6.1Методи мікроекономічних досліджень

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тоб­то певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та специфічних методів.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє ви­явити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. За способами вираження розрізняють вербаль­ні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп’ютерні, змішані моделі.

Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, до­сягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

5.1. Мікросистема –це система економічних відносин між господарськими суб’єктами. Її варто аналізувати в трьох аспектах: через зясування того,які суб’єкти вступають в відносини, з приводу чого ці відносини складаються і який основний зміст цих відносин. Основні суб’єкти мікросистеми:домогосподарства, підприємства,держава. Обєктами, з приводу яких складаються відносини є ресурси виробництва та його результати. Властивості ресурсів: обмеженість,взаємозаміщуваність, взаємодоповнюваність. З точки зору змісту економічних відносин, то мікросистема є ринковою системою. Ринковий зв'язок, що встановлюється між покупцем і продавцем, має такі риси: рівноправне становище учасників, виконання принципу економічного зиску( обмін повинен приносити прибуток,кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе,краще здійснити угоду з меншим зиском,ніж відмовитися від неї), повна економічна відповідальність за свої дії)

1.1. Велика к-сть цілей в умовах обмеженості ресурсів ставить проблему економічного вибору – вибору найкращого з альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних затратах. У процесі вибору перед кожним суб’єктом господарювання виникають проблеми: що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси? Мікроекономіка намагається не тільки зафіксувати те,що є,але й розробляє найкращі варіанти розв’язання проблем, що виникають, проблем раціонального ведення господарства. Економічний агент – це розумний індивід, який добре навчений, має глибокі загальні і професійні знання, а також значний практичний досвід. Його метою є досягнення максимальних результатів при даних затратах на ресурси або мінімізація затрат при досягненні поставленої ціни. Кожний господарський суб’єкт намагається максимізувати: споживач-задовол.своїх потреб,підприємство – прибуток, держава – рівень добробуту населення.

3.1. Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство,яка майже три століття носила назву «політекономія», а на межі 19-20 ст. стала наз. «економікс», що в переладі з англійської «економ.теорія».Назва «економікс» вперше зявилася у 1890 р. праця А.Маршалла «Принципи економікс» Назва «політекономія» у працях А. Смітта «Дослідження про природу та причини багатства народів» 1776 р. та К. Маркс «Капітал», 1867-1894 рр. В основі всієї науки лежала теорія трудової вартості, запозичена В. Петті. Вона відкрила об’єктивні економічні закони. Економікс віддає перевагу суб’єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована К. Менгером, Ф. фон Візером у др.. пол. 19-поч. 20 ст. Велика депресія 1929-1933 рр. змусила вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Праця Д.М.Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» 1936 р. сприяли виділенню двох великих розділів економікс – мікроекономіка та макроекономіка.

2.1.Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основ­ним мотивом його поведінки.

.Поняття корисності вперше використав анг.вчений Ієремія Бентам.В мікроеконом.склалися 2 підходи до пояснення поведінки споживача:кардиналіс.(кількісний) і ординалістський(порядковий). Автори кільк. теорії корисності є У.Джевонс, К. Менгер,Л.Вальрас.Вона була розроблена в 70-хх р. ХІХ ст.. К.модель поведінки споживача ґрунтується на передумові,що споживач здатний кількісно визначити міру задоволення власних потреб тим чи іншим благом. Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.Ф-я корисності відображає зв'язок між певною к-стю економічних благ, які споживач прагне придбати і рівнем корисності,що він сподівається отримати від споживання цих благ протягом певного періоду. U=f(Qx,Qy,…Qn)