4.Основні історичні джерела для вивчення історії медицини та фармації.

• Письмові джерела. Їхнійзміст передається з допомогою графічних знаків (рукописи, друк, папірус, кераміка тощо).

• Речові джерела. Відзначаються розмаїттям форм(знаряддя праці, інструменти, пам’ятники, кістки тварин та людей, медалі, монети тощо).

• Етнографічні джерела. Це-явища культурного і суспільного життя, які передаються з покоління в покоління(обряди,звички,пісні,перекази,засоби лікування).

• Спосіб життя сучасних племен, які живуть на рівні минулих епох.

• Фото-та кінодокументи.

• Фонодокументи, що відображ. Звукову сторону історичних подій

5. Перші вітчизняні історики медицини: в.Я.Джунковський, в.Я.Плющ, с.А.Верхратський.

ПРОФЕСОР Д-Р ВАСИЛЬ ПЛЮЩ

Смерть сл. п. Василя Плюща заскочила та вкрила смутком цілу нашу еміграційну громаду, а особливо нашу лікарську громаду в цілій діяспорі, бо в його особі українські лікарі втратили шанованого й заслуженого колегу, доброго лікаря-спеціяліста фтизіолога та людину науки, довголітнього члена редакційної колегії "Лікарського Вісника" та постійного його співпрацівника й дописувача, редактора деяких видань УЛТПА, заслуженого лікаря громадянина, публіциста й політичного діяча та, що найважливіше одного з найвидатніших істориків української медицини.

За час своєї праці в Україні та Німеччині проф. Плющ опублікував понад 100 наукових праць з ділянок патогенези, патологічної анатомії, діягностики, патологічної фізіології, перебігу та лікування епідеміології туберкульози, з СОЦІАЛЬНОЇ гігієни, історії української медицини, з них монографії: "Штучний пневмоторакс" (Київ, 1928, 100 стор.), "Пізні наслідки штучного пневмотораксу" (Київ, 1934, 50 стор.), "Клініка гематогенно-дисемінованої туберкульози легенів" (Київ, 1939, 288 стор. — одна з перших у світі монографій на цю тему!), "Гематогенно-диссемінована туберкульоза" (Київ, 1941, 400 стор.), "Охорона здоров'я в Україні" (Мюнхен, 1956, 250 стор.). Він склав перші в історії української медицини нариси про неї, які опубліковані в "Енциклопедії українознавства" (томи І, книга 3 та II, книги 1-6) та в англомовній Ukraine: A Concise Encyclopedia, vol. II, Toronto 1971. Його перу належать також: "Руководство по санаторному лечению туберкулеза" (Москва, 1938, 2 томи), про туберкульозні санаторії України, декілька десяток гасел про різні галузі медицини та видатних українських учених-медиків в "Енциклопедії українознавства" та декілька науково-популярних брошур на медичні теми. Одною із найважливіших його праць цього типу є його книжка з історії української медицини "Нариси з історії української медицини й освіти" (Мюнхен, 1970, 342 стор.). Він склав перші в історії української медицини нариси про неї, які опубліковані в "Енциклопедії українознавства" (томи І, книга 3 та II, книги 1-6) та в англомовній Ukraine: A Concise Encyclopedia, vol. II, Toronto 1971. Його перу належать також: "Руководство по санаторному лечению туберкулеза" (Москва, 1938, 2 томи), про туберкульозні санаторії України, декілька десяток гасел про різні галузі медицини та видатних українських учених-медиків в "Енциклопедії українознавства" та декілька науково-популярних брошур на медичні теми. Одною із найважливіших його праць цього типу є його книжка з історії української медицини "Нариси з історії української медицини й освіти" (Мюнхен, 1970, 342 стор.).

У книзі провідного історика медицини професора С.А. Верхратського висвітлені етапи розвитку медичної науки від стародавніх часів до кінця ХХ ст. Велику увагу приділено внеску у розвиток галузі українських учених-медиків. Окремі розділи присвячені медичній допомозі на Запорозькій Січі, на західноукраїнських землях. Описана діяльність перших міських та повітових лікарень в Україні, роль Києво-Могилянської академії у підготовці українських учених тощо.

Національний музей медицини України