4.2. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану

Відповідно до ст. 417 ГК України у період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану. Основу відповідного законодавства утворюють Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р., Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 р., Закон України «Про війська Цивільної оборони України» від 24 березня 1999 р., інші акти законодавства України. Воєнний стан, як вказано у ст. 1 Закону України «Про оборону України» - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень

Обороною України є система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. У ст. 16 Закону України «Про оборону України» зафіксовані завдання підприємств, установ та організацій і обов'язки їх посадових осіб у сфері оборони.

Зокрема, підприємства, установи та організації усіх форм власності:

- виконують державні оборонні замовлення, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву;

- здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не входять у державне оборонне замовлення;

- здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації;

- забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільного захисту.

Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності:

- виконують передбачені законодавством обов'язки у сфері оборони;

- сприяють забезпеченню ведення персонального військового обліку військовозобов'язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов'язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання;

- несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;

- забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оборону України» в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені КМ України.

Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства та інших нормативно-правових актів у сфері оборони України, несуть відповідальність згідно із законом.

1 ВВР України. – 1992. – № 50. – Ст. 676.

2 У законодавстві України впроваджено підхід, відповідно до якого територія СЕЗ співпадає із територією певного адміністративного району, що не відповідає загальноприйнятій у світі практиці, відповідно до якої СЕЗ є автономними невеликими територіями (площею 10 кв. км.) із власними органами управління.

3 ВВР України. – 1999. – № 7. - Ст. 50.

4 ВВР України. – 1999. – № 15. - Ст. 82.

5 ВВР України. – 1999. – № 18. - Ст. 139.

6 Див.: Зельдина Е. Льготные режимы в специальных экономических зонах (СЭЗ) и на территориях приоритетного развития (ТПР): проблемы и пути решения /Е. Зельдина //Підприємництво, господарство і право, 2003. – № 7. – С. 101-105.

7 Була чинною до 31 березня 2005 р.

8 ВВР України. – 1991. - № 14. – Ст. 170.

9 ВВР України. – 1999. – № 38. – Ст. 351.

10 ВВР України. – 2000. – № 2. – Ст. 15.

11 ВВР України. – 2001. – № 23. – Ст. 113.

12 ВВР України. – 2004. – № 10. – Ст. 111.

13 О.А.Івашко. Території пріоритетного розвитку: необхідність, механізм формування і функціонування // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі України. – 2008. - № 7. – С. 225-232.

14 ВВР України. – 1999. – № 48. – Ст. 408.

15 Як визначено у ст. 5 Закону України «Про Державний кордон України» до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки.

16 ВВР України. – 1995. – № 21. – Ст. 152.

17 Окремого закону про континентальний шельф України не прийнято

18 Кодекс України про надра введено в дію з 31 серпня 1994 р. постановою ВР України від 27 липня 1994 р. № 133/94-ВР.

19«Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні» затверджене постановою КМ України від 12 червня 1996 р. № 642.

20 Під якою розуміється незаконна розвідка чи розробка природних ресурсів виключної (морської) економічної зони України, а так само створення штучних островів, будівництво установок і споруд, встановлення навколо них зон безпеки без дозволу спеціально уповноваженого органу України),

21 ВВР України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.

22 ВВР України. – 1991. - № 41. – Ст. 546.

23 ВВР України. – 1992. - № 34. – Ст. 502.

24 ВВР України. – 1996. - № 40. – Ст. 183.

25 ВВР України. – 1998. - № 1. – Ст. 1.

26 ВВР України. – 2000. - № 50. – Ст. 345.

27 ВВР України. – 1991. - № 16. – Ст. 198.

28 ВВР України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.

15