6. Психологічні особливості особистості дослідника та досліджуваного.

існують особистісні якості, які необхідні практичним психологам, і такі, що потрібні для виконання окремих функцій. Спроби визначити, які ж риси бажано мати практичному психологові, робилися неодноразово. Найвідоміша - модель Р. Кеттела, що визначає "рівняння ефективності" психодіагноста і психотерапевта на основі 16-факторного опитувальника (2; с. 124). На наш погляд, спираючись на дані психологів і власний досвід, бажано, аби практичний психолог, незалежно від спеціалізації, мав такі якості:

1. Доброзичливість і низька агресивність. Вони необхідні не лише для встановлення довірливого спілкування, а й зменшення ризику зашкодити клієнту. Для шкільного психолога бажано, щоб доброзичливість поєднувалася з любов'ю до дітей.

2. Спрямованість на проблему, тобто на допомогу клієнту (мотивація психологічної допомоги в поєднанні з певною мірою альтруїзму). Якщо людина прийшла в психологію для розв'язання власних психологічних проблем (егоцентрична мотивація), то вона здебільшого не тільки не зможе зрозуміти та розділити, проблеми клієнта, а переноситиме на нього власні.

3. Емпатія. Ця якість полягає, з одного боку, в спрямованості на інтереси клієнта при відсутності домінування (мотивації влади), в умінні слухати, з іншого - в умінні побачити проблеми клієнта його очима, краще відчути і зрозуміти їх, а також в безоціночному прийнятті клієнта таким, який він є.

4. Гнучкість мислення необхідна психологу-практику, щоб не замикатися на помилкових версіях та висновках, а вміти щоразу перебудувати як модель психологічної картини клієнта, так і стратегію її формування, коли цього вимагатимуть об'єктивні дані. Висока ригідність, навпаки, може сприяти закріпленню помилок діагнозу та нав'язуванню клієнту неправильного бачення ситуації.

5. Творча інтуїція. Далеко не в усіх випадках психологу вдається зробити висновки на основі логічного аналізу даних. Часто йому доводиться діяти в ситуаціях, коли одних даних явно не вистачає, інших, навпаки, надто багато (так що неможливо їх відрефлексувати), або вони дуже суперечливі. Де безсилий логічний аналіз, там може допомогти інтуїтивний пошук, який у поєднанні з досвідом і знаннями перетворюється в сильний інструмент психологічного дослідження.

Крім названих якостей, велику роль для практики має високий рівень інтелекту (особливо в психодіагностичній та експертній функціях). Він необхідний для розуміння такої складної реальності, якою є психологія людини. Психодіагносту, експерту і психоконсультанту важливо мати перцептивні здібності, насамперед спостережливість, уміння помічати на перший погляд малозначущі деталі, що дає повнішу оперативну інформацію.

Комунікативні здібності відіграють велику роль у корекційно-консультативному напрямку роботи психолога-практика, де в основі діяльності - спілкування з людьми. Психологу-тренеру і психотерапевту, важливі також сугестивні здібності, що допомагають ефективно впливати на клієнта. Крім того, тренеру бажано мати організаторські здібності, аби здійснювати керівництво взаємостосунками в тренінговій групі, а психотерапевту - експресивні, для використання виразних даних як інструменту психотерапії.

Психологу-практику бажано мати не просто конгломерат перелічених якостей, а їх гармонійне поєднання, яке можливе при досить високому особистісному розвитку. Гадаю, що зайвим є згадування про моральні якості психолога, без яких просто неможливе розв'язання багатьох проблем.

Отже, психологічна діагностика передбачає всебічний і поглиблений аналіз особистості, виявлення недоліків у її поведінці та їх причин, позитивних аспектів і спрямована на розв'язання практичних завдань -- гармонізацію розвитку особистості, сприяння її особистісному зростанню.

При цьому обстеження особистості з девіаціями поведінки має проводитися на основі прийняття досліджуваного, гуманного ставлення до нього, співпраці з ним і відзначатися:

* цілеспрямованістю, чітким визначенням, що саме буде предметом і метою спостереження;

* системним підходом, що дозволить вірогідно відрізнити випадкове від типового, закономірного, врахувати всі ознаки девіантної поведінки, розглядати всі чинники девіантної поведінки в їхньому взаємозв'язку;

* планомірністю і аналітичністю, що передбачає наявність чітко ви значеної мети, засобів, послідовності дій, не тільки з констатацією фактів, а й їхнім поясненням, виявленням психологічної природи;

* реєстрацією результатів, що дозволяє виключити помилки пам'яті, зменшити тим самим суб'єктивізм висновків і узагальнень;

« оперуванням системою однозначних понять, спеціальних термінів, що сприяють чіткому, недвозначному позначенню матеріалу, який спостерігається, а також забезпеченню єдиного підходу до інтерпретації результатів;

* прогностичним характером, що дозволить визначити умови і за собинадання психологічної допомоги особистості тощо. Виокремлюють такі стадії психологічної діагностики:

* попередня стадія (виявлення зовнішніх особливостей девіантної поведінки, попереднє формулювання гіпотези щодо можливих причин відхилень у поведінці особистості);

* стадія уточнення (аналіз соціально-психологічних, педагогічних та індивідуально-психологічних чинників девіантної поведінки, уточнення гіпотези);

* заключна стадія (вивчення індивідуально-психологічних якостей особистості, її фізичного і психічного здоров'я для уточнення при чин відхилень у поведінці й прогнозування тенденцій особистішого розвитку).