22. Ентропія. Закони термодинаміки
Ентроп́ія S — в термодинаміці міра енергії у термодинамічній системі, яка не може бути використана для виконання роботи. Вона також є мірою безладдя, присутнього в системі.
Поняття ентропії було вперше введено у 1865 році Рудольфом Клаузіусом. Він визначив зміну ентропії термодинамічної системи при оборотному процесі як відношення загальної кількості теплоти ΔQ, отриманої або втраченої системою, до величини абсолютної температури T:
Закони:
1) Зміна внутрішньої енергії закритої системи, яка відбувається в рівноважному процесі переходу системи із стану 1 в стан 2, дорівнює сумі роботи, зробленої над системою зовнішніми силами, і кількості теплоти, наданої системі
2) закон про неспадання ентропії в ізольованій системі
3) ентропія прямує до нуля при абсолютному нулі температури
23. Поверхневі явища. Капілярні явища
Поверхневі явища (рос. поверхностные явления, англ. surface phenomena, нім. Oberflächenerscheinungen f pl) – фізичні та хімічні явища на межі двох фаз, які обумовлені тим, що, на відміну від об’єму фази, поблизу поверхні розділу молекули оточені іншими молекулами нерівномірно і взаємодіють не тільки одна з одною, але й з молекулами суміжної фази.
До П.я. належать адгезія, адсорбція, капілярні явища, когезія, змочування, тертя та ін.
В результаті П.я. склад і структура рідкої фази у тонкому граничному прошарку безпосередньо біля твердого тіла відрізняються від об’ємних характеристик (на віддаленні від твердої поверхні).
П.я. пов’язані з поверхневим натягом і обумовлені викривленням рідинної поверхні розділу називають капілярними явищами
Капілярний ефект - явище підвищення або зниження рівня рідини у капілярах в порівнянні з тим значенням, яке вимагає закон сполучених посудин.
Капілярний ефект виникає через зниження або збільшення тиску рідини під меніском, який утворюється при змочуванні рідиною стінок капіляра.
Величина підвищення або зниження h залежить від радіуса капіляра r, а також від кута змочування рідиною стінок
24. Розділ електрика та основні поняття
Еле́ктрика (від грец. ήλεκτρον - бурштин) — розділ фізики, що вивчає електричні явища: взаємодію між зарядженими тілами, явища поляризації та проходження електричного струму.
Електричні явища лежать в основі сучасних засобів виробництва, транспортування й розподілу енергії, а тому є основою численних застосувань в сучасній технології.
Основні поняття: опір, ємність, індуктивність.
25. Закон Кулона, напруженість електричного поля.
Закон Кулона — один з основних законів електростатики, який визначає величину та напрямок сили взаємодії між двома нерухомими[1] точковими зарядами. Експериментально з задовільною точністю був вперше доведений Генрі Кавендішем у 1773, який використовував метод сферичного конденсатора, але його роботи не були опубліковані. В 1785 році закон був встановлений Шарлем Кулоном за допомогою спеціальних крутильних терезів[2].
Електростатична сила взаємодії F12 двох точкових нерухомих зарядів q1 та q2 у вакуумі прямо пропорційна добутку абсолютних значень зарядів і обернено пропорційна квадрату відстані r12 між ними.
Напру́женість електри́чного по́ля — це векторна фізична величина, яка дорівнює силі, яка діє у даній точці простору у даний момент часу на пробний одиничний електричний заряд у електричному полі.
