2. Методика аудиту грошових коштів і дебіторської заборгованості

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, під грошовими коштами слід розуміти готівку, кошти на рахунках в банку та депозити до запитання.

Перевіряючи правильність ведення бухгалтерського обліку грошових коштів підприємства аудитор керується і дотримується норм чинного законодавства України. Основні нормативно-законодавчі акти щодо операцій, пов'язаних з рухом грошових коштів:

- Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16липня 1999р. № 996-ХІV (зі змінами і доповненнями);

- Закон України "Про внесення змін до закону України "Про оподатку­вання прибутку підприємств" від 22 травня 1997р. № 283/97 — ВР (зі змінами і доповненнями);

Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, ТМЦ, грошових коштів і документів та розрахунків, затверд­жена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994р. № 69 (зі змінами і доповненнями від 22 листопада 2004р. № 731);

- Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу у національній

валюті в Україні, затверджена постановою НБУ від 19 лютого 2001р. № 69;

- Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління НБУ від 15 грудня 2004р. № 637 (зі змінами і доповненнями від 10 серпня 2005р. № 227);

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 4 "Звіт про рух грошових коштів ", затверджене наказом МФУвід 31 березня 1999р. №87 (зі змінами і доповненнями від 22 листопада 2004р.);

- План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, забов’язань, господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом МФУ від 30 листопада 1999р. № 291;

- Указ Президента "Про застосування штрафних санкцій за пору­шення норм з регулювання обігу готівки " від 12.06.95р. № 436/95; Постанова КМУ "Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку" від 19.04.1993р. № 283 та інші;

- Міжнародні стандарти аудиту: 120 "Концептуальна основа міжнародних стандартів аудиту "; 200-299 "Відповідальність "; 300-399 "Планування"; 400-499 "Внутрішній контроль"; 500-599 "Аудиторські докази "; 610 "Розгляд роботи внутрішнього аудиту "; 620 "Використання роботи експерта"; 700-720 "Аудиторська думка та звітність"; 800-810 "Спеціалізовані сфери"; 900-930 "Супутні послуги ";

- МСЗО 2400 Завдання з огляду фінансових звітів;

- МСЗВ 3000 Завдання з надання впевненості;

- МСЗВ 3400 Перевірка прогнозованої фінансової інформації;

- МССИ 4400 Завдання з виконання погоджених процедур;

- МССП 4410 Завдання з підготовки фінансової інформації;

- ВПР (виклад політики ради) Визнання професійної кваліфікації

бухгалтерів;

МППП (міжнародні професійні практичні положення) І Забезпе­чення якості професійних послуг.

Враховуючи значення грошових коштів у касі і касових операцій підприємства, перед аудитором стоять наступні завдання:

• перевірка разом з адміністрацією підприємства забезпечення умов збереження готівки в касі;

• перевірка правильності, своєчасності та повноти оприбуткування отриманої готівки з банку та від інших осіб;

• контроль за дотриманням правил документального оформлення операцій з руху грошових коштів;

• контроль за дотриманням касової дисципліни при проведенні касових операцій;

• перевірка дотримання ліміту готівки в касі, умов видачі грошових коштів на поточні потреби та інші цілі;

У перевірка дотримання встановленого порядку збереження чекових книжок, а також отримання за ними готівкових коштів;

перевірка стану обліку касових операцій, ведення касової книги,, книг аналітичного обліку інших цінностей, які зберігаються в касі;

перевірка дотримання граничних обмежень на здійснення готівкових розрахунків;

перевірка наявності договорів про повну матеріальну відповідальність касирів тощо.

Інформаційна база, що використовується під час аудиту грошових коштів у касі підприємства, містить:

первинні документи: прибуткові та видаткові касові ордери (№ КО-щ 1, № КО-2); корінці чекової книжки; договір про матеріальну відповідальність; квитанції на внесок готівки до банку або на оплату послуг та інше;

облікові регістри: журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів (№ КО-3, № КО-4); касові книги; звіти касира; журнал №1; Головну книгу;

бухгалтерську звітність: Баланс (форма №1); Звіт про рух грошових коштів (форма №3); Примітки до річної фінансової звітності (форма №5).

Нерідко на підприємствах допускають помилки у веденні бухгалтерського обліку грошових коштів. Найпоширенішими серед цих порушень, які виявляються під час аудиту, є наступні: недотримання порядку нововведення інвентаризацій; наявність виправлень у касових документах; відсутність договору про повну матеріальну відповідальність з касиром; неповне оприбуткування грошових коштів; надлишок чи нестача готівки, існуючих документів у касі; не спів падання сум у звіті касира та у касових ордерах; невірна кореспонденція синтетичних рахунків; відсутність підписів окремих членів інвентаризаційної комісії; відсутність підписів головного бухгалтера, керівника, касира; перевищення норм розрахунків готівкою, які встановлені законодавчо; видача готівки під звіт особам І без повного звіту за попередній аванс та недотримання термінів повернення невикористаних сум цими ж особами; неправильне, несвоєчасне чи неповне відображення в бухгалтерських регістрах виручки від реалізації, що отримана через касу.

Під час перевірки журналу реєстрації прибуткових та видаткових касо­вих ордерів аудитор звертає увагу чи є роздільною нумерація прибуткових та видаткових документів, щоб упевнитися у повноті обліку касових операцій. Порушення порядкових номерів, розбіжності у сумах можуть свідчити про факти порушень. Якщо такий випадок встановлено, необ­хідно з'ясувати причини (пояснення матеріально відповідальної особи). Тому аудитор особливу увагу приділяє перевірці правильності оформ­лення касових документів.

Аудитор планує перевірку касових операцій перед тим, як приступити безпосередньо до її виконання. Перевірка касових операцій повинна проводитися суцільним способом. Це означає, що всі касові документи будуть проглянут і неодноразово, послідовно, досконально з дотриманням аудитором певних спеціальних процедур, направлених на виявлення порушень, неточностей. Результати кожної процедури необхідно офор­мити у вигляді спеціальної таблиці.

Перш ніж приступити до складання плану перевірки аудитор оцінює стан внутрішнього контролю на підприємстві, тобто як дотримуються правила із збереження та руху грошових коштів, інших цінностей в касі. За допомогою спеціальних питань він оцінює дотримання на підпри­ємстві касової дисципліни, виявляє, де можуть бути найчастіше допущені порушення, складає план аудиторських процедур, окреслює коло специ­фічних рис, притаманних веденню обліку на підприємстві.

Аудитор може зробити висновок, що на підприємстві неналежним чином організований внутрішній контроль чи взагалі відсутній, якщо виявить:

відсутність оформлених належним чином договорів про повну матеріальну відповідальність з касиром;

відсутність налагодженої системи проведення раптових ревізій з повним перерахунком грошових коштів та грошових документів, що зберігаються в касі;

відсутність наказу керівника про встановлення періодичності перевірок;

прибуткові та видаткові касові ордери підписані іншими особами, а не головним бухгалтером чи керівником підприємства і це не відобра­жено в розпорядженнях керівника підприємства;

проведення ревізії каси при зміні (звільненні) касира без дотримання належної процедури;

наявність ознак, які свідчать про формальне проведення ревізій каси: однаковий, постійний склад ревізійних комісій; проведення ревізій на звітні дати, коли касир знає і готується до них; відсутність робочих^ записів комісії (додаються до акту ревізії) про по купюр ний пере­рахунок банкнот та інше;

функції касира покладено на облікового працівника без відповідного розпорядження керівника підприємства та ін.

Якщо аудитор виявив відсутність чи недостатність внутрішнього контролю на підприємстві, він здійснює опитування кожного з відпові­дальних осіб. Це керівник підприємства, головний бухгалтер, касири, тобто ті особи, на яких лежить відповідальність за дотримання порядку ведення касових операцій.

Якщо відповіді на поставлені відповідальним особам питання відріз­няються (касир не знає чи є на підприємстві наказ про раптові ревізії каси, керівник підприємства — про обов'язкове укладання договорів про повну матеріальну відповідальність з касиром), то це є свідченням того, що на підприємстві неналежним чином організований внутрішній контроль.

При відповіді на запитання особа може бути невпевненою, тому ауди­тору доводиться самому знаходити правильну відповідь, додатково опитуючи співробітників підприємства.

Результати опитування дозволять аудитору зробити узагальнений висновок про стан касової дисципліни на підприємстві: порушується порядок ведення касових операцій чи внутрішній контроль знаходиться на досить високому рівні, щоб не допустити зловживань та порушень.

Негативний висновок про стан внутрішнього контролю на підпри­ємстві може бути причиною для наступних дій аудитора:

якщо касові операції мають невелику питому вагу у сумарному числі господарських операцій (це виявлено в результаті опитування спів­робітників підприємства чи експрес-аналізу касової звітності), то аудитор планує перевірку касових операцій в звичайному порядку;

якщо питома вага касових операцій значна (реалізація продукції^ ведеться через касу), а касові документи відсутні, то аудитор може відмовитися від надання аудиторського висновку про достовірність звітності підприємства, через те, що він не може скласти уявлення то стан внутрішнього контролю на підприємстві.

У аудитора, зазвичай вже після опитування, формується план пере­вірки касових операцій з розробкою всіх етапів процедур.

Перевірка дотримання ліміту залишку готівки в касі - обов'язкове питання аудиту. При цьому аудитором визначається: розмір ліміту, встановлений підприємством самостійно та затверджений наказом по підприємству на поточний рік; строки і порядок здавання виручки, своє­часність повернення до банку невитрачених коштів, які видані на оплату праці, інші виплати. Тобто аудитор повинен впевнитися у дотриманні підприємством ліміту залишку готівки в касі. Під час визначення понад­лімітних залишків готівки в касі застосовують спосіб порівняння залиш­ків на кінець дня у звіті касира з встановленим лімітом за кожний день.

Якщо аудитор виявив перевищення дозволеного ліміту залишків готівки в касі, то він з'ясовує причини цього порушення та суму понад­лімітних залишків, а також сприяє усуненню допущених недоліків.

Відповідно до Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95р. № 436/95 (далі - Указ № 436/95) за перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі передбачено стягнення штрафу у двократному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки за кожен день.

Перевіряючи касову дисципліну, аудитор сконцентровує увагу на можливих випадках використання грошей за нецільовим призначенням (наприклад, на господарські потреби) із сум, що отримані на виплату заробітної плати. Джерелами перевірки дотримання касової дисципліни для аудитора служать наступні документи: звіт касира, касова книга, виписки банку, прибуткові та видаткові касові ордери, рахунки-фактури, авансові звіти, розрахунково-платіжні відомості, акти на закупівлю товарів, ін. У разі виявлення аудитором нецільового використання грошових коштів, він повинен з'ясувати причини цього порушення.

Згідно з Указом № 436/95 за використання отриманих в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням передбачені фінансові санкції у розмірі витраченої готівки.

Аналізуючи повноту та своєчасність оприбуткування готівки в касі, аудитор повинен перевірити касові обороти із надходження готівки з банку, а також торгову виручку. Джерелами перевірки правильності опри­буткування готівки в касі служать наступні документи: виписки банку (за датами і сумами грошових коштів, одержаних з рахунків у банку), касова книга, прибуткові касові ордери (за датами і сумами грошових коштів, одержаних з виручки) та ін.

У разі встановлення фактів неповного або несвоєчасного оприбут­кування у касах готівки Указ № 436/95 передбачає фінансові санкції у 5-кратному розмірі не оприбуткованої суми.

При перевірці видачі підзвітних сум аудитор вивчає наступні доку­менти: звіт касира, видаткові касові ордери, журнал, який ведеться для обліку розрахунків з підзвітними особами, звіти про використання коштів підзвітними особами і додані до звітів документи, які підтверджують факт витрачання готівки. За даними вище перелічених документів аудитор може зробити висновок про дотримання на підприємстві правил видачі готівки під звіт (чи дотримуються терміни подання звітів про викорис­тання коштів до бухгалтерії, чи своєчасно повертаються невикористані грошові кошти і чи за зазначеними цілями вони використані). Якщо підзвітна особа своєчасно не повернула до каси підприємства грошові кошти, то вони додаються до залишку готівки в касі на день повернення грошових коштів.

Згідно з Указом № 436/95 передбачені фінансові санкції у розмірі 25 % виданих під звіт сум за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу під звіт готівки без повного звіту щодо раніше виданих грошових коштів.

Грошовими документами вважаються путівки на санаторно-курортне лікування, проїзні квитки, знаки поштової сплати (поштові марки; конверти з марками, листівки з марками) тощо, які також можуть зберігатися у касі підприємства. Грошові документи не можуть бути використані як засоби платежу.

Аудитор може запропонувати адміністрації організувати інвентари­зацію грошових документів, щоб з'ясувати порядок обліку та умови їх збереження на підприємстві. При проведенні інвентаризації, в якій може брати участь і аудитор, зіставляються фактично отримані дані з даними синтетичного та аналітичного обліку, який ведеться за кожним видом грошових документів окремо, а також перевіряється достовірність цих даних. Важливий етап перевірки операцій з грошовими документами -це визначення шляхів їх надходження та напрямків списання. Наприклад, перевіряючи операції щодо придбання і видачі санаторно-курортних путівок, слід звернути увагу на такі аспекти: за рахунок яких джерел придбані путівки, яку частину їх вартості оплачують отримувачі. За підсумками інвентаризації складається акт.

Під час аудиту доцільно перевірити грошові кошти в дорозі, до яких належить виручка підприємства, що надійшла до каси від покупців і 104 змовників за реалізовані товари, надані послуги, виконані роботи, яку внесено в банк, але ще не зараховано на поточний рахунок.

Перевірка даного виду операцій дає аудитору змогу визначити: пов­ноту та своєчасність зарахування грошових коштів у дорозі на відповідні рахунки в банках; правильність віднесення грошових коштів на субра­хунки 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті", 334 "Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті"; тривалість перебування грошових коштів у дорозі.

На рахунку 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" обліковується грошова виручка від реалізації продукції, наданих послуг, виконаних робіт, переведена у банк через інкасаторів, пошту; також обліковуються кошти, які здані у вечірню касу в кінці операційного дня безпосередньо до установи банку та зараховані на рахунок підприємства у перший день наступного місяця.

Щоб з'ясувати достовірність відображення кожної суми на рахунку Ш "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" порівнюється дебет даного рахунку з документами, які підтверджують відправлення грошей, кредит - із виписками банку чи прибутковими касовими ордерами. За необхідності аудитор пропонує провести інвентаризацію каси. Потім визначають результат з урахуванням виявлених розбіжностей у сумі виручки; якщо виручку здано магазином, у якому немає касира, то товарна - грошові звіти виправляються.

Отже, при формуванні результатів інвентаризації каси аудитор пови­нен врахувати, що дебетові (кредитові) залишки по рахунку 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" за кожною сумою, яка здана через інкасаторів, свідчать, що виправлення не зроблені.

Методика аудиту грошових коштів на поточних рахунках в банках та банківських операцій. Об'єктами аудиту грошових коштів на поточному рахунку в банку та банківських операцій є:

наявність у підприємства поточних та інших рахунків в установах банків;

законність операцій, які здійснюються па поточних рахунках в банках;

правильність відображення банківських операцій на бухгалтерських рахунках.

Аудитор перевіряє наявність всіх виписок банку з рахунків підпри­ємства. При відсутності виписок банку (якоїсь їх частиш) на підприємстві аудитор може звернутися до адміністрації з вимогою про отримання їх копій можна в установі банку.

Аудитор ретельно перевіряє всі виписки банку: наявність необхідних реквізитів, підписів, штампів банку тощо.

Перш за все аудитор порівнює залишки коштів, зазначені у виписках 1 банку із залишками коштів, відображених в облікових даних підприємства; відповідність оборотів за випискою і обліковими регістрами.

Важливим етапом є перевірка достовірності та повноти банківських виписок. За нумерацією сторінок банківських виписок і переносом залишку коштів на рахунку встановлюється повнота банківських виписок, тобто 1 залишок коштів на кінець періоду в попередній виписці повинен співпадати із залишком коштів на початок періоду в наступній виписці.

Аудитор повинен перевірити правильність складання бухгалтерських проведень та записів в облікових регістрах; наявність всіх підтверджувальних документів за здійсненими через банк операціями. Це допоможе аудитору виявити можливі порушення: відсутність підтверджувальних 1 документів; складання неправильної кореспонденції бухгалтерських 1 рахунків, не підтвердженої документами; складання непотрібних, зайвих, недоцільних записів, які не підтверджені документами; неправильний ] підрахунок чи перенос сум з однієї сторінки регістру на іншу тощо.

Аудитор під час перевірки прибуткових документів, сум, зазначених і в платіжних документах з даними виписки банку, записів на рахунках 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами" може визначити правильність перерахування грошових коштів за товарно-матеріальні цінності; повноту, своєчасність та правильність оприбуткування товарно-матеріальних цінностей.

Аналізуючи банківські документи за суттю, аудитор з'ясовує: чи не є неправильним перерахування авансів, чи не здійснено платежів за безтоварними рахунками або оплату рахунків інших організацій, які не мають відношення до підприємства, що перевіряється. Так, наприклад, при перевірці видаткових банківських документів всі оплачені штрафи, І неустойки та інші платежі, які пов'язані з порушенням договорів, обов'яз­ково мають бути згруповані в окремі відомості, що дозволить потім якісно та за короткий період часу перевірити повноту та правильність відобра­ження їх на відповідних бухгалтерських рахунках при перевірці чекових книжок аудитор з'ясовує їх характер, правиль­ність оформлення, своєчасність та повноту оплати.

Аналізуючи операції за акредитивами, якщо рівень суттєвості вказа­них платежів високий, аудитор зіставляє залишки сум і обороти за виписками банку з даними в регістрах бухгалтерського обліку. Також визначає, які саме операції призвели до розрахунків за акредитивною формою, чи передбачена ця форма розрахунків угодами.

Наступний етап це перевірка своєчасності і повноти використання або повернення невикористаних акредитивів, повнота оприбуткування матеріальних цінностей, які отримані від постачальника.

Ретельному вивченню підлягає списання грошових коштів з рахунків підприємства в банках в дебет рахунків витрат виробництва (обігу), витрат майбутніх періодів, збитків, прибутків.

Методика аудиту дебіторської заборгованості. Відповідно до І І(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" визначено що, дебітори - це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

При перевірці дебіторської заборгованості, основними законодавчими летами та нормативними документами якими керується аудитор є:

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ" (зі змінами і доповненнями);

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені відповід­ними наказами Мінфіну України: 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; 2 "Баланс"; 3 "Звіт про фінансові результати"; 4 "Звіт про рух грошових коштів"; 10 "Дебіторська заборгованість", 15 "Дохід"; 16 "Витрати";

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений Нака­зом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 та ін. Основні завдання аудиту дебіторської заборгованості це:

перевірка стану внутрішнього контролю дебіторської заборго­ваності на підприємстві;

перевірка первинної документації, наявності та правильності оформлення документів, що є підставою для відображення дебітор­ської заборгованості;

перевірка наявності простроченої заборгованості (за якою минув строк позовної давності) та встановлення реальності дебіторська) заборгованості;

перевірка відображення списання дебіторської заборгованості, і строк позовної давності якої минув;

перевірка достовірності, залежно від прийнятого методу визначений

реалізації, відображення в обліку дебіторської заборгованості; О проведення оцінки аналітичного та синтетичного обліку;

перевірка правильності відображення заборгованості на рахунках бухгалтерського обліку,

перевірка розрахунків за дебіторською заборгованістю, їх правильність та законність (розрахунки коштами, векселями, проведенням бартерних операцій, розрахунки іншими матеріальними цінностями);

перевірка правильності розрахунку резерву сумнівних боргів та правильність оцінки дебіторської заборгованості; О перевірка класифікації дебіторської заборгованості і відображення необхідної інформації в "Примітках до фінансової звітності".

Інформаційна база проведення аудиту дебіторської заборгованості містить:

первинні документи (договори, рахунки-фактури, накладні, касові ордери, виписки банку);

регістри аналітичного та синтетичного обліку розрахунків з дебіторами;

Головну книгу;

форми бухгалтерської та фінансової звітності: Баланс (ф. № І), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3); Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5);

акти проведених звірок;

відповідну документацію щодо претензійно-позовних справ тощо.

При перевірці ведення обліку дебіторської заборгованості до основних порушень можна віднести: зарахування отриманих сум дебіторської заборгованості на погашення заборгованості невідповідних дебіторів; і арифметичні неточності; невідповідність відображених операцій в аналітичному і синтетичному обліку; відображення в обліку дебіторської заборгованості за неіснуючими або нетоварними операціями та розрахунками з фіктивними клієнтами; збільшення дебіторської заборгованості внаслідок списання на неї нестач і крадіжок тощо.

Основним методом визначення реальності та обґрунтованості сум і от горської заборгованості, що відображенні на рахунках, є інвента­ризація. Тому саме з аналізу матеріалів проведеної інвентаризації, починається перевірка стану розрахунків.

До аудиторських процедур по суті, які необхідно використовувати для підвищення ефективності та повноти здійснення перевірки розра­хунків з вітчизняними покупцями, можна віднести:

звірку залишків заборгованості в облікових регістрах з даними

головної книги. За результатами перевірки складається робочий

документ аудитора "Відомість звірки щодо підтвердження дебіторської заборгованості";

перевірку документів попередніх актів звірок на відповідність їх

аналітичному та синтетичному обліку. Після завершення перевірки

складається робочий документ аудитора "Перелік актів звірки на підтвердження дебіторської заборгованості";

визначення переліку головних дебіторів та їх систематизація;

отримання підтвердження наявності заборгованості за допомогою запитів;

перевірку реєстраційного журналу договорів стосовно їх наявності;

перевірку достовірності відвантаження продукції та правильності заповнення документації і своєчасності подання її до бухгалтерії;

перевірку регістрів в яких відображається своєчасність та повнота оплати рахунків. Складання "Відомості звірки повноти та своє­часності оплати рахунків покупцями ";

перевірку операцій, здійснених із використанням векселів;

перевірку відповідності бухгалтерських записів щодо закриття дебіторської заборгованості, відображення дебіторської забор­гованості в балансі на інших рахунках, об'єднання дебіторської і кредиторської заборгованості;

виявлення різниць між документами, які отримані за запитами від імені замовника аудиторських послуг, та актами звірок і залишків в аналітичному обліку дебіторської заборгованості;

перевірку достовірності відображення в балансі дебіторської заборгованості та відображення усієї інформації у "Примітках до річної фінансової звітності";

перевірка результатів проведення інвентаризації дебіторської заборгованості;

перевірка у "Звіті про рух грошових коштів 080 "Зменшення (збільшення) оборотних активів "у частині зміни сальдо операційної Щ поточної дебіторської заборгованості, а у "Звіті про фінансовім результати" правильності заповнення рядка 009 "Інші операційнім витрати " в частині віднесення сумнівних і безнадійних боргів.

При перевірці методу створення резерву сумнівних боргів, потрібно І визначити доцільність використання даного методу, правильність нарахування резерву сумнівних боргів та відповідність розрахунку коефіцієнта сумнівності боргів.

Для визначення коефіцієнта сумнівності кожне підприємство враховує Я особливості своєї діяльності та досвід минулих років непогашення дебіторської заборгованості.

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності, що склався за цією групою.

Дебіторська заборгованість обліковується за фактичною (історичною) собівартістю і визнання її залежить від принципу нарахування. А саме: незалежно від оплати в момент відображення продукції, передачі послуг чи права власності на них, підприємство показує отримання доходу, а в разі відсутності оплати - одночасно і дебіторську заборгованість. Тому Я перевірка методики списання безнадійних боргів і створення резерву сумнівних боргів, зазначеної в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 10 "Дебітори", допомагає визначити правильність (реальність) оцінки дебіторської заборгованості.

Для перевірки даних із створення резерву сумнівних боргів, аудитор визначає відсоток безнадійної дебіторської заборгованості. По закінченню річної діяльності підприємство визначає суму безнадійних боргів І і створює резерви за рахунок витрат поточного року, для їх покриття. Особливою статтею перевірки є - перевірка визнання заборгованості І безнадійною, якщо є впевненість в її непогашенні або минув строк І позивної давності. Тому аудитор повинен визначити такі борги, причини 1 їх виникнення, а також перевірити їх списання на інші операційні витрати 1 звітного періоду.

Також, необхідно перевірити достовірність відображення на рахунках бухгалтерського обліку заборгованості, що раніше була визнана сумнівною. Перевірити відповідність залишку за рахунком 38 "Резерв сумнівних і боргів" з даними, відображеними у балансі.