Тема7. Образ коня в українській культурі.

Тварина, всім нам знайома з дитинства,

Століття з людиною живе по сусідству,

Як вірний і відданий друг допомагає,

А він про неї пісні і казки складає.

Давно ця дружба у нас почалася ...

І коням присвячую розповідь.

Колись хтось сказав: «У коня є щось таке, від чого наші серця теплішають».

Кінь - тварина незвичайне. Красиве і розумне. З давніх часів вона нерозлучна з людиною. Здавна на конях орали, скородили, возили зерно та різні вантажі. Поштові коні перевозили пасажирів і письма. Бойова кіннота була головною силою у військових боях. Верхи на коні мандрівники досліджували і освоювали незвідані землі.

Важко навіть уявити, як би розвивалася наша історія без вірного друга - коня. Верхи на коні людина перевершував своїх ворогів, успішніше полював і швидше повідомляв новини. Завдяки силі, витривалості, тями, жвавості вона надавала неоціненну допомогу людям. Без перебільшення можна стверджувати, що людина завоював світ верхи на коні! Перш ніж перетворитися в верхове тварина, кінь зробилася найціннішим надбанням людини. Історія зберегла клички коней Олександра Македонського, Бонапарта і Фрідріха Великого: Буцефал, Маренго, Конде.

Турбота про коней, дружба з ними виховують у нас доброту і чуйність.

Першим кроком моєї дослідницької діяльності став пошук художніх творів, в назві та змісті яких є слово «кінь,« кінь ». Мені вдалося знайти наступні твори:

Билини, прислів'я, загадки.

В.П. Астаф'єв «Кінь з рожевою гривою»

П.П. Єршов «Коник-Горбоконик»

К.Д.Ушинский «Сліпа кінь»

К.Д.Ушинский «Конячка»

К.Паустовський «Теплий хліб»

С. Єсенін «Не шкодую, не кличу, не плачу ...»

Мері Дюваль «Слідами улюблених звірят»

В.Маяковський «Добре ставлення до коней»

«Пісня про віщого Олега» О. С. Пушкіна

М.Ю. Лермонтов «Бородіно»

«Петя Ростов» Л.М.Толстой

Ще з дитячих років всі ми пам'ятаємо, скільки славних справ зробив Коник-Горбоконик (коник - зменшувально-пестливе слово від «кінь») для свого господаря з казки Єршова. Він -

Игрушечка-коник,

Зростанням тільки в три вершка,

На спині з двома горбами

Та з аршинними вухами.

Але, незважаючи на такий непоказний вигляд горбунок, за словами матері-кобилиці:

... На землі і під землею

Він товариш буде твій:

Він взимку тебе зігріє ...

У голод хлібом почастує,

У спрагу медом напоїть ...

Так воно і було: хорошим помічником, порадником став "іграшка-горбунок" для Івана. І в кінці кінців врятував його від вірної смерті, стрибнувши в окріп.

Плата за вірність своєму господареві була досить простою: йому досить ласкавого слова, гарного догляду. У творі Єршова П.П.удівляет відданість Коня людині!

Так і у віщого князя Олега («Пісня про віщого Олега» О. С. Пушкіна) немає нікого вірніше його коня, який

... Не боїться небезпечних праць;

Він, чуючи панську волю ...

І холод, і січа йому нічого ...

Тому для Олега було страшним ударом пророцтво чарівника: "Але приймеш ти смерть від коня свого". Не вірить князь, і тому не поспішає розлучитися з вірним слугою, віддає накази про збереження його здоров'я. Минули роки, але не забутий їм товариш: "Чи здоровий? Все так же ль легкий його біг? ". Жахливий була відповідь, і підозріла думка закралася: "Що ж ворожіння? .."

Але долю не можна обдурити, на жаль.

Не міг кінь спокійно спати без свого господаря. Ось вона - відданість до труни і в мирному житті, і в битвах. В кривавих січах билися не тільки люди, а й коні, які "відчували" наближення ворога. У М.Ю.Лермонтова ж у вірші «Бородіно» бачимо момент атаки:

... Земля тряслася - як наші груди;

Змішалися в купу коні, люди ...

Жалість стискає серце, коли читаєш про те, як гинуть коні, але вони до останнього несуть свого вершника, вирішують його долю - потрапить він у полон або проявить безоглядну сміливість в бою.

Петя Ростов перед боєм розмовляє з Карабахом - малоросійської конем, цілуючи та нюхаючи її ніздрі: "Ну, Карабах, завтра послужимо". Кінь зрозуміла його і навіть не вкусила його за ногу.

Вже в битві Петя прокричав:

"-Ура! Хлопці ... наші! .. "- і, давши поводи розпалившись коні, поскакав вперед по вулиці, попереду всіх ... І найстрашніше було, коли кінь, набіг на жевріла в ранковому світлі багаття, вперлася, і Петя важко впав на мокру землю. Вона вже відчувала смерть свого юного друга. Ні гусара, але кінь-то на цей раз залишився живий.

На жаль, говорячи про ставлення людини до коней, зустрічаємо й таке: В.В.Маяковський розповідає про коня, "яка на круп впала". І

... Сміх задзвенів і забряжчали:

-Кінь впала!

-Впала кінь! -

Сміявся Кузнецький.

Але в очах кінських "вулиця перекинулась, тече по-своєму ..."

... За капліщей капліща

по морді котиться ...

"Кінь, слухайте -

чого ви думаєте, що ви їх плош?

... Кожен з нас по-своєму кінь ".

О, диво!

Кінь

рвонулася,

встала на ноги,

ржанула

і пішла ...

Ось вона - сила любові, надії, при якій

І варто було жити,

і працювати коштувало.

У казці К.Г.Паустовского «Теплий хліб» спостерігаємо, як сама мати-природа бунтує проти жорстокого поводження з нею в образі пораненого коня (Хлопчика). Все, що відбулося в селі: заметіль, холоднеча, неминучий голод, страх за себе та інших, - запам'ятається Філька, обидевшему пораненого коня, на все життя.

Немає нічого жахливішого, ніж втратити довіру, розташування живуть поруч, будь то людина або тварина. Всі ми живемо в одному світі, пов'язані одними кровними нитками. І не можна доводити природу до такого стану, щоб вона, мстилася людині за всі образи, які він їй завдає.

Але може і ощасливити. Наприклад, селянських дітлахів, які виросли серед безкраїх полів і лугів, коли вони виганяли коней в спекотну літню пору на ніч годуватися в поле - "днем мухи і оводи не дали б їм спокою". Вітер освіжає обличчя, кінь б'є копитами. Тут, у нічному, ніхто хлопців не лаяв, не дорікав шматком хліба. І мріють вони про "пряник конем". Це мрія всіх сільських малюків, як і героя оповідання В.П.Астафьева «Кінь з рожевою гривою». "Він білий-білий, цей кінь. А грива у нього рожева, очі рожеві, копита теж рожеві ... Ось він кінь-вогонь, що скаче по землі з ріллями ", лугами і дорогами ... «Пряник конем» повинен бути зароблений «працею своєю» - хлопчик розуміє, що задарма нічого не дістається. «Пряник конем» від бабусі - це теж свого роду шлях: шлях до розкаяння. Милосердя, доброта й прощення бабусі зробили те, чого не зробило б найважчий покарання. Тому і пише через багато років автор: «А я все не можу забути бабусиної пряника - того чудового коня з рожевою гривою»

Образ «рожевого коня» зустрічаємо і у вірші С. Єсеніна ("Не шкодую, не кличу, не плачу ...", 1921 р.) Кінь стає символом минулою юністю, символом того, що людині повернути не дано, це залишається тільки в спогадах.

Я тепер скупіше став в бажаннях,

Життя моє? Иль ти приснилася мені?

Немов я весняної гучній ранню

Проскакав на рожевому коні.

Завдяки додатковій символіці кольору життя постає як "рожевий кінь" - символ сходу, весни, радості життя. Але і реальний селянський кінь на зорі стає рожевим в променях вранішнього сонця. Суть цього вірша - подячна пісня, благословення всього живого. Це ж значення має кінь у вірші "Ех ви, сани ..." (1924 р.)

"Ех, трійка! Птах-трійка, хто тебе вигадав? знати, у жвавого народу ти могла тільки народитися ... І ось вона помчала, помчала, помчала! .. І що за невідома сила міститься в цих невідомих світлом конях? Ех, коні, коні, що за коні?! "

Залишається тільки захоплюватися цим "божим чудом", їх грацією, чуйністю, натхненного.

"Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонімая трійка несешся?"

Відповідь на це питання дають всі російські письменники і поети, яким знайомі далекі шляхи-дороги, по яких "летить все, що тільки є на землі ..."

Новинка!Войдите в систему и нажмите на звездочку рядом с переводом, чтобы сохранить его в разговорнике.