- •Перелік абревіатур
- •Лабораторна робота № 1 Якісні реакції на білки
- •Лабораторна робота № 2 Фізико-хімічні властивості білків
- •Лабораторна робота № 3 Висолювання білків
- •Лабораторна робота № 4 Визначення ізоелектричної точки білків
- •Лабораторна робота № 5
- •Лабораторна робота № 6 Фракціонування білків сульфатом амонію
- •Лабораторна робота № 7 Спектрофотометричний і колориметричний методи визначення концентрації речовин
- •Лабораторна робота № 8 Колориметричне визначення концентрації білка методом Бредфорда
- •Лабораторна робота № 9 Спектрофотометричний метод визначення концентрації білка, який ґрунтується на здатності поглинати ультрафіолетове світло
- •Лабораторна робота № 10 Визначення вмісту сечовини в сечі
- •Лабораторна робота № 11 Електрофорез білків у поліакриламідному гелі
- •Іі. Вуглеводи Лабораторна робота № 12 Якісні реакції на вуглеводи
- •Лабораторна робота № 13 Кількісне визначення глюкози і глікогену
- •Лабораторна робота № 14 Кількісне визначення фруктози на основі реакції Селіванова
- •Лабораторна робота № 15 Кількісне визначення піровиноградної кислоти колориметричним методом
- •Лабораторна робота № 16 Визначення концентрації лактату ензиматичним методом
- •Лабораторна робота № 17 Вивчення властивостей жирів
- •Лабораторна робота № 18 Визначення йодного числа ліпідів
- •Лабораторна робота № 19 Кількісне визначення холестеролу (за Блюром)
- •Іv. Нуклеїнові кислоти Лабораторна робота № 20 Визначення сумарного вмісту нуклеїнових кислот
- •Лабораторна робота № 21 Визначення вмісту нуклеїнових кислот з дифеніламіном
- •Лабораторна робота № 22 Визначення активності дезоксирибонуклеаз
- •V. Вітаміни і гормони Лабораторна робота № 23 Кількісне визначення вітаміну с (за Тильманом)
- •Лабораторна робота № 24 Кількісне визначення вітаміну р (катехінів) за Левенталем
- •Лабораторна робота № 25 Реакція вітаміну рр з гідросульфітом натрію
- •Лабораторна робота № 26 Окислення вітаміну в1 до тіохрому
- •Лабораторна робота № 27 Відновлення рибофлавіну
- •Лабораторна робота № 28 Кількісне визначення вітаміну а
- •Лабораторна робота № 29 Кількісне визначення вітаміну d
- •Лабораторна робота № 30 Кількісне визначення вітаміну е
- •Лабораторна робота № 31 Якісні реакції та кількісне визначення адреналіну
- •VI. Ферменти Лабораторна робота № 32 Визначення активності ферментів спектрофотометричним методом
- •Лабораторна робота № 33 Вплив різних чинників на активність α-амілази слини
- •Лабораторна робота № 34 Визначення кінетичних характеристик ферментів на прикладі лактатдегідрогенази
- •Лабораторна робота № 35 Активація та інгібування ферментів (на прикладі фосфофруктокінази)
- •Лабораторна робота № 36 Інгібування лактатдегідрогенази надлишком субстрату
- •Лабораторна робота № 37 Визначення активності амф-дезамінази
- •Лабораторна робота № 38 Очистка амф-дезамінази
- •Лабораторна робота № 39 Очистка лактатдегідрогенази шляхом висолювання сульфатом амонію
- •Vіі. Вільнорадикальні процеси Лабораторна робота № 40 Визначення активності супероксиддисмутази (сод)
- •Лабораторна робота № 41 Визначення активності глутатіонпероксидази
- •Лабораторна робота № 42 Визначення активності глутатіонредуктази
- •Лабораторна робота № 43 Визначення активності глутатіон-s-трансферази
- •Лабораторна робота № 44 Визначення вмісту карбонільних груп у білках
- •Лабораторна робота № 45 Визначення вмісту пероксидів ліпідів
- •Лабораторна робота № 46 Визначення вмісту тбк-активних продуктів
- •Лабораторна робота № 47 Визначення вмісту тіолових груп
- •Лабораторна робота № 48 Визначення вмісту глутатіону
- •Питання контролю рівня знань на підсумкових заняттях
- •Програмові вимоги до куpсу “Біохімія”
- •Рекомендована література Теоретичний курс
- •Практичний курс
Лабораторна робота № 5
Діаліз білків
Потрібно знати:
1) принцип методу діалізу білків;
2) інші методи очищення білків, а саме: гель-фільтрацію, афінну та іонообмінну хроматографію, ізоелектрофокусування, різні види електрофорезу тощо.
Процес розділення високомолекулярних і низькомолекулярних сполук за допомогою напівпроникних мембран називається діалізом. Метод діалізу ґрунтується на нездатності колоїдних частинок проходити через напівпроникні бар’єри: штучні мембрани, колодій, целофан, пергамент та ін. Молекули білка мають великий розмір і тому не проникають крізь пори таких мембран. Діаліз широко використовують для очищення білків від низькомолекулярних домішок (органічних і неорганічних); останні легко проходять через пори напівпроникних мембран. Прилад, який використовується для діалізу, називається діалізатором. Найпростішим діалізатором може слугувати колодієвий або целофановий мішечок, занурений у склянку з водою. Розчин білка поміщають у целофановий мішечок; при цьому молекули низькомолекулярних речовин дифундують через мембрану, а колоїдний розчин білка залишається в мішечку.
Методом діалізу можна частково розділити глобуліни та альбуміни. По мірі виходу солей назовні (у діалізат) глобуліни будуть випадати в осад, оскільки вони розчинні лише за наявності електролітів. Альбуміни будуть залишатися в розчині.
Реактиви.
5% розчин NaCl, 10% розчин HNO3, 1% розчин AgNO3, 10% розчин NaOH, 1% розчин CuSO4, яєчний білок.
Хід роботи.
1) Приготування сольового розчину білка
До 0,5 мл яєчного білка додати 5 мл 5% розчину хлориду натрію (це – сольовий розчин яєчного білка). Цей розчин помстити в целофановий мішечок.
2) Діаліз
Верхній край мішечка щільно перев’язати ниткою і опустити мішечок у склянку з дистильованою водою на 1 годину. Через деякий час вміст мішечка стане каламутним, а потім випаде осад глобуліну. Після закінчення діалізу з невеликими порціями діалізату (рідина, у яку занурений діалізний мішечок) провести якісні реакції на наявність хлоридів і білка, і переконатися в тому, що сіль дифундувала в посудину з дистилятом, а білок залишився в діалізному мішечку.
Проба на хлориди в діалізаті
До 2 мл діалізату додати 0,2 мл 10% розчину азотної кислоти і 0,2 мл 1% розчину нітрату срібла. Випадає осад хлориду срібла.
4) Проба на білок (біуретова реакція) в діалізаті
До 2 мл діалізату додати 1 мл 10% розчину їдкого натру і 0,2 мл 1% розчину сульфату міді. Синє забарвлення свідчить про відсутність білка в діалізаті.
Проба на білок в рідині, що піддавалась діалізу
З 2 мл рідини з мішечку провести біуретову реакцію, як вказано вище. Червоно-фіолетове забарвлення свідчить про наявність білка в рідині, що піддавалась діалізу.
Лабораторна робота № 6 Фракціонування білків сульфатом амонію
Потрібно знати:
1) для чого застосовується фракціонування білків шляхом висолювання;
2) правила проведення фракціонування білків.
Потрібно вміти:
1) розрахувати масу сульфату амонію (за формулою і за таблицею) для відповідного об’єму препарату білка при фракціонуванні.
Для висолювання білків найчастіше використовують сульфат амонію. Вибір саме цієї солі зумовлений низкою причин. По-перше, сульфат амонію добре розчиняється у воді (при температурі 25С насичення досягається при концентрації 760 г/л). По-друге, його розчинність майже не залежить від температури. Окрім того, сульфат амонію не інгібує більшість ферментів.
Принцип методу висолювання. Розчинність більшості білків сильно зменшується при зростанні іонної сили розчину згідно з наступним рівнянням:
де S – розчинність білка в г/л; – розчинність його в гіпотетичному розчиннику з іонною силою, що дорівнює нулю; КS – константа висолювання, – іонна сила розчину.
Ефект висолювання, який спостерігається при високих концентраціях солі в розчині, пояснюється конкуренцією між молекулами білка та іонами солі за взаємодію з молекулами води. При високій іонній силі розчину число молекул води, здатних гідратувати молекули білка, значно зменшується, що призводить до агрегації білка, і він випадає в осад. Величина константи KS залежить, в основному, від природи солі, тоді як константа визначається природою білка. Тому різні білки відрізняються за своєю розчинністю в концентрованих розчинах сульфату амонію. Існування таких відмінностей дозволяє, поступово додаючи до розчину нові порції солі, переводити в осад різні фракції білків, відділюючи таким чином баластні білки від потрібних.
Розрахунок кількості солі та проведення висолювання. При проведенні висолювання концентрацію сульфату амонію виражають не в абсолютних величинах, а в так званих “відсотках насичення”, або “частках від повного насичення”. При цьому за 100% (або за 1,0) приймають максимальну масу сульфату амонію, яка може розчинитись в 1 л води при температурі 25°С. Конкретна величина концентрації солі відповідає певному числу відсотків насичення (наприклад, 40%) або певному десятковому дробу (0,4).
Відомо, що для досягнення 100%-го насичення при кімнатній температурі на кожен літр води необхідно додати 760 г сульфату амонію. Виходячи з цього співвідношення, розраховують кількість солі, яку необхідно додати до певного об’єму води (або розчину білка), щоб досягнути певного насичення. Важче зробити розрахунки при поетапному висолюванні, коли необхідно додавати сульфат амонію до розчину, який вже містить деяку кількість солі, тобто вже насиченому до певного ступеня. В таких випадках для розрахунків використовують спеціальну таблицю (див. табл.). Горизонтальні рядки відповідають певним ступеням насичення вихідних розчинів, а вертикальні – тим ступеням насичення, які необхідно досягнути на даній стадії висолювання.
Таблиця. Кількості сульфату амонію (в грамах), які треба додати до 1 л розчину даного ступеня насичення, щоб отримати вищий ступінь насичення
|
Кінцевий ступінь насичення |
||||||||||
Вихідний ступінь насичення |
|
0,1 |
0,2 |
0,3 |
0,4 |
0,5 |
0,6 |
0,7 |
0,8 |
0,9 |
1,0 |
0,0 |
76,0 |
152,0 |
228,0 |
304,0 |
380,0 |
456,0 |
532,0 |
608,0 |
684,0 |
760,0 |
|
0,1 |
– |
73,5 |
146,9 |
220,4 |
293,8 |
367,3 |
440,8 |
514,2 |
587,7 |
661,1 |
|
0,2 |
– |
– |
70,4 |
140,7 |
211,1 |
281,5 |
351,9 |
422,2 |
492,6 |
563,0 |
|
0,3 |
– |
– |
– |
67,9 |
135,7 |
203,6 |
271,4 |
339,3 |
407,1 |
475,0 |
|
0,4 |
– |
– |
– |
– |
65,5 |
131,0 |
196,5 |
262,0 |
327,5 |
393,0 |
|
0,5 |
– |
– |
– |
– |
– |
63,3 |
126,7 |
189,0 |
253,3 |
316,7 |
|
0,6 |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
61,3 |
122,6 |
183,9 |
245,2 |
|
0,7 |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
59,4 |
118,7 |
178,1 |
|
0,8 |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
57,6 |
115,2 |
|
0,9 |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
– |
55,9 |
|
Застосування цієї таблиці можна проілюструвати на прикладі. Припустимо, перша стадія висолювання полягала в доведенні концентрації сульфату амонію в безклітинному екстракті до насичення 0,3. Після додавання солі, відстоювання і центрифугування одержано 500 мл прозорого супернатанту (вихідне насичення, таким чином, складає 0,3). На наступному етапі необхідно досягнути насичення 0,7. З таблиці видно, що для цього на кожний літр розчину з насиченням 0,3 треба додати 271,4 г солі. Оскільки об’єм супернатанту дорівнює 0,5 л, то до нього треба додати 271,4 × 0,5 = 135,7 (г) сульфату амонію.
Фракціонування білків шляхом висолювання проводять наступним чином. Відмірюють за допомогою циліндра певний об’єм розчину (екстракт з клітин, гомогенат). Розраховують необхідну кількість перекристалізованого сульфату амонію (“xч” або “ocч”), зважують його на технічній вазі, а потім розтирають в ступці на дрібний порошок. Сіль додають до розчину поступово, невеликими порціями, обов’язково перемішуючи. В ході висолювання слідкують за зміною рН; у випадку закислення проводять нейтралізацію розведеним розчином NH4OH. Кожну наступну порцію додають після повного розчинення попередньої. Виконання цих правил має важливе значення, тому що при локальному перевищенні необхідної концентрації солі можуть випасти в осад білки, які висолюються при вищій іонній силі. Після розчинення останньої порції солі розчин перемішують ще 10–15 хв, а потім центрифугують при 4000–10000 g протягом 20–30 хв. В залежності від того, які білки необхідно виділити, для подальшої роботи використовують осад чи супернатант. Осад розчиняють в невеликому об’ємі води чи буферного розчину і звільняють від надлишку сульфату амонію шляхом знесолення. Супернатант або також знесолюють, або додають до нього нову порцію солі для досягнення вищого ступеня насичення; в останньому випадку процедуру висолювання повторюють.
Знесолення розчину білків проводять одним з двох методів: методом діалізу або методом гель-фільтрації. Метод діалізу полягає у видаленні іонів з розчину білка шляхом їхньої дифузії через непроникну для білків мембрану в буферний розчин (див. роб. №5). Для діалізу зазвичай використовують мішечки з целофану. Для більшої ефективності діалізу треба частіше змінювати рідину, проти якої проводять діаліз. Якщо його проводять проти водопровідної води, то зручно застосовувати проточну воду. Треба звернути увагу на можливість руйнування стінок мішечка ферментами розчину, який діалізується (целюлазою у випадку целофану або протеїназами при використанні напівпроникних мембран тваринного походження). Знесолені білкові фракції далі очищуються за допомогою методів тонкого фракціонування.
