12.5. Вексельна форма платежу

Як у міжнародній, так і вітчизняній практиці широко вико­ристовується вексель — цінний папір, який засвідчує безумов­не грошове зобов'язання векселедавця сплатити з настанням строку певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

При розрахунках за зовнішньоекономічними операціями використовуються простий ("соло") і переказний вексель (трат­та). Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, бе­руть участь дві сторони — продавець (кредитор) і покупець (боржник), тобто векселедавець і векселетримач відповідно до загальновизнаної термінології, то в операціях з переказним векселем кількість задіяних осіб розширюється. За класичною схемою у переказному векселі беруть участь три особи:

• трасант (він же векселедавець);

• трасат (платник — той, кому трасант дає наказ платити);

• ремітент (перший векселеодержувач, він же векселетримач). Простий вексель (соло) виставляє не кредитор, а боржник (векселедавець), який бере на себе зобов'язання сплатити кре­дитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначе­ний термін. Однак частіше застосовують переказний вексель, який є безумовною пропозицією трасанта (кредитора), адресо­ваною трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін визначену суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (трасата), і боржником щодо ремітента.

У сфері міжнародного вексельного обороту застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, у 1930 р. в Женеві ряд країн підписали Конвенцію, якою запроваджено "Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі". Україна приєдналася до Женевської конвенції 6 липня 1999 р. відповідно до Закону № 826-ХІУ та уніфікувала національне вексельне законодавство, прийнявши 5 квітня 2001 р. Закон "Про обіг векселів в Україні".

Деякі країни не приєдналися до Конвенції, користуючись національним вексельним законодавством. Тому в міжнарод­них розрахунках необхідно враховувати цю обставину.

Відповідно до "Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі" вексель складають у письмовому вигляді. Простий вексель має містити такі обов'язкові елементи:

• назву "простий вексель", яка включена в текст докумен­та і вказана тією мовою, якою цей документ складений;

• безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;

• зазначення строку платежу;

• зазначення місця, в якому має здійснитися платіж;

• найменування особи, якій або з наказу якої має здійсни­тися платіж;

• зазначення дати і місця видачі простого векселя;

• підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Перевідний вексель (тратта) має містити крім вказаних пунктів найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому немає будь-якого з реквізитів, обов'язкових для простого і переказного векселів, не визнається векселем. Винятком є:

• вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням;

• якщо немає спеціальної вказівки, місце, де виданий до­кумент, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання векселедавця;

• вексель, в якому не вказано місце його видачі, вважаєть­ся виданим у місці, зазначеному поруч з найменуванням векселедавця.

У багатьох країнах світу для зручності операцій з векселями, що використовуються у комерційному обороті, розроблені вексельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили закон­ного платіжного засобу, а є лише "представником" справжніх грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у зазначений термін (здійснити акцепт тратти). Акцепт здійснюють у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і засвідчують підписом акцептанта.

Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим. Обме­жений (частковий) акцепт — це письмова згода боржника спла­тити тільки частину суми, вказаної у тратті. Необхідність ак­цепту тратти зумовлена тим, що обов'язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інка­совим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, мають бути передані інкасуючим банком імпорте­ру проти акцепту виставленої на нього тратти.

Якщо тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортеру. Імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.

Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт використовують для дострокової негоціації тратти. Негоціація тратти — це продаж векселя векселеутримувачем банкові до настання терміну платежу за векселем. При цьому векселеутримувач отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування відсотка за негоці­ацію та банківського збору. Після цього банк може у вказаний термін пред'явити трасату вексель до оплати.

Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх схвалення (підтвердження) банками. Аваль виступає вексельним поручи­тельством, до якого застосовується вексельне право. Це поручительство означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю чи частково) з боку банку, якщо боржник не виконав у термін зобов'язання за векселем.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль — поручительство за векселем, за яким аваліст (особа, яка поручилася) бере на себе відповідальність за оплату векселя будь-якою зобов'язаною за векселем особою (акцептантом, векселедавцем, індосантом). Це забезпечення дається третьою особою або навіть однією з осіб, котрі підписали вексель.

Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу. Банк може здійснювати авалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобов'язаною за векселем особою. Аваль векселя банком здійснюється лише після ґрунтовної перевірки його юридичної та економічної надійності. Він не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпису юри­дичної особи, її фінансової неспроможності тощо).

Аваль проставляється на векселі або на додатковому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він виражається словами "вважати за аваль" або будь-яким іншим рівнозначним формулю­ванням. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставлено­го авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тіль­ки цей підпис не поставлений платником або векселедавцем. В авалі має бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.

У міжнародному платіжному обороті вексель вважається оборотним фінансовим документом. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за цим документом. Передачу векселя здійснюють простим врученням чи за допомогою передавального напису (індо­саменту). Такий напис роблять на зворотному боці векселя, його

* підписує індосант. Індосамент може мати вигляд передавального напису з відмовою від відповідальності, що випливає з

тратти. Тоді роблять напис "без обороту на мене", а передавальний напис називають безоборотним індосаментом.

Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індоса­менту. Якщо векселедавець написав на переказному векселі

* рлова "не за наказом" або будь-яке рівнозначне формулювання, то документ може бути переданий тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.

Індосамент може бути здійснений навіть на користь платника, незалежно від того, чи акцептував він вексель чи ні, або на користь векселедавця, або на користь будь-якої іншої зобов'я­заної за векселем особи. Ці особи можуть у свою чергу індосувати вексель. Індосамент має бути простим і нічим не обумов­леним. Будь-яка умова, що його обмежує, вважається не напи­саною. Частковий індосамент є недійсним. Індосамент на пред'явника має силу бланкового індосаменту.

Індосамент має бути написаний на векселі або на прикріпле­ному до нього аркуші (алонжі). Його має підписати індосант. Індосамент може не зазначати особу, на користь якої він зроб­лений, або ж він може складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). У цьому випадку індосамент для того, щоб мати силу, має бути написаний на звороті векселя або на додатковому аркуші.

Індосамент переносить усі права, що випливають з переказного векселя. Якщо індосамент бланковий, то векселеутримувач може:

• заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;

• індосувати в свою чергу вексель через бланк або на ім'я будь-якої іншої особи;

• передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійснюючи індосаменту.

Якщо індосамент вміщує застереження "валюта до отриман­ня", "на інкасо", "як довіреному" або будь-яке інше застереження, яке має на увазі просте доручення, векселеутримувач може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але індосувати його він може лише шляхом передоручення. Зобов'язані особи можуть у такому разі заявляти проти векселеутримувача лише такі заперечення, які могли б бути протиставлені індосанту. Доручення, яке вміщується в передорученому індосаменті, не припиняється у зв'язку зі смертю передоручителя або настанням його недієздатності.

Якщо індосамент вміщує застереження "валюта в забезпечення", "валюта під заставу" або інше застереження, що має на увазі заставу, векселеутримувач може реалізувати всі пра­ва, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має силу лише як передоручений індосамент. Зобо­в'язані особи не можуть заявляти проти векселеутримувача заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих стосунках з індосантом, якщо тільки векселеутримувач, одержуючи век­сель, не чинив свідомої шкоди боржнику.

Індосамент, здійснений після терміну платежу, має ті самі наслідки, що і попередній індосамент. Однак індосамент, здійснений після протесту з приводу неплатежу або після за­кінчення терміну, встановленого для здійснення опротестування, має наслідки лише звичайної цесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається здійсненим до закінчення терміну, встановленого для здійснення опротестування.

Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, при­дбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його спла­чує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазна­ченого у векселі терміну. Економічною суттю операції обліку є дострокова грошова реалізація векселя його утримувачем банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбав­ши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у термін платежу, називається обліком або дисконтом.

У разі неодержання платежу за вексель банк зобов'язаний подати його для опротестування від імені довірителя (якщо ос­танній не дав розпорядження повернути йому неоплачений век­сель), а також повідомити його про виконання доручення. За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право:

• на відшкодування витрат за відправлення та отримання векселів і одержання платежу, коли платіж за векселем необ­хідно одержати в іншому місці;

• винагороду (комісію) за виконання доручення.

На інкасування не рекомендується приймати векселі:

• неакцептовані переказні;

• недоміцильовані;

• терміном платежу менше десяти днів від моменту прий­няття на інкасо.

Доміциляцією називають призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, а такі векселі — доміцильованими. Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на лицьовому боці векселя "доміцильований" або "платник (банк)" і підпис доміциліата.

Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійсню­вати платежі за векселем у встановлений термін. Банк у цьому разі, на відміну від інкасування векселів, не є одержувачем платежу, а стає платником

Виступаючи доміциліатом, банк не ризикує, оскільки він оплачує вексель лише в тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому рахунку достатні кошти і уповноважує банк списати з його рахунку суму, необхідну для оплати векселя.