7. Міжнародні договори України в галузі туризму. Участь України в міжнародних туристичних організаціях.

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України".

Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених Всесвітньою туристською організацією (ВТО).

Органом державної влади, що забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму.

Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та статутних документів таких організацій.

8. Які нормативно-правові акти складають правову базу регламентації туристських формальностей?

Найбільш важливими нормативно-правовими актами, які складають правову базу регламентації туристських формальностей є:

1. Манільська декларація з всесвітнього туризму ( 1980). У цій Декларації зазначалось, що туризм виступає у якості позитивного й постійного фактора, що сприяє взаємному пізнанню та розумінню, а також підставою для високого рівня поваги й розуміння між народами світу. Було зроблено загальний висновок про те, що туризм є істотним фактором світового економічного розвитку. При практиці туризму духовні цінності повинні мати перевагу над елементами матеріального й технічного характеру. До духовних цінностей, що виконують важливу роль, було віднесено:

- постійний і гармонійний розвиток особистості;

- постійне підвищення пізнавального й виховного внеску;

- рівні права народів у визначенні своєї долі;

- звільнення людини, тобто право на повагу її гідності та особистості;

- визнання культури і повага до моральних цінностей народів.

2. Документ Акапулько ( 1982) визначив першочергові завдання щодо подальшого втілення у життя рекомендацій ВТО відносно розвитку сфери туризму. Для цього пропонувалося здійснювати такі заходи:

- спрошення формальностей, пов’язаних з подорожами;

- спрощення виїзду й в’їзду за межі території;

- митних формальностей;

- медичних правил;

- поліпшення умов перевезень (повітряних, залізничних, морських, автошляхових);

- розробка пільгових тарифів для деяких категорій туристів (молоді, пенсіонерів, інвалідів та ін.);

- охорона навколишнього природного середовища, історичної та культурної спадщини держави;

3. Хартія туризму ( 1985) підкреслила право кожної людини на відпочинок і дозвілля і вказала на обов’язки держав щодо сприяння цьому:

- розробка і проведення політики, спрямованої на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього й міжнародного туризму;

- сприяння організації відпочинку на користь усіх, хто ним користується.

У цьому документі було сформульовано рекомендації щодо проведення комплексних заходів, направлених на виконання вказаних завдань.

4. Кодекс туриста (1985) визначив загальні права й обов’язки туриста в державі, яку він відвідує. До таких прав було віднесено:

- право на об’єктивну, вичерпну й достовірну інформацію про умови та можливості перебування в державі;

- право на особисту безпеку й безпеку майна;

- право на гідну громадську гігієну.

До обов’язків можна віднести:

- вимогу своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню та дружнім стосункам між людьми;

- обов’язок поважати встановлений політичний, соціальний, моральний, релігійний порядок у країні перебування.

5. Гаагзька декларація з туризму (1989) уточнила місце туризму в соціально-економічному становищі держави й сформулювала принципи, якими повинні керуватися держави при співробітництві у сфері туризму. До таких принципів можна віднести:

- спрощення туристських формальностей;

- забезпечення безпеки туристів;

- створення належної інфраструктури для приймання туристів;

- комплексне планування туристського розвитку на основі концепції «підтримуваного розвитку»;

- інші.