5.Способи організації процесу сімейного консультування

Сімейне консультування - це зовсім не обов'язково робота з усіма членами сім'ї одночасно. На різних етапах процесу в різних пропорціях можуть поєднуватися різні способи організації процесу сімейного консультування: спілкування з усією сім'єю, індивідуальне консультування одного з її членів, робота з подружньою парою, робота з нуклеарною сім'єю, тобто з родиною у вузькому сенсі цього слова (батько-мати-діти), робота з розширеною сім'єю (вона включає також прабатьків і тих близьких, які впливають на сімейні стосунки. тітки, дядьки та ін), робота з екосистемою або соціальною мережею.

Індивідуальна робота з одним з членів подружньої пари. В цьому випадку розвиваються класичні відносини «консультант-клієнт», однак і тут незримо присутня контекст сімейних відносин (у пам'яті і образах клієнта, в його малюнках і програються ситуаціях і т. П). Сім'я продовжує існувати «в плані подання, вторинного образу і може отримати тлумачення та оцінку пацієнта. Якщо при індивідуальному консультуванні виникають сімейні проблеми або скарги на нерозуміння домочадців, то потрібно м'яко і ненав'язливо підвести клієнта до думки про те, що безглуздо ставити собі за мету «змінити дружину чи дітей та їх ставлення до мене». Однак можливо змінитися самому, продумати свою поведінку і свою роль в сім'ї, і тоді, швидше за все, близькі люди будуть ставитися по-іншому.

Індивідуальна консультація цілком доречна, коли будь-кому з членів сім'ї складно розповісти про проблему відкрито, і людина наполягає на індивідуальній бесіді, де легше поділитися наболілим, тим, що він довго і болісно приховував від домочадців. У цих випадках індивідуальні бесіди призводять до того, що трохи пізніше людина зможе довірити таємницю, розповісти про все в присутності інших членів сім'ї. У такі моменти клієнт часто відчуває велике полегшення: виявляється, що почуття провини, яке довго мучило його, було перебільшено, а замовчування лише посилювало його.

Але є й інші випадки, коли успішне індивідуальне консультування одного з членів подружньої пари викликає опір іншого. Якщо консультується одна людина, а інший не хоче ніяких змін в сімейних відносинах (як то кажуть: «Ніколи добре не жили, так і починати не варто»), то виникає небезпека розбалансування емоційної динаміки сімейної системи. Домашні починають відчувати тривогу і можуть спробувати повернути людину до колишніх рольовим стереотипам, до саморуйнівну поведінку.

Труднощі роботи з подружньою парою[2]

Вести прийом, в якому беруть участь двоє клієнтів (та ще конфліктуючих між собою), набагато важче, ніж консультувати одного. Хоча робота з двома особами є більш ефективною, її результати не носять настільки глибокий характер, який можливий при індивідуальному консультуванні; тут рідше зачіпаються ті глибинні проблеми, які лежать в основі подружніх розбіжностей. Для того щоб налаштувати подружжя на спільну роботу, організувати і спрямувати конструктивний діалог, від консультанта потрібні особливі навички та вміння.

Конструктивний діалог по праву вважається найбільш ефективним методом роботи з подружньою парою або родиною в цілому на початкових стадіях консультування. Організація конструктивного діалогу включає три етапи: підготовчий, переговори і прийняття компромісних рішень.

Особливо важливий перший - підготовчий етап, його завдання - знайти точки дотику і переформулювати мету здійснюваної діяльності.[2] Як правило, у конфліктуючих сторін ці цілі не збігаються, адже вони «дивляться в різні боки». Успішно проведене переформулювання цілей полягає в перенесенні акцентів з формальних вимог подружжя один одному, потоку скарг і образ на чисто людські контакти. На цьому етапі спеціаліст спрямовує зусилля на те, щоб перетворити пару, що прийшла нерідко з нереалістичними очікуваннями, в активних, відповідальних учасників процессу. Він встановлює довірчі відносини, пояснює принципи партнерського спілкування і т. п.

Тільки після цього можна переходити до другого етапу - переговорам. Конфліктуючі сторони починають зустрічатися в ролі повноправних партнерів, а спеціаліст керує цими зустрічами, виконуючи роль посередника, фасилітатора.[2] В результаті поступового обміну думками, почуттями та побажаннями, участі в рольових іграх та спеціально змодельованих ситуаціях взаємодії подружжя переходять до третього етапу - прийняття компромісного рішення.

Особливо складно складається ситуація на початкових етапах консультування: присутність другого члена пари так чи інакше ускладнює встановлення терапевтичного контакту, негативно впливає на хід бесіди. Подружжя може перебивати один одного, вступати у переговори і сперечатися, прагнучи доспорілісь, щось пояснити або довести один одному. Часом може виникнути і зовсім парадоксальна ситуація: в якийсь момент конфліктуючі подружжя може раптово об'єднатися і ... спільно виступати проти консультанта. Можлива і зворотна реакція: присутність партнера призводить до того, що чоловік або дружина стають неговіркими, кожен з них очікує, що інший почне розмову і скаже щось важливе.

Основне завдання консультанта на першому етапі - встановити контакт з клієнтом (-ами) і розібратися в тому, що саме привело його або їх на прийом. Проте вже на початку бесіди з подружжям можливі серйозні ускладнення. Часом чоловік і дружина прагнуть не стільки викласти суть проблеми, скільки продемонструвати провину і недоліки іншого, згадуючи все нові й нові гріхи партнера, звинувачуючи і перебиваючи один одного.

Психотехнічні прийоми, використовувані спеціалістом в консультуванні подружньої пари, подібні до тих, які використовуються в індивідуальному консультуванні, т. е. консультант уважно слухає, періодично перефразовує і резюмує сказане. Однак перефразування часто спрямоване не на те, щоб показати клієнту, що консультант його розуміє і підтримує, а на те, щоб клієнта зрозумів його партнер.