3. Структура і джерела сімейних доходів

Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї, суспільства в цілому.

Існують різні джерела формування сімейних доходів:

• здача в оренду нерухомості;

• надання у кредит фінансових ресурсів;

• надання послуг праці;

• використання ресурсу "підприємниць­кі здібності";

• використання землі;

• соціальні та благодійні приватні та державні фонди.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто величину, яка у вартісному вира­женні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров’я.

Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відображає якісний рівень у спожи­ванні населення.

Прожитковий мінімум – важливий соціально-еконо­мічний норматив для визначення: розмірів мінімальної заробітної плати; мінімальної пенсії за віком; допомоги багатодітним сім’ям.

Структура сімейних доходів за напрямами їх викорис­тання:

харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагромадження та інші видатки.

4. Заробітна плата, її сутність, форми, рівень і системи

Заробітна плата – це плата за використання ресурсу "робоча сила"

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та почасову. Кожна із форм застосовується у відповідних систе­мах.

Відрядна заробітна плата – це форма оплати праці, яка залежить від обсягів виробництва продукції. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Почасова заробітна плата – це оплата праці за кількість відпрацьованих годин. Вона застосовується там, де неможливо визначити кількісно результати праці або потрібно виробляти продукцію саме стільки, скільки того вима­гає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології та не стимулюється.

Почасова форма існує як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна.

Погодинно-нормативна – передбачає оплату за від­працьований час та при виконанні нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Погодинно-преміальна – передбачає оплату працівника за відпрацьований час та додаткову виплату премій за еконо­мію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Також розрізняють:

Номінальна заробітна плата – це сума грошових коштів, яку отримують робітники у відповідності з кількістю та суспільно визнаними результатами праці або у відповідності з грошовою оцінкою вартості робочої сили. Вона включає в себе податки з заробітків, але не враховує динаміки споживчих цін.

Реальна заробітна плата – це заробітна плата, яка виражена у засобах існування та послугах, якими користується робітник. Її розмір показує, яку кількість предметів споживання та послуг може придбати робітник на свою номінальну заробітну платню.

Із метою ресурсного забезпечення мінімально необ­хідного рівня відтворення робочої сили згідно з міжнарод­ними трудовими нормами використовують показник міні­мальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) .

Згідно із Законом України "Про оплату праці", держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. Роз­мір її встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

З 1 січня 2013 р. міні­мальну заробітну плату встановлено у розмірі 1147 грн. на місяць, а з 1 грудня 2013 року – 1218 грн.