2. Планування потреби у фінансових ресурсах

У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили.

Необхідно розрізняти потреби в основному й оборотному капіталі, тому що ці дві форми потреби різні за своїм характером так само, як різні можливості їхнього фінансування. Загальним є те, що потреба в капіталі виникає внаслідок незбігу термінів вкладення коштів і надходження доходів.

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень.

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень. Відповідно до чинного законодавства мо­жуть використовуватись такі джерела:

• власні фінансові ресурси;

• залучені фінансові ресурси;

• кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

• кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

• кошти іноземних інвесторів.

Раніше залучені кошти використовувались підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. В сучасних умовах дотримуються інших позицій: залучати кошти слід тоді, коли розрахунки свідчать про те, що їхнє залучення вигідно для підприємства.

Розмір необхідного фінансування за рахунок зовнішніх джерел визначають наступним чином:

Фз= А*Р- П*Р- К*Р

де Ф_з — необхідне фінансування за рахунок зовнішніх джерел, тис. грн;

А — активи, які змінюються залежно від обсягу продажів, тис. грн;

Р — запланована зміна обсягу збуту за рік, тис. грн;

П — пасиви, що змінюються залежно від обсягу продажів, тис. грн.;

К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів;

Р — обсяг збуту в плановому році, тис. грн.

Необхідно усвідомити, що потреба в оборотному капіталі виникає під впливом багатьох чинників, таких як умови реалізації продукції та закупівлі матеріалів, напівфабрикатів, форми розрахунків за матеріальні цінності, тривалість виробничого циклу, термін знаходження матеріалів і товарів у запасі та ін.

Потреба в оборотних коштах є одним із об’єктів фінансового планування. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливос­тям підприємства з виробництва й реалізації продукції. На практиці використовуються два методи визначення потреби: прямий і економічний.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період.

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Метод оборотності грошей застосовується для визначення мінімальної суми грошей, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році. Розрахунок ведеть­ся у такій послідовності:

1. Визначається оборотність грошей за формулою:

,

де ОГ — оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Т_{ц. обороту} — цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.