4. Сімейне посередництво

Посередництво – це процес, у якому "третя сторона" (посередник) допомагає сторонам спірної (конфліктної) ситуації провести переговори, спрямовані на досягнення взаємоприйнятного рішення.[4] Як синонім терміна "посередництво" вживають запозичене з англійської мови слово "медіація".

Посередник (медіатор) стимулює конструктивне обговорення спірних питань і сприяє порозумінню сторін передусім через упровадження певних процедурних правил, формування порядку денного переговорів, впливу на психологічну атмосферу, в якій відбуваються переговори. Посередництво є творчим процесом. Велику роль тут відіграють інтуїція, досвід, особистість посередника, що мають допомогти йому обрати тактику дій, яка буде адекватною: 1) специфіці конфлікту; 2) стилям поведінки в конфлікті й на переговорах сторін конфлікту; 3) цілям посередництва.

Соціальний працівник, який виступає посередником в конфліктній ситуації, має бути об’єктивним і нейтральним. Він може взяти на себе цю роль формально чи може бути призначений на неї. Посередник є незадіяним у проблему. Здебільшого його роль обмежується спробою перетворити опонентів у партнерів. Посередник стежить, щоб кожна сторона не тільки висловила свою думку, але й вислухала іншу. Потім він допомагає обом сторонам знайти взаємовигідні рішення.

Є такі процедури при вирішенні конфліктів[4]:

· узгоджувальна процедура. Рекомендація: третя сторона збирає факти та аргументи, виносить дуже важливі рекомендації, але які необов’язково виконувати, і які є компромісними;

· човникова дипломатія, узгоджу вальна процедура. "Човник": третя сторона відвідує спірну сторону окремо і слугує передавачем пропозицій і альтернатив; в окремих випадках може виставляти власні пропозиції; має великі можливості для селективного передавання інформації;

· посередництво. Контролер процесу: третя сторона здійснює суворий контроль над процесом переговорів, але не над їх змістом; відмовляється від права приймати рішення чи надавати рекомендації; допомагає сторонам вивчити питання та альтернативи і прийти до консенсусу, який задовольняє потреби обох сторін;

· сприяння, узгоджувальна процедура. Провайдер процесу: третя сторона створює умови для зустрічі сторін, зазвичай надаючи їм приміщення і послуги; спрямовує сторони на застосування певних процедур із вирішення спірних питань;

· експертне оцінювання. Радник за змістом: одна зі сторін робить запит — пораду експерта з певних питань. Радник надає інформацію, яка є об’єктивною, довела себе на практиці;

· радник із конфліктології. Радник з процесу: один із учасників запитує думку консультанта в галузі вирішення конфліктів чи посередництва для отримання допомоги при підготовці аргументів;

·самоспрямованість: сторони безпосередньо обмінюються обіцянками і зобов´язаннями для розв´язання спірних питань.

Часто соціальному працівнику доводиться самому пропонувати конфліктуючим сторонам свої послуги посередника, у названій ситуації він використовує такі формулювання: "Я знаю, що між вами конфлікт. Іноді буває легше обговорити такі питання, якщо є людина, яка допомагає вам прийти до такого рішення, яке може влаштовувати вас обох. Я міг би зустрітися разом з вами і допомогти в цій справі. Я буду допомагати вам обом і не буду ставати на будь-чию сторону. Я не буду пропонувати вам готових рішень чи оцінок і намагатимусь бути об´єктивним". У багатьох випадках тільки одна сторона активно шукає посередника: іншій стороні тільки треба погодитися на цей підхід. Досягнувши такої згоди, домовляються про умови проведення переговорів: час, місце. Метою соціального працівника є перетворити опонентів в партнерів із вирішення проблеми.

Технологічні підходи посередницької діяльності [4]:

1. Підхід "виграти / виграти" — створення обстановки для спільного розв´язання конфлікту.

2. Творчий підхід — виведення клієнта із важкого стану, допомога йому спрямувати енергію на пошук нових рішень, знаходження позитивних аспектів власного життя чи життєвої ситуації.

3. Емпатія — необхідність звернути увагу на відсутність емпатії в учасників, заохочення учасників до активного сприйняття.

4. Оптимальне самоствердження застосування висловлювань, заохочення оптимального самоствердження в інших.

5. Спрямування учасників у бік спільного застосування влади чи впливу — активний нейтралітет, який урівноважує вплив обох сторін, щоб у них були рівні можливості; особистий вплив, який вимагає зосередження своєї фізичної і розумової енергії.

6. Контроль над емоціями — створити можливість для клієнтів для того, щоб вони висловили власні емоції і водночас не звинувачували іншу сторону. Для соціального працівника е дуже важливим зберігати спокій і рівновагу.

7. Готовність до вирішення конфлікту — соціальний працівник усвідомлює власну готовність до розв´язання конфліктної ситуації і запевняє в цьому клієнта.

8. Спрямування учасників на виявлення їхніх потреб — соціальний працівник спрямовує процес, але не його зміст, веде записи.

9. Введення учасників у фазу вироблення альтернативних рішень — проведення "мозкового штурму" з метою накопичення альтернативних рішень, записи корисних відомостей під час роботи з клієнтом.

10. Володіння мистецтвом переговорів — власна позиція і спрямованість соціального працівника — "нападати на проблему", а не на клієнта; заміна "однак" на "і"; виключення заперечень із загальної картини, яка створюється соціальним працівником.