- •1.1 Інструменти для в’язання гачком
- •1. 2 Матеріали для в’язання гачком
- •Розділ 2 в’язання гачком
- •Початок роботи
- •2.2 Схематичні та умовні позначення петель
- •2.3 В’язання основних елементів
- •2.4 Способи утворення різних петель і рядків
- •3.2 Способи утворення візерунків
- •3.3 Щільні переплетення
- •1. Стовпчик без накиду за дві половинки петлі (Рис. 2.12):
- •Розділ 3 Утворення візерунків
- •Види і способи в’язання гачком
- •3.4 Щільні переплетення з додаванням кольору
- •3.5 Ажурні переплетення
- •10. “Ажурний трикутник” (Рис. 2.21):
- •3.6 Філейне в’язання
- •16. Узори на сітці
- •3.7 Мілкі деталі в’язані гачком
- •17. В’язання геометричних фігур щільним переплетенням
- •18. В’язання квітів
- •19. Зразки в’язання об’ємних квітів
- •20. Зразки і схеми в’язання листочків
- •21. З’єднання мотивів
- •Висновки
1. 2 Матеріали для в’язання гачком
Краса та якість майбутнього виробу залежатимуть від того, наскільки правильно будуть підібрані нитки для в’язання за товщиною та іншими властивостями пряжі. Тож перед тим як приступити до роботи,
Рис. 1.7 Пряжа для в’язання
потрібно правильно підібрати пряжу чи нитки для в'язання.
Для в'язання гачком використовують вовняну, напіввовняну, бавовняну і синтетичну пряжу (Рис. 1.7).
Зазвичай пряжа для в’язання
випускається в мотках, а нитки – в клубках (Рис. 1.8):
Рис. 1.8 Нитки для в’язання гачком
Варто розрізняти ці поняття. Тож:
- клубок – це нитки, змотані у формі кулі. Для пухкої пряжі такий вид змотування не рекомендується, так як вона губить свою структуру.
- моток – це пряжа, намотана таким чином, що в середині мотка є вільний отвір, що не порушує її структури (пряжа не збивається).
- пасмо – це пучок змотаних ниток.
Існує чимало видів ниток для ручного в'язання. Кращими із сортів є ті, що мають шовковисту, тонку, довгу та еластичну структуру.
До них відносяться відомі в нас ангорська, мериносова, верблюжа вовна і мохер. Це дорогі види пряжі.
Ангорська вовна – це м'який легкий пух ангорського кролика. Звичайно, з одного пуху не в'яжуть, а прядуть його, з'єднуючи з вовняною, бавовняною або шовковою ниткою основи.
Мериносова вовна – тонка, пухнаста вовна вівці мериносу. Одним із кращих сортів мериносової вовни вважається австралійська.
Верблюжа вовна – буває м'якого або грубою, це залежить від віку верблюда. Красивий природний колір верблюжої вовни від світло-бежевого до темно-коричневого тонів дозволяє використовувати її без попереднього фарбування.
Мохер – це вовна ангорських кіз. Вона довга, тонка, міцна із шовковистим блиском. Натуральний колір – чисто-білий. У пряжі мохер найчастіше з'єднують із вовняною або синтетичною ниткою. У Росії подібну вовну одержують від оренбурзьких кіз і в'яжуть з неї знамениті оренбурзькі хустки.
Усі данні про пряжу вказано на етикетці кожного мотка фабричного виробництва. На ній зазвичай вказується номер пряжі, виражений дробовим числом, наприклад, 32/2, 64/2. Цифра до дробової риски вказує товщину – чим менше це число, тим тонше нитка. Цифра після риски показує зі скількох ниток скручена пряжа.
Під час купівлі пряжі, варто звертати увагу як на номер товщини пряжі, так і на номер кольору на всіх пакувальних етикетках, він повинен бути однаковий. Купуючи пряжу, чи нитки для в’язання звертається увага на довжину нитки. Оптимально у 100 г пряжі буде не менш 300 м.
Якщо під час купівлі є хоча б найменший сумнів, що пряжі буде недостатньо, окрім занепокоєння така робота нічого не принесе, тому краще купити на один моток більше від розрахунку. http://art-time.at.ua/index/0-12 Витрата пряжі з більш пухнатої пряжі (легкої) і слабко скрученої, як правило, є меншою.
Під час в'язання кольорових візерунків або контрастних смуг, необхідно заздалегідь перевірити міцність фарбування пряжі. Для цього змочується кінчик нитки водою, закладається в білу тканину, після чого пропрасовується гарячою праскою. Якщо на тканині не з'явиться кольорової плями, значить нитка пофарбована міцно. Тож таку пряжу можна використовувати у поєднанні з пряжею більш світлих кольорів.
Вовняна пряжа, про яку велася мова вище, у більшій мірі, застосовується для в’язання теплих виробів, переважно одягу: светрів, шаликів, рукавичок тощо. Для в’язання літнього асортименту,
Рис. 1.9 Нитки “Ірис” для в’язання гачком
різноманітних серветок, прошв, комірців тощо використовують бавовняні або змішані види ниток : ірис, муліне, гарус, які мають шовковисту структуру (Рис. 1.9). Вони призначені для в’язання гачком ажурних виробів з гарною формостійкісттю.
Для початківців рекомендується брати нитку середньої товщини, без декоративних прикрас (люрексу, букле, кольорових цяток тощо), не пухнасту, щільної однорідної структури.
Примітка * Для визначення складу нитки чи пряжі перед в’язанням можна підпаливши її кінчик. Вовняні нитки горять повільно, створюючи округлу кульку із запахом горілого рога; бавовняні нитки горять без полум’я і швидко, залишаючи сірий попіл, мають запах горілого паперу; синтетичні нитки не горять, а плавляться як свічки.
Льон вважається найміцнішою пряжею. Він значно легше, ніж бавовна або вовна вбирає вологу, і так само легко сохне. Пряжа з льону не сідає і не витягується під час прання, не псується при високих температурах. Вона краще, ніж бавовняна захищає від спеки. Льон складно фарбувати або вибілювати тому, частіше за все, пряжа з льону зустрічається природних сіро-бежевих тонів.
Бавовняна пряжа, як правило, важка, щільна і не еластична. Фарбується бавовна добре і майже не вигоряє. При спеціальній обробці лугом досягається блиск бавовняної нитки. Типовий зразок такої обробки нитки для в’язання гачком – «Ірис». За міцністтю бавовняна пряжа поступається льняній чи шовковій, але перевершує міцність вовняної.
До серйозних недоліків можна віднести сильну “усадку” і тривалу сушку. Бавовну часто використовують у складі сумішевих пряж.
Екопряжа – екологічно чиста пряжа, виготовлена з бавовни та льону, вирощених без застосування пестицидів і пофарбована натуральними барвниками. Палітра кольорів натуральних барвників бідніша ніж хімічних, однак вона включає в себе увесь спектр природних тонів від пісочно-бежевих і золотисто-жовтих до помаранчевих, і від кольору індиго та очерету до темно-коричневих. Правила догляду за екопряжею наводяться на етикетках, їх необхідно суворо дотримуватися.
Шовк добре тримає тепло, досить міцний, не деформується і чудово фарбується. Вироби з шовку добре вбирають вологу. Для в'язання використовують, в основному, сумішеві види пряжі, такі як шовк і бавовна, шовк і синтетичні нитки, шовк і вовна.
Штучний шовк у чистому вигляді, так само як і натуральний практично не використовується, а додається до інших видів пряж для покращення їх характеристик.
Вовняна пряжа є самою визнаною сировиною для сучасного в'язання. Вона легка, еластичніша, ніж рослинна пряжа і набагато краще ніж інші види пряж утримує тепло. До недоліків вовняної пряжі можна віднести її зсідання, а також утворення на ній під час носки кошлатіня. Причому, чим слабше скручена пряжа, тим сильніше виявляються ці недоліки. Для поліпшення характеристик, у пряжу при прядінні додають штучні або рослинні волокна. Сьогодні важко знайти чисту вовняну пряжу. Класичний її варіант – вовняна пряжа з додаванням акрилу.
Акрил – синтетична пряжа, яка не сідає, але має властивість розтягуватися, тому в парі з вовною дає чудовий результат.
Фасонна пряжа утворена шляхом змішування різних за кольором і якістю волокон, а також пряжа, виготовлена за особливою технологією (стрічкоподібна пряжа, нитки якої не прядені, а в'язані або ткані). Для отримання фасонної пряжі натуральні волокна часто змішують з синтетичними або металізованими нитками. Склад пряжі вказується на етикетці мотка.
Примітка* Усі в’язані вироби незалежно від виду пряжі чи нитки перуть вручну, сушать в розтягнутому вигляді (при потребі попередньо зафіксувавши булавками) на столі застеленому чистою світлою тканиною (простирадло).
Якщо виріб в’яжуть не з нового мотка, а з пряжі бувшої в ужитку, то є потреба її перемотати. Пряжу перемотують так, що б одна нитка вільно розмотувалася з середини, а інша – з зовні, на зразок фабричного мотка.
Для цього кінець нитки в 10-12 см затискають трьома пальцями, складеними разом (великим, вказівним та середнім), і роблять навколо них 10-15 витків. Отримане з ниток кільце знімають з вказівного і середнього пальців, залишивши на великому. Пальці знову з'єднують разом, і знову роблять 10-15 витків, при цьому помінявши напрямок намотування. У процесі роботи великий палець увесь час повинен знаходиться в середині клубка, а середній і вказівний періодично, через 10-15 витків, виймають і прикладають із зовнішнього боку, обов'язково змінюючи напрямок намотування. Змотані таким способом мотки зберігають структуру пряжі, дуже зручні в роботі. Якщо розмотувати нитку з середини, клубок спокійно лежить на місці, не брудниться, катаючись по підлозі, не “втікає” і не дражнить домашніх тварин.
