Колискова «Ой ходить сон»

Ой ходить сон коло вікон — Де хатина теплесенька,

А дрімота коло плота Де дитина малесенька,

Питається сон дрімоти: Там будемо ночувати,

— Де будемо ночувати? Мале дитя присипляти.

Низку віршів, названих "колисковими", написали Т. Шевченко, О. Олесь, М. Рильський, М. Малишко.

Головний мотив ліричних пісень — щирість і вірність кохання ("Сонце низенько", "Ой, не шуми, луже").

Лірика кохання створила типові збірні образи героїв (молодий козак, дівчина), своєрідні форми вираження почуттів — драматичний діалог ("Козаченьку, куди йдеш?"), епічна оповідь ("Зашуміла ліщинонька").

Художні засоби української ліричної пісні

дівчина - як калина, як у саду вишня, як зірочка;

милий-як барвінок, як голуб, як повний місяць

червона калина,

тополя- дівчина;

кучерявий дуб -

парубок;

сади у цвіту -

щасливе кохання;

сокіл,орел -символ мужності,

волі; чайка - символ матері -стридниці.

сонце - ясне,

поле - чисте

Українська пісенна лірика - одне з найцінніших фольклорних надбань нашого народу. Її зразки несуть у хвилюючих образах з глибини віків свідчення про духовні багатства людей минулих поколінь, про їх світогляд і морально - етичні ідеали.

Ці пісні промовляють і про глибокий інтерес до емоційного світу окремої особистості. Щирість художнього вислову, настроєвий лад, органічна краса поєднання слова й мелодії принесли українській ліричній пісні світову славу.

Лірика сформувалася у фольклорі значно пізніше, ніж епічна творчість. Однак її існування у професіональному мистецтві доби феодальної роздрібненості Київської Русі свідчить про визначення родової характеристики лірики й у самій народній творчості, а також про певні жанрові розгалуження.

Народ ніколи не прагнув у своїй творчості спеціально відокремити художньо - образні ознаки того чи іншого роду - епічного, обрядового, ліричного.

Фольклор - то могутня ріка, в якій органічно зливаються і взаємо проникають, подеколи синтезуються, а інколи асимілюються різні джерела.

Жанри фольклору розрізняються специфікою образного змісту, який концентрує родові ознаки того чи іншого плану, однак не заперечує наявність інших за родом елементів музично - поетичної мови.

Такий процес відбувався і в часи виникнення ліричної пісенності, її зародження простежується у надрах давніх календарних пісень. Через оновлення їх змісту відбувається становлення нового твору, який оспівує духовний світ особистості. Людина — головний герой ліричної пісні.

Зростаюча роль мелодичного розспіву при перетворенні побутових пісень у ліричні особливо помітна в колискових, де сам жанр обумовлює постійне слідування за читкою пластичною ритмоформулою, що передає рухи матері, яка заколисує дитину. А сольне виконання колискової припускає можливість імпровізації і варіантності.

Відбитком сумних настроїв несуть також пісні прощання нареченої з подругами у весільному обряді, які провіщають нареченій тяжку долю у чужій сім'ї.

Родинна лірика на відміну від епосу переважно виконувалася жінками (соло). Співачки розкривали свій імпровізаційний талант, створюючи варіанти мелодії, піднімаючи художню виразність образів до високої трагедійності.

Найдавніші зразки української фольклорної лірики позначені досить широким образним діапазоном.

Це пейзажна лірика, що випливає з календарних пісень, зокрема веснянок. На формування сфери інтимної лірики вказують пісні про кохання, що вийшли з купальського, весільного обрядів та веснянок, а також родинно -побутова лірика - колисанки, пісні про жіночу долю.

Сильним імпульсом для соціально — ліричної піснетворчості стала тема закріпачення селянства.

Не можна оминути також ряд ліричних пісень, які народилися у середовищі чумаків. Мотиви розлуки з рідною домівкою і сім'єю, враження від довгої дороги, чумацькі поневіряння наповнюють ці пісні самобутнім змістом.

Високою трагедійністю позначені пісні про жіночу долю. Вони належать до інтимної лірики. Водночас у них проступають мотиви соціального протесту. Українська - жінка селянка несла на своїх плечах непосильний тягар. її чекала виснажлива робота на панщині, а також удома, де патріархальні звичаї перетворювали її на невільницю.

Виходячи заміж, жінка здебільшого змушена була поривати зв'язки зі своєю родиною. Метафоричні образи квітки чи деревця біля батьківської хати, горлиці чи зозулі, які прилітають на батьківській двір - улюблені в жіночих піснях. Вони ставали тим важливим естетико — психологічним чинником, котрий пом'якшував реалії жіночого буття, ніс розраду зболілому серцю, допомагав терпіти образи, зносити тяжке щоденне життя. У жіночих піснях розкриваються вражаючи людською правдою людські долі. Разом з тим серед тих пісень є й такі, що оспівують щасливе подружжя, лагідне й ніжне ставлення чоловіка до дружини.

Одним з найбільших розділів фольклорної лірики - пісні про кохання. Вони сповнені світлих почуттів, щирості й ніжності, високих людських поривань. У них передано прагнення до щастя, здоров'я, краси людських взаємин. Життєстверджуюче трудове буття народу спричиняє появу в піснях про кохання образів праці, природи рідного краю.

Високою поезією вирізняються слова пісень, в яких оспівується освідчення у коханні.

Проте пісні про кохання сповнені не тільки щастя й радості, а й тужливого почуття розлуки, втрати коханого, в них йдеться про соціальну нерівність закоханих.

Характерною прикметою змісту багатьох зразків української любовної лірики є мотив чекання. Він викристалізувався у добу визвольної боротьби народу, коли дівчата, наречені, молоді жінки довгі роки сподівалися на повернення коханих.

Народна лірична пісня знайшла поширення у різних верствах населення. У містах вона стала поштовхом до народження нового фольклорного жанру - народного романсу або пісні - романсу, що часто виконувалися з інструментальним супроводом.

У народну ліричну пісню проникають в свою чергу, окремі елементи професіональної музики, додаючи їй нових рис. Здебільшого це позначалось на поетичному слові. Чимало віршів давніх українських поетів С. Климовського, Г. Сковороди - стали народними піснями.

Велике пізнавальне значення фольклорної лірики полягає в тому, що конкретний зміст поетичного слова відбивається у адекватному емоційному змісті музики, котрий створює відповідний психологічний підтекст.

Образний зміст ліричних пісень розкривається передусім засобами музичної виразності. Це зумовлює їх імпровізаційну свободу й багатство розспіву, вільну та примхливу ритміку.

Виражальні засоби фольклорної лірики -паралелізм и, символіка, метафори, порівняння, епітети — допомагають створенню типового узагальнюючого образу.

Народна лірична пісня - художньо довершене явище, яке еволюціонувало в діалектичному процесі національного пісенного фольклору, відбиваючи естетичні ідеали й прагнення, емоційно духовний світ людини, праці.

В українській ліриці особливо відчутні оригінальні, суто національні пісенні інтонації.

З суспільними відносинами, передусім з працею пов'язаний цикл соціально-побутових пісень (про кріпацтво, рекрутські, солдатські, бурлацькі, наймитські, чумацькі, заробітчанські, емігрантські пісні).

У них відображена нелегка доля трудового народу ("Гей, гей, а хто лиха не знає", "Ой чумаче, бурлаче", "Ой Канадо, Канадочко").

Найважливіші події у розвитку країни й житті народу — основна тема історичних пісень.

Термін "історичні пісні" у вітчизняній фольклористиці почали вживати у 30-роках XIX ст. М. Гоголь. Найдавніші згадки про історичні пісні у східних слов'ян належать до XIII ст.

Історичні пісні особливо поширилися у XV—першій половині XVII ст., у період активної національно-визвольної боротьби українського народу. З

дебільшого в історичних піснях відображена визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького.

У піснях оспівується героїзм козацтва, відважні гетьмани Михайло Дорошенко, Петро Конашевич-Сагайдачний ("В Цариграді на риночку", "Ой, на горі та женці жнуть").

Широко відомі пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна ("Гей, не дивуйтесь, добрії люди", "Засвистали козаченьки", "Розлилися круті бережечки", "Ой з-за гори високої" та ін.).

Героїчні мотиви відчутні у піснях про народних месників — Устима Кармалюка, Гайдамаччину, Коліївщину.

Своєрідним літописом героїчної боротьби українського народу проти феодально-кріпосницького та іноземного поневолення є думи. За громадянським і патріотичним змістом думи близькі до історичних пісень. Жанр дум сформувався в середині XV ст., але його витоки сягають традицій епічної творчості періоду Київської Русі. Термін дума утвердив на початку XIX ст. М. Максимович. Розповсюджувалися думи "Самійло Кішка", "Про Хмельницького та Барабаша", "Перемога над Корсунем". Відомо близько 50 сюжетів дум у більш ніж 500 варіантах.

Найчастіше думи створювали учасники військових походів — сліпі воїни, що втратили зір у боях чи полоні, народні співці й музиканти, кобзарі. Вони виконували думи у супроводі гри на кобзі, бандурі, рідше — лірі. Бандура — музичний інструмент західноєвропейського походження, відома в Україні з кінця XVI ст., у XVII ст. поширюється як український національний музичний інструмент. На бандурі грали усі українські гетьмани, в тому числі Богдан Хмельницький, Кирило Розумовський та ін.