Предмет дослідження: процес впливу емоційного вигорання на правоохоронців.

Мета дослідження: дослідити вплив емоційного вигорання на правоохоронців.

Об’єкт дослідження: емоційне вигорання.

Завдання:

1.Розкрити зміст причин формування синдрому психічного вигорання.

2. Визначити вплив професійних деформацій на особистість правоохоронця.

3. Розкрити методи профілактики морально – професійної деформації правоохоронців.

Розділ I. Емоційне вигорання, як предмет наукового дослідження

1.1 Синдром емоційного вигорання: погляд на проблему

Ще в 1970-ті роки ХХ століття було виведено поняття «синдром емоційного вигорання». Перш за все це поняття характерно для представників професій типу «людина – людина», які змушені постійно спілкуватися з іншими людьми, при чому не за власним вибором.

Декілька десятиліть назад К. Маслач дала різке формулювання: «Згорання – плата за співчуття». Звідси і пішла порада не брати на себе чужих проблем, не розчинятися в чужому «я», приділяти більше уваги своєму внутрішньому світу, не ставати рабом своїх обов’язків, усіляко уникати моногонії, не шукати у роботі порятунку від власних проблем, на кінець (і це беззаперечно) – просто спокійно виспатися.

Г.Л. Станкевич зауважує, що саме через високі вимоги, які ставляться до комунікативної компетентності психолога, а також через труднощі «приймаючого», «безумовного» спілкування, виникає проблеми особистісної захищеності психолога – одне із актуальних питань професійної екології. Можливо, саме застереження, які виникають у зв’язку з цим, змушують психотерапевтів триматися за панцир свого професіоналізму, що дозволяє йому залишатися закритим і відгородженим у взаємодії з пацієнтом. Але нічого так не оголює, як прагнення бути закритим. Саме в професійній закритості ховається загроза дисоціативності переживань, яка може служити деформуючим фактором у професії. Ігнорування власних невирішених проблем живить міф про те, компетентні психотерапевти можуть і повинні ефективно працювати з будь-якими пацієнтами в будь-який час і при будь-яких обставинах.

Синдром емоційного вигорання описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Термін «burnout» («емоційне вигорання») був запропонований американським психіатром Фроуденбергером у 1974, яким він характеризував психологічний стан здорових людей , які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) і емоційно навантаженій атмосфері при здійсненні професійної допомоги. Соціальний психолог К. Маслач визначила цей стан як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття у відношенні до клієнтів чи пацієнтів. Спершу під поняттям синдром емоційного вигорання розуміли стан виснаження з почуттям власної непотрібності. Пізніше симптоматика даного синдрому значно розширилась за рахунок психосоматичного компоненту. Дослідники все більше пов’язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносили його до стану перед хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».

Як пише ряд авторів, існує дуже багато визначень «burnout», але Фроуденбергер говорить, що професійне вигорання «є виснаженням енергії у професіоналів у сфері соціальної допомоги, коли вони почувають себе перевантаженими проблемами інших людей.» Як він стверджує, тут виникає цинічна установка: «Навіщо хвилюватися? Це немає ніякого значення». Коли працівник вигоряє з будь-якої причини, він стає неефективним у своїх цілях і діях. Вигорання – це такий стан емоційного і фізичного виснаження, коли людина не може повноцінно функціонувати. Люди не можуть діяти адекватно, якщо вони ніколи не виходять за рамки своєї професійної ролі.

Маслач підкреслює, що вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудоту, а швидше «емоційне виснаження, яке виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням».

Вітчизняні дослідники (Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А.) розглядають синдром емоційного вигорання як стан «професійної деформації». Автори вказують, що симптоми вигорання проявляються у професіоналів, які працюють в системі «людина – людина», тобто у тих, хто через професійні обов’язки змушений весь свій робочий день спілкуватися з людьми. Схильність до вигорання спостерігається у представників певних професій, які наділені владою, що важко контролюється і важко обмежується. Дану точку зору підтримують А.Р. Конечний і М. Боухал, на думку яких, професійна деформація (вигорання) поступово розвивається із професійної адаптації. На прикладі медичних працівників вони прослідковують динаміку даного феномену. Певний ступінь адаптації першопочатково природний для медичного працівника. Сильне сприйняття страждань іншої людини на початку професійної діяльності, з часом, як правило притупляється. Автори дивляться на вигорання з точки зору однієї певної професії, в той же час, підкреслюють те, що «професія ризику» обов’язково повинна належати до системи «людина – людина».

Бойко вказує, що синдром емоційного вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у вигляді повного чи часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на певні психотравмуючі впливи.