3.3 Оцінка об'єктів реальних інвестицій

При оцінці об'єктів реальних інвестицій використо­вується ряд стандартів вартості майна, які застосовуються в за­лежності від мети оцінки, саме:

обґрунтована ринкова вартість — це ціна, за якою майно може переходити з рук продавця, який бажає його продати до рук покупця, який бажає його купити, тобто це стартова початкова ціна на ринку;

інвестиційна вартість — це конкретна вартість об'єкту, що оцінюється, для конкретного інвестору, виходячи з його особистих інвестиційних цілей;

внутрішня або фундаментальна вартість — є аналітичною оцін­кою об'єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансово­го стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу. Розрахунок внутрішньої вартості можливий при наявності доступу до повної інформації про оцінювальний об'єкт;

ліквідаційна вартість — представляє собою чисту суму, яка може бути виручена при ліквідації цієї фірми. Існує «впорядкована ліквідація», за якої процес продажу активів здійснюється протягом часу, який дає можливість одержати максимально можливу в цих випадках ціну нерухомості та «приму­ сова ліквідація», за якої активи продаються швидко в процесі одного аукціону, не враховуючи інтереси власника майна;

балансова (бухгалтерська) вартість об'єкту — цей вид вар­тості визначається балансовим рахунком як сума його ак­тивів за мінусом зносу, а також сум короткострокових та дов­гострокових зобов'язань. При цьому основні фонди оціню­ються з урахуванням останньої переоцінки за мінусом зносу та амортизації;

• відновлена (поточна) вартість — це балансова вартість з урахуванням переоцінки активів на дату оцінки вартості.

Визначивши вартість об'єкту реальних інвестицій, далі проводять її оцінку. Оцінка базується на певних принципах, які умовно поділяють на три групи.

До першої групи відносять:

а) принцип вигоди — вкладаючи інвестиції в основні фонди, зокре­ма, купуючи нерухомість для виробничої діяльності, необхідно визначити, наскільки цей об'єкт буде йому корисним. При цьому вигода буде визначатися можливістю її використання для виконання тих чи інших функцій, і в першу чергу, сприяти в збільшенні прибутку;

б) принцип заміщення означає, що найбільша вартість об'єкту не­ рухомості не може перевищувати найменшу вартість, за якою можна придбати інший об'єкт з подібною вигодою;

в) принцип очікування — дає можливість визначити поточну вартість майбутніх доходів та вигод, одержаних внаслідок викорис­тання об'єкту реальних інвестицій.

Таким чином, перша група принципів оцінки дає можли­вість інвестору одержати уявлення про цінність об'єкту інвесту­вання.

До другої групи відносять:

а) принцип економічної величини, тобто оптимальний розмір об'єкту власності — одержання оптимального прибутку від використання об'єкту залежить від його економічної величи­ни. Наприклад, земельна ділянка, на якому знаходиться об'єкт власності, за своїми розмірами перевищує величину, необхідну для функціонування цього об'єкта, отже власник об'єкту за­платив лишню суму при придбанні ділянки або платить більшу орендну плату за його використання. В будь-якому ви­падку це знижує доход, отже, економічна величина — це кількість землі, яка забезпечує найкраще землекористування в цьому регіоні з урахуванням існуючої ринкової кон'юнктури; п) принцип визначення впливу доходів, що збільшуються або зменшу­ються, на вартість об'єкту власності — цей принцип означає, що в міру доповнень ресурсів до основних факторів вироб­ництва темпи росту чистих доходів будуть збільшуватися до де­якої точки, починаючи з якої доходу ростуть уповільненими темпами. Це уповільнення проходить до тих пір, поки приріст вартості не стане менше, ніж витрати на добавлені ресурси; 1) принцип оцінки збалансованості різних факторів виробництва — це означає, що будь-якому типу землекористування має відпо­відати оптимальне поєднання факторів виробництва, при яко­му досягається максимальна вартість землі та об'єкту вартості, на якому він знаходиться;

2) принцип оцінки залишкової продуктивності землі — це означає, що земля має залишкову продуктивність, яка може бути визна­чена як чистий дохід, віднесений до землі, після оплати праці, капіталу та підприємницької діяльності. Величина залишкової продуктивності землі визначається її місцезнаходженням.

Таким чином, друга група принципів оцінки характери­зує фактори, які безпосередньо впливають на оцінку усіх засобів виробництва: землі, будівель та споруд обладнання тощо.

До третьої групи відносять:

а) принцип залежності — заключається в тому, що вартість об'єк­ту власності в значній мірі обумовлена його місцезнаходженням, а також наявністю розвиненої інфраструктури, можливіс­тю встановлення економічних зв'язків з власниками інших об'єктів власності, наявністю кваліфікованої робочої сили, екологічної ситуації тощо;

б) принцип відповідності — означає, що будь-який об'єкт має відповідати нормативним, архітектурним та ринковим стандартам, прийнятим у цьому регіоні;

в) принцип попиту та пропозиції— цей принцип означає, що при наявності збалансованого попиту та пропозиції ринкова ціна як правило відображає вартість (витрати) виробництва об'єк­ту реальних інвестицій. Перевищення ринкових цін на об'єкт над вартістю його виробництва стимулює створення нових об'єктів до тих пір, поки не наступить рівновага;

г) принцип конкуренції — наявність конкуренції приводить до того, що коли прибуток на ринку перевищує рівень, необхідний для оплати факторів виробництва, то на ньому загострюється конкурентна боротьба, в наслідок чого спостерігається зниження середнього рівня чистих доходів. Отже в кінцевому результаті це суттєво впливає на оцінку об'єктів;

д) принцип зміни вартості — зміна вартості об'єктів нерухомості є постійним процесом, який обумовлюється не лише їх фізичним зносом, але й іншими факторами, зокрема, зміною вартості сировини, провадженням нової техніки, зміни демографічної ситу­ації тощо. Таким чином, ці та інші фактори можуть змінювати корисність об'єкту нерухомості та його власність.

Таким чином, третя група включає принципи, які харак­теризують вплив зовнішнього ринкового середовища на вартість об'єктів реального інвестування.

Синтезом усіх розглянутих вище принципів оцінки вар­тості об'єктів реального інвестування є принцип найкращого та най­більш ефективного використання об'єкту. Це варіант використання об'єкту, який вибрано серед інших можливих законних варіантів реального інвестування, який є фізично здійснимим, достатньо об­ґрунтованим, який має реальне фінансове забезпечення і який приводить, зокрема, до найвищої вартості земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт. Цей варіант використання забезпечує об'єкту реальних інвестицій найвищу поточну вартість на дату оцінки.

Вкладаючи свої кошти в основні фонди інвестор має зробити їх оцінку за повною первісною вартістю або за відновле­ною вартістю.

Первісною оцінкою основних фондів є вартість їх придбання або створення, тобто оплачена сума грошових коштів чи їх еквіва­лентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов'язань) наданих для одержання активу на момент його придбання або створення Первісна вартість будівель га спо­руд визначаються за кошторисною вартістю на момент уведення до експлуатації. Оцінка основних фондів за первісною вартістю, яка відображається в бухгалтерському балансі підприємства, нази­вається первісною балансовою вартістю основних фондів.

Оцінка за відновленою вартістю основних фондів (з ура­хуванням індексації) встановлюється міністерством економіки і міністерством фінансів разом з фондом державного майна Ук­раїни. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року в Україні.

Оцінка за залишковою вартістю основних фондів з ураху­ванням зносу. Така оцінка основних фондів здійснюється з ураху­ванням амортизації за поточних період.

У свою чергу, амортизація — це систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом стро­ку їх, корисного використання (експлуатації). З урахуванням амортизації визначаються такі види вартості основних фондів:

Вартість, що амортизується — первісна або переоцінена вартість необоротних активів без їх ліквідаційної вартості.

Первісна вартість — історична (фактична) собівартість нео­боротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, оплачених (переданих), витрачених для придбання (утворення) необоротних активів.

Переоцінена вартість — вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших ак­тивів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за мінусом витрат, пов'язаних з їх продажем (ліквідацією).

4. МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Характеристика іноземних інвестицій

Міжнародна Інвестиційна діяльність та її чинники

Міжнародні фінансово-кредитні інститути та їх функції на інвестиційному ринку

Спеціальні економічні зони, їх класифікація та мета створення

Політика держави з залучення іноземних інвестицій

4.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Світова практика переконує, що без широкого залучен­ня іноземного капіталу неможливо провести структурну перебу­дову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість народного господарства, домогтися конкурентноздатності вітчизняної продукції на світовому ринку. Крім того, продуктив­не використання іноземних інвестицій є органічною частиною світового процесу руху капіталу й реалізується переважно за ра­хунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні більш високого рівня прибутку на вкладені кошти.

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції — це цінності, що вклада­ються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання при­бутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори — це суб'єкти, які провадять інвес­тиційну діяльність на території України, а саме: >юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

> фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

> іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; >інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домо­вленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку Ук­раїни. Перерахування інвестиційних сум в іноземній та національній валюті здійснюється за офіційним курсом валют Ук­раїни, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валют України, визначеним Національним банком України фактичного здійснення реінвестицій.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

А) іноземної валюти, що визнається конвертованою Національ­ним банком України;

Б) валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

В)будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних із ним майнових прав;

Г) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

Д) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно процедурами країни інвестора або міжнародними звичаями;

Е) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у кон­вертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедура­ми) країни інвестора або міжнародними торговельними шпча-ями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські прав», права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, зразки товарів і послуг, ноу-хау тощо;

Ж) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права па користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із за­конами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

З) інших цінностей відповідно до законодавства України.

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

придбання інших майнових прав;

господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

>в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів і суб'єктами господарської діяльності України.

Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. При здійсненні іноземних інвестицій інвестор має врахувати їх специфіку, а саме: психологічні бар'єри, що обумовлені нестабільністю економіки, політики, принципи торгівлі, порядок і т.п. Тому іноземні інвестори здійснюють свою діяльність через брокерів відповідних національних ринків.

Інформаційні проблеми. В інвестора можуть виникати пробле­ми з одержанням інформації про іноземні ринки та емітентів. Найчастіше для одержання інформації для іноземних інвести­цій використовуються такі міжнародні інформаційні системи:

• інформаційні системи Кеиіегз, Теїегаїе, Теп/оге, Рогех, які не тільки повідомляють новини, але й приводять ціни по окремим ринкам та цінним паперам;

спеціальні цінові системи Ехзііаге, ТеІеЬІгз та інші, які дають повну інформацію по усім світовим ринкам, зокрема, дані про рух капіталів та дивідендів;

• спеціальні пакети комп'ютерних програм (Раїазігеапі), які за­безпечують дані з котировок цінних паперів та надають допо­могу при фінансовому аналізі.

Юридичні проблеми. В різних країнах можуть існувати юри­дичні проблеми для іноземних інвесторів, при розміщенні їх капіталу та повернення його з одержаним доходом, включаю­чи особливості оподаткування. У зв'язку з цим іноземному інвестору слід ґрунтовно вивчити законодавчу та нормативну базу країни, куди вкладатимуться кошти.

Додаткові витрати. Іноземні інвестиції як правило пов'язані з додатковими витратами, які включають у себе: більші комісійні посередникам на іноземних ринках; більшу плату за оформлення угод; більшу плату керуючим портфелем інозем­них інвестицій.

Ризики іноземних інвестицій. Ризики, пов'язані з іноземними інвестиціями, включають, по-перше, ризики національних ринків, тобто загальні ризики для усіх інвесторів — резидентів І а нерезидентів. Наприклад, інвестори з країн із розвиненою економікою можуть зіткнутися з такими ризиками як політич­на нестабільність, корупція, недосконале податкове законодавство та законодавство про права власності акціонерів, погане Інформаційне забезпечення, недостатній рівень корпоративного управління, низька ефективність роботи юридичної та адміністративної систем. По-друге, додаткові ризики для інвесторів пов'язані з можливим введенням обмежень на їх діяльність та вивіз капіталу та доходу. По-третє, існують ризики збільшення курсів іноземних валют, що призводить до зменшен­ня доходності інвестицій у перерахунку на валюту інвестора.

Переваги іноземних інвестицій. Не дивлячись на вказані про­блеми та ризики, обсяг іноземних інвестицій у світі постійно збільшується. Ріст іноземних інвестицій пов'язано з тим, що во­ни дають можливість отримати більшу доходність та менший ризик по відношенню до чисто національних інвестицій. До­даткова доходність іноземних Інвестицій пов'язана з можливим ростом курсів іноземних валют по відношенню до валюти інве­стора, бо існує взаємозв'язок між основними фінансовими інструментами та курсом національної валюти (ріст національ­ного ринку акцій приводить до росту курсу національної валю­ти). Крім того, ріст валюти певної країни дає можливість одер­жати вищу доходність вкладень в облігації її емітентів, навіть якщо їх доходність буде менше доходності облігацій у країні інвестора. Іноземні інвестиції можуть мати і менший ризик. Це пов'язано з тим, що економіка різних країн розвивається нерівномірно, і якщо деякі національні ринки акцій будуть падати, то інші будуть зростати. Досвідчений інвестор для змен­шення ризику іноземних інвестицій буде формувати портфель шляхом диверсифікації, тобто купувати цінні папери різних національних ринків.

Таким чином, враховуючи специфіку та особливості іно­земних інвестицій інвестор, який має намір здійснити їх, повинен:

ґрунтовно проаналізувати стан та структуру міжнародного ринку інвестицій;

вивчити характеристики та особливості цінних паперів, які обертаються на різних національних ринках;

визначити основні показники, які характеризують ринок інвестицій та їх проаналізувати в динаміці;

проаналізувати інформацію з засобів масової інформації про ринки інвестицій їх структуру;

визначити фактори, які впливають на ціни активів на міжна­родних ринках, та про їх взаємозв'язок;

визначити методи та інструменти зменшення ризику іноземних інвестицій;

визначити показники якості (доходності) портфеля іноземних інвестицій.