Заключение

Финансы - это особая форма отношений, связанная с процессом перераспределения части совокупного общественного продукта, образованием и использованием на этой основе централизованных и децентрализованных денежных фондов общественного назначения.

Финансы - это совокупность экономических отношений в процессе которого происходит формирование, распределение и использование финансовых ресурсов государства и которые связаны с обменом, распределением и перераспределением ВВП и национального дохода.

Основными принципами выделения сфер и звеньев финансовой системы являются:

- наличие собственной финансовой базы, образуемой первичными доходами субъектов экономических отношений;

- функциональное назначение каждого звена, обеспечивающее финансирование затрат на достижение специфических целей хозяйствующих субъектов (производство и реализация товаров и услуг с целью извлечения прибыли и умножения капитала), работающего населения (удовлетворение материальных и духовных потребностей индивида, семьи), государства (удовлетворение общественных потребностей, социальная поддержка и защита экономически неактивного населения и безработных);

- единство и взаимодействие сфер и звеньев, предопределяемое общностью источника первичных доходов (ВВП), и финансовой политики, нацеленной на согласование интересов субъектов экономических отношений, взаимосвязанностью их финансовых планов и балансов.

Таким образом, основное внимание в системе управления финансами сосредоточено на государственном бюджете. Это естественно, поскольку именно в нем концентрируются финансовые потоки и связи. Отдельные сферы и области финансовых отношений не имеют соответствующих органов управления. Финансы субъектов хозяйствования управляются финансовыми службами, которые имеются в их организационной структуре.

10. Cутність, склад і структура видатків бюджету.

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства п о виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства ї державне капітальне будівництво, благоустрій тощо. Але привертає увагу досить низький порівняно з недалеким минулим рівень видатків бюджету на фінансування виробничих галузей народного господарства (наприклад, промисловість та енергетика – на рівні 6 відсотків, сільське господарство – 1 – 2 відсотків , будівництво – 1 – 2 відсотка).

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтовувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетних процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

У Державному бюджеті враховуються й кошти на рахунках спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії. У міру просування до ринку скорочуються видатки держави на фінансування промисловості і дотації збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються й видатки на утримання житлово-комунального господарства. Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

- безповоротність бюджетних асигнувань;

- цільове спрямування коштів;

- фінансування по фактично виконаних планах закупок й у межах одержаних доходів;

- здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

З огляду на лібералізацію цін і перехід до ринкової економіки, а також світову фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ включають:

- капітальні вкладення;

- витрати на капітальний ремонт;

- витрати на поточне утримання спору і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених місцевими радами. Поточне утримання об`єктів міського благоустрою: санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т.п. проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків. Поряд із цим у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоустрою, а й на будівництво об`єктів промисловості, необхідних державі, житла, об`єктів соцкультпобуту тощо.

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров`я, фізичну культуру й соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічних складених кошторисах видатків конкретних установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності і мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорстокий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв`язку з цим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання й інвентарю та інших видатків.

Усі витрати бюджетних установ групуються по статтях: стаття 1111 - заробітна плата; стаття 1120 - нарахування на заробітну плату; стаття 1130 - канцелярські і господарські витрати і т.д.

При плануванні видатків бюджетів усіх ланок враховується, що:

- неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров`ї дітей, хворих, студентів;

- економія на придбанні устаткування, мёякого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, адже лікувальні заклади, скажімо, і так мають злиденне існування. Відсутність лікувальної і діагностичної апаратури, постільної білизни, а то й ліжок і т.п. істотно знижує рівень їх функціонування;

- занехаяння поточного і капітального ремонтів будівель і споруд призведе до їх розвалу.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджетні установи обмежені у видатках до краю.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з`являться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів.

Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на основі Закону про бюджетну систему та інших законів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку. Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов`язані з розширеним відтворенням. Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов утримання невиробничої сфери й розвитку виробництва, соціально-культурних закладів та заходів по їх утриманню; органів влади і управління; оборони та ін., що відображено в складі видатків Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

До видатків Державного бюджету належать:

- фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання й підвищення життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення;

- фінансування здійснюваних державними установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров`я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

- фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

- фінансування оборони;

- фінансування охорони навколишнього природного середовища;

- утримання правоохоронних і митних органів, податкової служби, захисту прав споживачів та контрольно-ревізійної служб;

- утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади й прокуратури;

- здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

- дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

- виплати всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, виплати допомоги по безробіттю, витрати на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

- утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

-обслуговування внутрішнього й зовнішнього державних боргів та їх повернення;

- інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

У Державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Склад видатків республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів витікає із заходів, які проводяться за рахунок бюджетних коштів на всіх адміністративних територіях.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети затверджуються з дефіцитом. Граничний розмір дефіциту всіх рівнів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Таким чином, а разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров`я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умова життєдіяльності населення.