власність Українського народу.

Власність Українського народу – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси та інше.

Державна власність – майно необхідні для виконання державою своїх функцій.

Колективна власність – майно певних колективних підприємств, кооперативів, політичних партій та інше.

Приватна власність – майно конкретної фізичної та юридичної особи. До приватної власності належить також сімейна сумісна власність.

Всі форми власності є рівноправними.

4. Правочини (цивільно-правові договори)

Договір це домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну, чи припинення цивільних прав чи обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Договір вважається дійсним за дотримання такий умов:

законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право та дієздатності сторін, дотримання істотних умов договору.

Істотними є ті умови договору, що ви знані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними предмет, ціна, строк).

Окрім істотних умов, у договорі можуть бути умови звичайні й випадкові.

До звичайних умов відносять ті, які передбачаються у законі і стають обов'язковими для сторін. Наприклад сторони не обумовили хто буде зберігати продану річ, то діятиме ст.230 ЦК Якщо право власності (право оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення.

Класифікація договорів:

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються:

односторонніми (заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

двосторонніми (купівля-продаж, поставка, підряду, оренда і т. ін.).

багатосторонніми (договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів).

Розрізняють договори реальні й консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли продавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою виразу:

Усні та письмові.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак, у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було укладено в певній формі.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Письмові поділяються на прості й нотаріально засвідчені. Проста письмова форма застосовується і укладення між собою договорів організаціями, й договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладанням. У прості письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цєї форми вимагає закон (договір майнового найму між громадянами на строк більш як рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом це договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність договору купівлі, якщо такий наслідок прямо зазначено і вимагається законом.