2. Звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності.

Звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності ( ч.4 ст.74 КК) – особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

При цьому суд враховує три обов’язкові обставини:

1. особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості;

2. особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці – протягом відносно тривалого часу, що свідчить про формування позитивних стійких навичок, які свідчать про її виправлення і недоцільність відбування нею покарання;

3. на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно небезпечною.

Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільної небезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирок (без призначення покарання) і звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави.

Звільнення від покарання по ч4 ст.74 КК є правом суду, а не обов’язком, і носить безумовний характер. Особа, у цьому разі визнається такою, що не має судимості (ч.3 ст. 88КК).

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбуття покарання з випробуванням (ст.ст.75–79 КК) - відомий нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим КК в один із видів звільнення від покарання – звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В ст. 75 кк визначено – якщо суд при призначенні покарання у виді

- виправних робіт;

-службового обмеження для військовослужбовців;

-обмеження волі;

-позбавлення волі на строк не більше 5 років,

враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбуття призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку ( - проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбуття призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки та інші умови випробування - від 1 року до 3, не підлягає скороченню) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Звільнення від відбуття покарання з випробуванням може бути пов’язано з покладанням судом на засудженого певних обов’язків, передбачених ст.76 КК:

1. попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого,

2. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи,

3. повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання,

4. періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи,

5. пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Контроль за поведінкою здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирами військових частин.

Стосовно додаткових покарань (ст. 77 КК) – допускається можливість не тільки їх призначення, а реальне їх застосування – штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.

Сприятливі:

1. звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання,

2. погашення у зв’язку з цим судимості.

Несприятливі:

1. направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання ( не виконав покладені на нього обов’язки або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення),

2. призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину (ст.ст.71, 72 КК).