Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

Мета

Визначення особливостей формування оптимальної комбінації факторів виробництва

Основні питання, що розглядаються

7.1. Поняття та структура факторів виробництва.

2. Ізокванта та ізокоста: суть, графічне та алгебраїчне зображення.

3. Ефект масштабу та його вплив на визначення оптимального розміру підприємства.

Професійні компетентності, що формуються за темою:

здатність встановлювати та аналізувати зв’язок між варіаціями факторів виробництва, обсягом випуску продукції, еластичністю виробництва, еластичністю взаємозаміщення та еластичністю масштабу; усвідомлювати умови вибору комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат чи максимізації випуску, володіння категоріальним апаратом теми; здатність визначати межі розширення виробництва у короткостроковому періоді та оптимальний шлях його розвитку в довгостроковому періоді; вміння автономно і самостійно виконувати техніко-економічні розрахунки, пов’язані з аналізом та обґрунтуванням управлінських рішень щодо траєкторії розвитку, розширення та згортання виробництва.

Ключові терміни

Сукупний продукт. Середній продукт. Граничний продукт. Взаємозамінність факторів виробництва. Ізокванта. Карта ізоквант. Зона технологічного заміщення. Гранична норма технологічного заміщення. Ізокоста. Оптимум товаровиробника. Ефект масштабу. Віддача від масштабу. Крива «Шлях розвитку». Позитивні та негативні ефекти від масштабу. Оптимальна комбінація ресурсів на підприємстві.

7.1. Поняття та структура факторів виробництва

Економічна наука виділяє три фактори виробництва: земля, праця і капітал. Кожний з факторів виробництва має свій конкретний зміст. Перший виробничий фактор «земля» - представляє собою природне навколишнє середовище. До нього відносяться блага природи, що забезпечують процес виробництва.

Другий фактор виробництва «праця» - представляють собою люди як виробники та суб'єкти виробництва. Третій фактор «капітал» являє собою речі виробничого призначення, створені в процесі виробництва.

Фактори виробництва виступають у двох формах: як природні земля і як суспільні - працю і капітал. Сама природа надає природні фактори виробництва: її стан, природно-кліматичні умови тієї чи іншої країни, наявність на її території корисних копалин і всього того, що можна використовувати у виробництві, характеризують ступінь забезпеченості країни природними факторами.

Стан та характер праці і капіталу як факторів виробництва обумовлений станом суспільства та економіки як такої.

Рис. 7.1. Сукупний, середній та граничний продукти змінного фактора виробництва та їх взаємозв’язки

Процес виробництва в мікроекономіці найчастіше розглядається в окремому ракурсі - функціональному, тобто виробництво - це процес перетворення виробничих ресурсів (витрат виробництва) як вхідного потоку факторів на готову продукцію (вихідний потік). Цей процес здійснюється на основі використання певної технології виробництва. Певний технологічний процес описується за допомогою виробничої

функції. Саме тому поглибленому аналізу виробничих функцій приділяється значна увага.

Проаналізуємо випадок, коли фірма за наявності певної технології використовує фіксовані обсяги всіх факторів виробництва, окрім одного, тобто однофакторну виробничу функцію. Також (як було показано у темі 6) її називають виробничою функцією короткострокового періоду (в умовах часткової ва­ріації залучених факторів виробництва). Основними показниками, що використовуються для аналізу, є динаміка трьох показників, саме: сукупного продукту (ТР), середнього продукту (АР) та граничного продукту (МР) змінного фактора виробництва. Взаємозалежність та взаємозв’я­зок показників сукупного, середнього та граничного продуктів та обсягу використання змінного фактора Х (наприклад, праці) ілюструє рис. 7.1.

Сукупний продукт (ТР) фірми збільшується разом із збільшенням використання змінного фактора Х (наприклад. праці) і досягає найбільшого значення (максимуму) у точці А, надалі процес збільшення сукупного продукту припиняється. Середній продукт (АР) фірми збільшується, досягає максимального значення у точці В. У подальшому АР знижуватися. Граничний продукт (МР) фірми збільшується, досягаючи у точці С найбільшого значення, потім починає знижуватися.

Характер зміни цих показників означає, що, починаючи з певного моменту (на рис. 7.1. це точка С), кожна додаткова одиниця змінного фактора (праці) залучена до виробництва дає все менші результати (інші фактори фіксовані). Більш того, додаткові вит­рати цього фактора (праці) можуть негативно вплинути на обсяги випуску готової продукції (на рис. 7.1, б МР < 0 при Х > 8). Отже за цих умов, порушується оптимальна комбінація залучених факторів виробництва (недотримання технології виробництва), а це призводить до зменшення граничного продукту (граничної продуктивності) змінного фактора.

Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці (зокрема, у мікроекономіці) як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. У відповідності до цього закону - залучення до виробничого процесу все більшої додаткової кількості певного (змінного) фактора за незмінних (фіксованих) обсягів інших факторів призводить в решті решт до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної залученої до виробництва одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу. Маємо результат - гранична продуктивність змінного ресурсу падає. Будь-який процес вироб­ництва можна поділити на чотири стадії у залежності від співвідношень граничного (МР), середнього (АР) і сукупного (ТР) продукту (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Виробнича функція у короткостроковому періоді

Фаза	ТР	AР	МР	Кінцева точка фази
І	Збільшення	Збільшення	Збільшення до max	MР = max
II	Збільшення	Збільшення до max	Зниження МР  АР	АР = max МР = АР
III	Збільшення до max	Зниження	Зниження до 0	ТР = max МР = 0
IV	Зниження	Зниження	Зниження	—

Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 7.1, б перетинаються в точці В, яка є дуже важливою для визначення оптимальної кількості факторів виробництва. У точці В середня продуктивність змінного фактора виявляється максимальною, що свідчить про досягнення найефективнішого обсягу використання виробничого ресурсу.

Дослідження взаємозв’язків та взаємозалежностей показників сукупного, середнього та граничного продуктів викорис­товується при обґрунтуванні управлінських рішень які мають на меті вирішення завдання розширення або згортання виробництва у короткостроковому періоді:

• Фірма на І фазі повинна збільшувати масштаби свого виробництва - залучити більшу кількість змінного фактора виробництва;

• Фірма на ІІ фазі незважаючи на зменшення темпів зростання обсягів виробництва, повинна продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво готової продукції за максимальних значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Але, на цій фазі обсяг випуску готової продукції ще не є максимальним;

• Фірма на ІІІ фазі забезпечує обсяг продукції що є найбільшим за при дуже низьких значень показників середньої та граничної продуктивності ресурсу;

•  Фірма на IV фазі повинна припинити залучати ресурси. Фірма стикається з від’ємними значеннями граничного продукту (продуктивності).

Більш складним, проте наближеним до практики є ситуація коли у виробничому процесі змінними є обсяги використання двох факторів виробництва. Така виробнича функція отримала назву двофакторної виробничої функції.

У табличній формі двофакторна виробнича функція подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів (виробнича сітка)

Капітал, од.	Праця, од.
	1	2	3	4	5
10	25	50	40	65	90
20	50	75	70	85	150
30	65	90	95	100	190
40	75	100	105	110	220
50	80	105	110	115	230

Значення кожної клітини табл. 7.2. відображає максимальний обсяг випуску готової продукції, який забезпечується використанням відповідних обсягів виробничих ресурсів. З метою побудови двофакторної виробничої функції у графічній формі необхідно вибрати в табл. 7.2 усі комбінації виробничих ресурсів, що забезпечують однаковий обсяг випуску готової продукції і нанести відповідні точки на координатну площину К (капітал), L (праця). Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску - ізокванту (рис. 7.2).