1.2. Поняття адекватності та еквівалентності перекладу

Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов’язують з процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу 17. Поняття “переклад” можна визначити наступним чином : заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу) 6. Головною метою будь - якого перекладу - є досягнення адекватності. Адекватність - це вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально - стилістична відповідність йому. Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу : повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому 16. Але Л. С. Бархударов 3 вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з цього Л. С. Бархударов робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда 12, за словами якої намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни “адекватність” і “еквівалентність” дещо відрізняються один від одного.

Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом.

Під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, що вона міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Таким чином, еквівалентність - поняття ширше, ніж “точність перекладу”, під яким зазвичай розуміють лише збереження “предметно – логічного змісту” оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

Адекватний переклад є по означенню еквівалентним, хоча ступінь смислової спільності між оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально можливу наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не завжди буде вважатись адекватним, через те що він буде лише задовольняти вимогу смислової наближеності до оригіналу 6.

1.3. Заголовок як самостійна мовна одиниця

Заголовок бере на себе важливі функції в тексті. Він виконує номінативну, комунікативну, рекламну функції. У заголовка до інформаційного повідомлення домінуючою стає інформативна функція. У заголовку до публіцистичного тексту провідною завжди виявляється оцінна функція. У ньому виражається авторська позиція. Однак не можна говорити тільки про єдність заголовка й тексту, адже журналістський добуток неможливо розглядати поза газетною смугою. На сторінках газети заголовок теж не має самостійності - там він стає частиною заголовного комплексу. Б. Мисонжников визначає заголовний комплекс, як «конструкцію, що випереджає опублікований матеріал, зі слів, словосполучень і речень, що утворюються зі спеціальних значеннєвих елементів». Значеннєві елементи у свою чергу призначені для залучення уваги до матеріалу, вказівки на основний зміст публікації, позначення авторської позиції й формування в читача певного настрою на сприйняття публікації.

Основним елементом заголовного комплексу є заголовок. Заголовок повинен відповідати таким вимогам, як:

- інформативність;

- відповідність основному змісту тексту;

- відбиття авторського відношення до змісту;

- стислість;

- стилістична виразність.

Інші елементи заголовного комплексу носять допоміжний характер, і «обслуговують» заголовок, підсилюючи його інформативність, виразність, указуючи на жанровий і тематичний вид публікації, на відношення автора й редакції до її змісту.

Заголовок сприймається як мовний елемент, що перебуває поза текстом. Заголовок коштує над текстом, відділяється від нього певним простором, це дозволяє йому функціонувати в якості самодостатньої мовної одиниці.Як самостійна мовна одиниця заголовок може сприйматися як оцінка.

Оцінка - передача суб'єктивного плану мовлення. Суб'єктивний план створюється за допомогою емоційно-виразних засобів. Експресія виражається не тільки лексичними й фонетичними засобами, але й чисто граматичними [25: 44]. Мова наша - дитя часу: вона фіксує в семантиці слова, наше відношення до явища, нею названою. Це відношення може закріплюватися за словом незалежно від контексту на якийсь час або навіть назавжди. Так, наприклад, визначення «імпортний» десятиліттями позначало не стільки товар, привезений з-за кордону, скільки якісний товар, у відмінності від вітчизняного, м'яко говорячи неякісного. Крім того, відношення до явища може виявляти себе в певній язиковій ситуації [25:45]. Понятійне значення, зафіксоване словниками, обростає численними коннотаціями - додатковими, значеннєвими й оцінними відтінками, які далеко не завжди бувають відбиті в словниках, але які безпомилково впізнаються всіма носіями мовної культури.

Оцінні висловлення зв'язані зі сферою людських почуттів, а головна особливість почуттів - їхня невиразність. Саме тому оцінки часто виступають різноманітними гіперболами, метафорами, які добре виражають суб'єктивне відношення мовця (пишучого) до предмета мовлення. Властивості, що є в основі метафори, наповнені позамовними асоціаціями розмовного мовлення, що відбиває емоційну реакцію людини. Гіпербола дає експресивне посилення, перебільшує щирі розміри предметів, властивостей ситуації, тим самим у мовленні створюється вартісність [19: 60].

Оцінюючи ситуацію, заголовок формує в читача певне відношення до події. Він впливає на читача, переконує його через факти (представлені в заголовку) і через авторську оцінку цих фактів. Заголовок формує в людей правильне відношення до громадського життя й конкретних справ, актуалізує проблеми сучасності, що представляють інтерес для суспільства (політичні, економічні, філософські, моральні, питання культури й т.д.), роблячи свій вплив на читача, заголовок не тільки орієнтує в подіях, але й прагне вплинути на думку читача. У підході до заголовків у їхньому відборі й оцінці завжди виявляється моральна позиція автора, що привносить у висловлення емоційний елемент.