Гемоторакс

Гемоторакс – скупчення крові в плевральній порожнині. Він утво­рююється внаслідок пошкодження міжреберних артерій (при переломі ребер), великих судин, серця або тканини легені .

Гемоторакс може виникнути при розриві туберкульозної каверни, туберкульозі, розпаду ракової пухлини, нагнійних захворюваннях легень і плеври та ін. Кількість крові може досягати 1,5-3 л. Кров, що попала в плевральну порожнину, викликає подразнення листків плеври, внаслідок чого приєднується виділення серозного ексудату (гемосероторакс), зміщення середостіння.

Розрізняють малий гемоторакс (скупчення крові в межах реберно-діафрагмальних синусів), середній (кров скупчується до рівня V-VІ ребер) і великий (до рівня ІІ-ІІІ ребер). Гемоторакс може бути вільним і осумкованим. Тривале перебування крові в плевральній порожнині призводить до відкладання фібрину й утворення масивних зрощень, нагноєння гемотораксу.

Клініка. Симптоми залежать від темпу кровотечі та кількості накопиченої крові у плевральній порожнині. Невелика кількість крові викликає біль у грудній клітці, кашель. У міру її збільшення виникає стиснення легені, зміщення середостіння, до яких приєднується задишка, ціаноз, вимушене положення хворого, наростають симптоми крововтрати (тахікардія, зниження артеріального тиску та ін.). При перкусії, на боці поранення визначають притуплення легеневого звуку, при аускультації – не вислуховують дихання. Вирішальне значення для встановлення діагнозу має діагностична пункція плевральної порожнини: наявність крові свідчить про гемоторакс. При цьому важливо знати, чи є скупчення крові результатом попередньої кровотечі, чи кровотеча триває. З цією метою проводять ряд діагностичних проб.

Проба на наявність кровотечі, що продовжується. Якщо кров, яку взято з плевральної порожнини протягом 3-15 хв згортається – кровотеча продовжується, якщо залишається незміненою – зупинилась (з моменту кровотечі пройшло не менше 6 год).

Проба Ф.Н. Ефендієва. Плевральну кров, отриману за допомогою плевральної пункції, центрифугують і визначають плазмо-еритроцитарний індекс (співвідношення плазми й еритроцитів, яке в цільній крові дорівнює 1,0). При розведенні ексудатом крові індекс збільшується. Одночасно підраховують кількість еритроцитів і лейкоцитів крові. Зниження кількості еритроцитів, гемоглобіну, порівняно з показниками периферійної крові, свідчить про наявність старої крові та зупинку кровотечі; збільшення кількості лейкоцитів – про її нагноєння.

Проба Н.Н. Петрова. Плевральний вміст поміщають у пробірку, розводять дистильованою водою і змішують протягом 2-3 хв. Неінфікована кров утворює прозору гемолізовану рідину, при її інфікуванні виникає помутніння, утворюються клапті з домішками гною.

При пізньому звертанні хворого за медичною допомогою або при великих кровотечах у плевральній порожнині утворюються згустки, а в деяких випадках уся кров, що виливається в плевральну порожнину, утворює один великий згусток (згорнений гемоторакс). Він може інфікуватися, і призводити до нагноєння і розвитку емпієми плеври.

Досить часто гемоторакс поєднується з пневмотораксом – утворюється гемопневмоторакс.

Лікування. При кровотечах у плевральну порожнину призначають кровоспинну терапію: переливають фібриноген, плазму, кріоприципітат, внутрішньовенно вводять 10 % розчин хлориду кальцію, вікасол і т. ін. При наявності гемотораксу проводять пункцію або дре­­ну­вання плевральної порожнини. При середньому та тотальному гемотораксі (великому), показано оперативне лікування – ліквідація гемотораксу та його причини.

При згорнутому гемотораксі показана торакотомія для видалення згустків фібрину і крові. При проникаючих пораненнях із пошкодженням органів грудної клітки (легені, судин, серця) виконують торакотомію, під час якої зашивають дефект легені (або проводять її резекцію – лобектомію, сегментектомію), рану в серці, судини та ін., а при проникаючих пораненнях без ушкодження органів грудної клітки необхідно обмежитись обробкою рани та гемостазом із наступним дренуванням плевральної порожнини за Бюлау.