3.1. У місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування.

Потребує з’ясуванню виконання вимог Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенціїї ООН про права дитини на період до 2016 року» та Указу Президента України від 16.12.2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» про розробку, прийняття та виконаня регіональної та місцевої програм в частині забезпечення житлових прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Звернути увагу на включення до програм заходів, які безпосередньо належать до функцій місцевих органів влади і не потребують додаткових витрат з бюджету, їх фінансування та їх реальне виконання.

Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 177 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною, районною в містах Києві та Севастополі державною адміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей. Наданню такого дозволу має передувати перевірка зазначеною службою документів за місцем знаходження майна, житла. Така перевірка проводиться протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини. Дозвіл надається лише в разі гарантування збереження права на майно (житло) дитини та оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

У ході вивчення рішень про надання згоди з’ясуванню підлягають питання виконання майнових зобов’язань щодо дітей батьками або особами, які їх замінюють. Зокрема, якщо відчужується майно або житло, що належить дитині, необхідно з’ясовувати, чи придбано нове житло дитині, чи відповідає частка новопридбаного житла відчуженій (тобто, якщо дитині належала 1/2 частина у проданій квартирі, то при придбанні нового житла частка не може бути меншою, у тому числі за розміром житлової площі). Окремо досліджувати питання щодо проведення реєстрації неповнолітнього за новим місцем мешкання.

Наприклад: Найбільш поширеними порушеннями, які виявляються прокурорами в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування є неналежне виконання своїх обов’язків посадовцями служб у справах дітей. Зокрема, при вирішенні питання про можливість надання згоди або в її відмові на відчуження батьками або особами, які їх замінюють, житла і майна не з’ясовуються фактичні причини його продажу, обміну, дарування, передачі в оренду, під заставу. Не контролюється виконання майнових зобов’язань стосовно дітей, унаслідок чого вони позбавляються житла, майна.

При відчуженні майна дітей, необхідно з’ясовувати як батьки, або особи, що їх замінюють розпорядилися коштами, отриманими внаслідок його відчуження (переведено на особистий рахунок дитини, витрачено на його утримання, придбання іншого майна тощо).

Слід також звертати увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо дитина зареєстрована та має право користування житловим приміщенням.

Районна, районна в містах Києві та Севастополі державна адміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті ради (органи опіки та піклування) можуть відмовити в наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише в разі, коли ними встановлено, що:

• мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України;

• судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України;

• до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 Сімейного кодексу України;

• особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

• між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

• між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

• вчинення правочину призведе до звуження обсягу наявних майнових прав дитини та/або порушення інтересів дитини, що охороняються законом.

Рішення про відмову може бути оскаржено до суду повноваженою особою, яка звернулась за згодою.

З метою захисту прав дітей, мешканців сільської місцевості, доцільно вивчити питання законності рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про розпаювання майна та земельних ділянок сільськогосподарських колективів. Окрему увагу слід звернути на оформлення права власності дітей на земельні ділянки та майно.