Глава 1. Історія розвиток арттерапії

1.1. Розвиток арттерапії в давнину

Вже на зорі людської цивілізації жерці, а потім лікарі, філософи, педагоги використовували різні види мистецтва для лікування душі і тіла. Вони замислювалися над таємницями впливу живопису, театру, рухів, музики, намагаючись визначити їх роль як у відновленні функцій організму, так у формуванні духовного світу особистості.

Використання різних видів мистецтва з метою лікування спостерігалося в Древній Греції, Китаї і Індії.

У Древній Греції образотворче мистецтво розглядали як ефективний засіб впливу на людину. У галереях виставляли скульптури, хто уособлював благородні людські якості («Милосердя», «Справедливість» та ін.) Вважалося, що, споглядаючи прекрасні статуї, людина вбирає все найкраще, що вони відображають. Те ж саме відноситься до картин великих майстрів. [12]

Стародавні греки надавали особливого значення театру.

У класичній Греції музичне мистецтво сприймалося як триєдність «мусіческіх мистецтв» - поезії, танцю і власне музики.

Найвизначніші давньогрецькі філософи Піфагор (VI ст. До н. Е..), Аристотель, Платон (IV ст. До н. Е..), Вказували на профілактичну і лікувальну силу впливу музики. Вони вважали, що музика встановлює порядок у всьому Всесвіті, у тому числі порушену гармонію в людському тілі. Було відмічено, що музика, перш за все її основні компоненти - мелодія і ритм, змінюють настрій людини, перебудовують його емоційний стан.

Вважалося, що вокалотерапія ефективна при лікуванні. Властивість голоси виражати почуття і емоції найкращим чином виявляється в мистецтві співу, що має багатовікову історію. Художнє спів існувало вже до нашої ери в Єгипті, Малій Азії, Стародавньої Греції.

Відомі ідеї Платона, пов'язані з музикотерапією. На його думку, ритми і лади, впливаючи на думку, роблять її згідною їм самим. Слідом за Платоном і Піфагором ідеї про вплив мистецтва на людину розвивав Аристотель у вченні про катарсис - концепції очищення душі людини в процесі сприйняття мистецтва. Він вказував, що таке очищення (катарсис) подібно усунення неприборканого пафосу, як і суб'єктивного буйства - отже, оновленню моральних критеріїв, а саме: обособившийся у своїх стражданнях від життя суспільства індивід піднімається від своєї приватної одиничності до загальності, останнє ідентифікується з життям і устремліннями суспільства.

В античних джерелах знаходиться безліч свідчень чудесного зцілення завдяки впливу того чи іншого виду мистецтва.

Танець використовувався стародавніми з метою лікування. І в більш пізні часи в Італії руху під швидку, динамічну музику вважалися ефективним засобом лікування тарантізма (укусу павука-тарантула). Хворі в «шаленому» темпі в танці «тарантела» рухалися до повної знемоги, «витанцовивая» отруту з тіла.

У Стародавньому Китаї, як і в Греції, музика використовувалася досить широко і відповідно до правил традиційної китайської медицини. В основі давньокитайських підходів до діагностики та лікування (у тому числі з використанням музикотерапії) застосовувалося вплив на активні біологічні точки, або точки акупунктури.

На думку древніх китайців, музика (пентатоніка), завдяки дії цих законів, перебуває в гармонії з природою і має величезну силу впливу на людину. Звуки музики розглядалися по відношенню до тіла людини, які повідомляли йому ті або інші властивості. Особливе місце в системі китайської музикотерапії займали музичні інструменти, за допомогою яких встановлювалася зв'язок між їх звучанням, вібраціями різних органів тіла і коливаннями космосу. Музика, впливаючи таким чином на людину, приводила його в стан гармонії з природою.

Музикотерапія широко використовувалася і в Стародавній Індії. Вона грунтувалася на ідеї єдності Всесвіту і закону ритму, що впливають на духовну сутність людини.

Видатний індійський філософ і музикант Хазрат Інайят Хан, розкриваючи механізм взаємодії ритму і Всесвіту, зазначає: «Дерева радісно махають гілками в ритм з вітром; шум моря, бурмотіння бризу, свист вітру в скелях, серед пагорбів і гір, спалах блискавки і удар грому, гармонія сонця і місяця, руху зірок і планет, цвітіння рослин, падіння листа, регулярна зміна ранку і вечора, дня і ночі - все це відкриває для бачить музику природи. <...> Немовля відгукується на музику до того, як навчиться говорити, він рухає своїми ручками та ніжками в такт і висловлює радість і біль в різних тонах ».

Музика Індії зберегла до цього часу містицизм тембру і тональності, відкритий ще в давнину. Особливе місце у впливі на людину в індійській музикотерапії займає спів. Вокальне мистецтво більш природно в порівнянні з інструментальним, тому вважається більш високим.

У Давній Індії вважалося, що в голосі виражає себе душа. Спочатку викликається активність в розумі. Розум за допомогою думки проектує тонкі вібрації в ментальному плані. При цьому вібрації у вигляді дихання через внутрішні органи (область живота, легенів, носоглотки) утворюють голос. Голос висловлює позицію розуму, неправдиву або істинну. Він також володіє силою магнетизму як ідеальний природний інструмент.

У Середні століття практика музикотерапії пов'язана з теорією афектів, яка вивчала вплив різних ритмів, мелодій і гармоній на емоційний стан людини. Встановлювалися різні відносини між темпераментом пацієнта і перевагою їм того чи іншого характеру музики. [20]