Хід роботи

ІІ. Практична частина

2.1. Вивчіть особливості будови родини осокові.

2.2. Ознайомтесь за гербарними зразками з видовим різноманіттям осок, з їх екологічною приуроченістю. З’ясуйте особливості їх діагностики. Складіть формулу квіток запропонованих видів (рисунки).

2.3. Складіть список видів осок з запропонованого гербарію.

2.4. Вивчіть особливості будови родини лілйні

2.5. Ознайомтесь за гербарними зразками з видовим різноманіттям лілійних, з їх екологічною приуроченістю. З’ясуйте особливості їх діагностики. Складіть формулу квіток запропонованих видів (рисунки).

2.6. Складіть список видів лілйних з запропонованого гербарію.

ІІІ. Контрольні питання

1. Охарактеризуте родину осокові.

2. Наведіть формули квіток осокових.

3. Яка екологічна роль осокових?

4. Які діагностичні ознаки мають роди лілія, чемериця, конвалія, тюльпан?

5. В яких галузях і для чого використовуються лілійні.

Іv. Зробіть висновки до лабораторної роботи 14

Відмітка про зарахування __________________ Викладач ________________

Для нотаток

Додаток

Цікаво про вищі рослини та їх властивості

Мохи і мухи. Здебільшого спори мохів поширюються вітром, і такі мохи - анемохорні рослини. Але зустрічаються “зоохорні’ мохи, у поширенні спор яких беруть участь мухи. Прикладом служать представники роду сплахн (Splachnum), що розростаються на гної (звичайно, якщо гній потрапив на сирий луг або болото, куди заблукала корова) у вигляді подушечки до 25 см у поперечному розрізі. На спорогонії сплахна нижче коробочки розвивається яскраве - пурпурне, жовтогаряче або жовте - кільце, що називається апофізом. Досягаючи 2 см у діаметрі, апофіза сильним запахом залучає мух, до ніг яких приклеюються липкі спори. Перелітаючи з одного «коржа» на інший, комахи розселяють мох.

Мох, що світиться. У деяких видів мохів сформувалися пристосування для життя в умовах украй слабкого висвітлення. Так, мох схістостега пір'яста (Schistostega pennata), що росте в темних печерах, має довгоживучу пластинчасту протонему, що складається з лінзоподібних клітин і орієнтовану перпендикулярно променям світла. Клітини фокусують промені на хлоропласти, що концентруються біля задньої стінки. Частина світла при цьому відбивається, і вся протонема поблискує ніжним золотаво-зеленим кольором.

Далека дводомність. Багато мохів дводомні. Однак вид Tortula laevipila унікальний: чоловічі особини одного з його різновидів відомі тільки в Європі, а жіночі - тільки в Північній Америці! З цієї причини він розмножується тільки вегетативно.

“Ключ-трава”. З вужачковими пов’язано багато різних небилиць. Так, у США їх вважають “вказівниками скарбів”, що допомагають знаходити закопані коштовності. Там же думають, що їх присутність полегшує пошук женьшеню.

Хліб з папороті. У спорокарпіях австралійського виду Marsilea drummondii накопичується так багато крохмалю, що місцеве населення готує з нього “нарду”, страву подібну до хліба.

Агресивна сальвінія. У сприятливих умовах сальвінії швидко розростаються за рахунок вегетативного розмноження. Завезена з Південної Америки в Африку сальвінія вушковидна (Salvinia auriculata) настільки акліматизувалася, що стала там злом. Вона так заполонила водойми, що перешкоджає судноплавству, утворюючи на поверхні води шар товщиною до 25см.

Саговники і леопарди. Насінням саговникових харчуються багато тварин, у тому числі мавпи. В Африці після різкого скорочення чисельності природного ворога - леопарда - мавпи-бабуїни швидко розмножилися, що привело до виснаження популяцій саговникових. Захист саговників у цьому випадку переріс у відновлення популяції леопардів.

“Загадка мавп”. Араукарія чилійська (Araucaria araucana) має настільки тверді і колючі листки, що, за словами очевидців, на неї не сідають птахи. За це дерево одержало назву “загадка мавп” (В даному випадку мається на увазі - як забратися на це дерево, тому, що насіння цієї араукарії є поживним і смачним.

Каурі. У Новій Зеландії дбайливо охороняють залишки лісів каурі (Agathis australis). Найбільш знамениті екземпляри носять власні імена і до них, як і до мамонтових дерев у Каліфорнії, прикріплені дощечки з цими іменами. Місцеві маорі вважають одне з дерев каурі лісовим богом. Скам'яніла смола каурі подібна балтійському бурштину.

Довгожитель. Серед сосон виявлений найстарший екземпляр дерев Каліфорнії - сама стара сосна довговічна (Pinus longaeva), яка мала вік 4844 років!

Пінія. Напевно, самою древньою культурою хвойних є пінія (Pinus pinea), що в Італії стала називатися “pino domestico” – “пінія домашня”. Її почали висаджувати на початку першого тисячоріччя до нашої ери. Пінії вирощувалися заради “горішків”, хоча ці красиві дерева з тонким стовбуром і розкидистою кроною були і залишаються прикрасою італійського ландшафту.

“Вічна деревина”. Старі дерева кедра ліванського можуть досягати в окружності 7 м, саме з їхньої деревини робилися дерев'яні деталі саркофагів єгипетських фараонів. Деревина настільки довговічна, що протягом 2,5 тис. років після поховання вона цілком збереглася.

Легенди про сосну. За грецькими міфами в сосну була перетворена німфа Пітіс, яку бог вітру Борей приревнував до лісового бога Пана. У Китаї й Індокитаї сосни вважаються священними деревами, що приносять щастя і відводять лихо. У Древньому В'єтнамі віра в могутність сосни змушувала саджати їх навколо палацу імператора як символ довголіття і величі династії.

Гіганти. У природних умовах збереглося усього не більш 500 екземплярів секвоядендрона. Усі дерева узяті під охорону, а самі старі з них одержали власні імена – „Батько лісів”, “Генерал Шерман”, “Генерал Грант” та ін. “Батько лісів” уже знищений, але, за описом, його діаметр досягав 12 м, а периметр - 132 м. Таке дерево містило (і містить у збережених гігантів) до 1500 куб.м деревини, для перевезення якої треба було б 20-25 залізничних вагонів. На спилі одного з дерев вміщувався негритянський джаз-диксоленд, під музику якого танцювали одночасно 30 пар. У Йосемітському парку в 1881 р. через стовбур секвоядендрона був прокладений тунель, по якому і сьогодні вільно проїжджають автомобілі.

Чисте повітря. Ялівцеві ліси відрізняються високою концентрацією в атмосфері ефірних олій, що вбивають мікробів. Підраховано, що продукції парів олії з одного гектару такого лісу достатньо, щоб очистити від бактерій атмосферу середнього за величиною міста. Однак, на жаль, у містах ялівці мало поширені тому, що не витримують атмосферного забруднення.

Запах ялівця. Деревина ялівця відрізняється міцністю, красивим малюнком і приємним смолистим запахом, що зберігається у виробах з цієї деревини протягом десятків років. В Естонії кружка з ялівця, з якої п'ють пиво в сауні, - обов'язковий атрибут устаткування цього традиційного місця відпочинку естонців.

У Китаї та Монголії в ритуалах ламаїстських храмів використовується порошок з листів одного з видів ялівця (Juniperus pseudosabina). Цей порошок підпалюють, він жевріє і виділяє аромати, що надихають віруючих на спілкування з Буддою.

Зустріч з “неможливим”. Португальський ботанік Ф.Вельвич, який першим знайшов названу на його честь рослину, згадував, що спочатку навіть боявся доторкнутися до неї, побоюючись, що вона зникне. Привезену в Англію рослину описав у 1863 р. ботанік Дж.Хукер.

Лауреат. Відповідно до давньогрецького міфу, лісова німфа Дафна, не бажаючи стати дружиною бога поезії і мистецтва Аполлона, перетворилася у вічнозелений лавр, у якому продовжувало битися її серце. У пам'ять про прекрасну німфу Аполлон сплів вінок з лавра і призначив його для нагород. В античній Греції лавровими вінками нагороджували переможців олімпійських ігор і називали їхній дафнофорами (дафна по грецьки - лавр), і тільки пізніше римляни стали називати переможців лауреатами, тобто увінчаними лаврами. З лавром пов'язаний і відомий вираз “почивати на лаврах”.

Бакалавр. Слово “бакалавр”, яким позначають першу ступінь вищої освіти, переводиться з латиниці як “ягода лавра”.

Квітка-легенда. За кількістю легенд про квітку лотос, напевно, не має собі рівних. У перекладі з грецької лотос означає “умитий” - така свіжість його фарб. І якщо троянду називають царицею квітів, то лотос - це справжній цар квітів.

У Древньому Єгипті лотос вважали квіткою богів. Скіпетр як знак влади фараонів, робили у вигляді квітки лотосу на довгому стеблі; квітки та його бутони чеканилися на монетах. На гербі Єгипту і зараз є п'ять квіток лотоса.

В Індії богиню родючості Лакшми, називали народженою лотосом, що стоїть на лотосі, забарвлена лотосом, і зображувалася з квіткою лотоса у волоссі. Лотосові присвячені індійські ритуальні танці: складені руки з пальцями вгору на рівні обличчя - це сплячий лотос, якщо пальці злегка розвести в сторони - лотос просинається.

Гомер у “Іліаді”, розповідаючи про мандрівки Одисея, привів його в країну лотофагів-людей, що харчувалися лотосом. Покуштувавши вишуканої страви, його супутники забули про батьківщину і захотіли назавжди залишитися на цій землі.

Їжа з лотоса. От що на початку століття писав про використання лотоса Н.Ф.Золотницкий. Так, головними його споживачами є японці і китайці, у яких він розводиться як овоч. У їжу йдуть кореневища, зерна, листки. Кореневище їдять сирим і вареним. Улітку його їдять з льодом, як прохолодне, а на зиму маринують. Містячи багато крохмалю, воно надзвичайно поживно і легкотравне. На ринках у Японії, Китаї й Індокитаї кореневища ці лежать цілими купами і звуться «хазун». За смаком воно, коли зварене, трохи нагадує селеру або брукву. Їдять його також і печеним на вугіллях або підсмаженим як солодкі корені, а крім того, з нього роблять ще борошно, який засипають суп, як манною крупою або саго. Зерна їдять зацукрованими як ласощі або готують з нього тістечко. Що стосується листків, то восени, коли припиняється цвітіння, молоді, у виді пагонів листки нарізають, зв'язують у пучки і продають на ринках. Їдять їх у вареному вигляді як спаржу. Крім того, китайці їдять його тичинки, стебло, кореневище, вважаючи, що їжа ця повертає старим красу і молодість. Китаянки ж, як ніколи і древні єгиптянки і фінікіянки, прикрашають себе його квітами.

Отрутний аконіт. Отрутні властивості аконіту використовувалися у військовому мистецтві в Древній Греції і Китаї - з нього одержували отруту для стріл. А в Непалі аконітом отруювали м'ясні приманки для того, щоб спіймати великих хижаків і питну воду для захисту від нападу ворогів. Отрутні алкалоїди деяких видів використовуються для виробництва ліків, зокрема, для лікування деяких форм аритмії серця.

Жовтецеві у фольклорі. Купальниця європейська - національна рослина удмуртів, її ім'я носить популярний фольклорний ансамбль – “Італмас”.

Квітка мрій. Снотворна дія маку відома з глибокої давнини. Древні греки вважали його атрибутом бога сну Гіпнозу і його рідного брата - бога смерті Танатоса. Дрєвні римляни вірили, що бог сновидінь Морфей навіває приємні мрії і присипляє людей, доторкаючись до них маковою квіткою.

Опіум у мусульман. Крім цілющої дії, опіум володіє ще одною властивістю - він втамовує голод, і це використовується мусульманами під час строгого посту “рамазан”. Звичай курити опіум також виник насамперед у мусульманських країнах, де він замінив заборонене за законом Магомета вживання вина. Однак опіум, прозваний магометанами “маш Алла” - даром Господнім, виявився “даром Диявола”: за своїми згубними наслідками він у багато разів гірше всякого вина.

Різноликий символ. Дрєвні народи звернули увагу і на надзвичайну плідність маку: він служив символом родючості і шлюбу. Відгомоном цього є звичай сипати у взуття молоді макові зерна як побажання не бути бездітними. Іноді кількість насінь у маковій голівці було уособленням процвітаючого міста, а у формі макової коробочки з вирізами на верхівці бачили подібність із зубчастими стінами древніх міст. Крім того, макове зерно дотепер символізує все дрібне, незначне або нездійсненне.

Гвоздичні-рекордсмени. Колобантус кіто (Colobanthus quitensis) може бути включений у Книгу рекордів Гінеса: ця рослина входить у флору квіткових Антарктиди, що складається усього з двох видів: Stellaria decumbens; другий рекордсмен, виявлений у Гімалаях на висоті 6 тис. м над рівнем моря.

Будинок для гусениць. Запилення деяких гвоздичних здійснюють метелики, що відкладають яєчка в зав'язь. Гусениці, що незабаром з'являються, харчуються незрілими насіннями, а потім ідуть із квітки, але неушкоджених насінь у рослин залишається досить багато.

“Дрова” із гвоздичних. У горах (до 2000м над рівнем моря) на скелях росте качим аретієвидний (Gypsophila aretioides). Він утворює дуже тверді подушки, схожі на камінь, одягнений лишайником. Діаметр подушки досягає 2 м, а маса 150кг. Місцеві жителі використовують ці подушки як паливо.

Червона гвоздика. Хрестовий похід французького короля Людовика IX (1720 р.) виявився невдалим: під час облоги Тунісу у військах вибухнула епідемія чуми, порятунку від якої нікому не було. І тоді на допомогу прийшла дика гвоздика. По підказці одного лікаря король розпорядився напувати відваром із гвоздики всіх хворих, і чума була переможена. Але хворому королеві відвари не допомогли... З хрестоносцями, що повернулися на батьківщину, у Францію потрапила небачена раніше рятівна квітка, що стала там предметом поклоніння, символом боротьби і перемоги. Згодом паризькі комунари вмирали на барикадах з емблемою на грудях - червоною гвоздикою.

Цар пустелі. Саксаул - єдине дерево, що зустрічається в пустелі. Росте він повільно і до 200 років досягає висоти 5 м. Деревина саксаулу така тверда, що залишає зазублини на сокирі, а її теплотворна здатність вище, ніж у бурого вугілля.

Достоїнства гречаної каші. Російський агроном А.Н.Енгельгардт оцінив енергетичну ефективність гречаної каші при роботі землекопів: вона на 25% вище ніж ячної, і в два рази вище ніж картоплі. Високо оцінював роль гречаної каші в харчуванні солдатів А.В.Суворов, а тому іноді її називають суворівською.

Ботанічна назва гречаної каші. Особливість плодів гречкових, у тому числі і гречки, - трьохграність, що відповідає числу плодолистиків. У монгольській мові гречана каша називається «гурвульчен буда», що перекладається як трикутна каша.

Жолуді. Жолуді дубів відігравали важливу роль у харчуванні людей у доісторичні епохи, а в більш пізні часи вони використовувалися для випічки хліба, особливо в неврожайні і голодні роки. У деяких середземноморських дубів жолуді не тільки їстівні, але і приємні на смак, і в ряді країн широко використовуються в їжу місцевим населенням (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Туреччина, Алжир). Їдять жолуді “своїх’ дубів індіанці Америки, японці, а китайці готують з них національне блюдо “до-фун” (до речі, листrи дубів використовуються для вигодовування шовковичного хробака).

Верба. Верба (Salix acutifolia), що рано навесні прикрашається пухнатими сережками, шанується з язичницьких часів. Слов'яни згадували її в зв'язку з ім'ям свого головного божества Перуна. “Перунова лоза” була неодмінним учасником весняних обрядів. Пізніше свято шанування верби злилося з християнським святом, що відзначається на шостий тиждень Великого посту. Згідно біблійної легенди в цей час іудейський народ зустрічав Христа в Єрусалимі гілками фінікової пальми. В пам'ять про цю подію неділя шостого тижня Великого посту названа церквою Вербною (у католиків вона називається Святом пальми).

Плоди, що плюються. У південних степових районах України і в Криму зростає незвичайна рослина із родини гарбузових – “скажений огірок” (Ecballium elaterium), у якого насіння, оточені слизом, і з силою викидаються з плоду під дією тургорного тиску.

Самі великі плоди. У багатьох країнах дотепер проводять конкурси великоплідних гарбузів. У Канаді були отримані плоди масою 284 і 287 кг, а в США рекордний плід масою 302 кг був вирощений у 1986 р.

Гірчиця-мандрівниця. На морських узбережжях досить звичайна морська гірчиця (Cakile maritima), що пов'язано з її пристосованістю до засолених ґрунтів і розмаїтістю форм розселення: гідро-, анемо- та антропохорно. У верхніх члениках її плодів формується губчаста тканина, тому вони добре тримаються на воді і розносяться морськими течіями. Нижні членики плодів залишаються на стеблах, що після усихання відламуються і перекочуються вітром. Оскільки морська гірчиця часто росте поблизу портів, верхні частини плодів разом з вантажем попадають на судна і розносяться на далекі відстані. Таким шляхом ця рослина з Середземномор'я успішно натуралізувалася в Америці й Австралії, куди прибула з першими колоністами. Навіть на вулканічному острові, що утворився в 1963 р. в Атлантичному океані (у 20милях південніше Ісландії), першою судинною рослиною виявилася морська гірчиця, виявлена там вже в 1965 р.!

Найдавніший напій. Пиво - дуже древній напій. У Талмуді вказується, що у Вавілоні полонені євреї врятувалися від прокази тільки тому, що пили пиво. Римляни, які вживали виноградне вино, вважали пиво “варварським напоєм”, не вартим цивілізованої людини, однак їхні нащадки сьогодні, як і увесь світ, споживають пиво.

“Скіфська лазня”. Застосування конопель як наркотичного засобу має тисячолітню історію. Геродот у своїй “Історії…” так описує звичай скіфів одурманювати себе димом конопель: Взявши конопельне насіння, скіфи підлазять під повстяну юрту і потім кидають його на розпечені камені. Від цього піднімається такий сильний дим і пара, що ніяка еллінська лазня не зрівняється з такою лазнею. Насолоджуючись нею, скіфи голосно волають від задоволення. Це парення служить їм замість лазні, тому що водою вони зовсім не миються.

Страшна лапортея. Дурною славою користується лапортея (Laportea) - сама пекуча тропічна кропивова рослина. Опіки, заподіяні різними видами цієї деревної рослини, настільки болісні, що приводять до непритомності, вони не гояться протягом декількох місяців і навіть можуть викликати смерть дитини. Пекучі волоски захищають ці рослини від поїдання тваринами, але не від усіх. Так, листи австралійських лапортей без шкоди для себе поїдає велика рогата худоба.

Доступне багатство. Кропива дводомна – це найцінніша харчова і лікарська рослина. У народній медицині її використовують для лікування самих різних захворювань. Листки кропиви – це природний вітамінний концентрат, використовується для профілактики і лікування авітамінозу. У них також багато хлорофілу, білку, крохмалю, органічних кислот, солей заліза, калію, міді, марганцю, титану, нікелю. За поживною цінністю листки і молоді пагони близькі до бобових. При варінні частина вітамінів руйнується, тому листки краще їсти свіжими в салатах (ошпарені окропом вони втрачають пекучість). Верхівки молодих пагонів готують взапас засушуючи, листки засолюють. З листів кропиви добувають хлорофіл, який вживається як лікарський засіб, він поліпшує обмін речовин і стимулює загоєння ран. Рослина знайшла широкий попит у косметиці. Нарешті, використовуються і своєрідні властивості кропиви, для консервування – риба, перекладена її пагонами, довго залишається свіжої.

Молочайна олія. З насінь молукського дерева (Aleurites moluccana) одержують дуже смачну олію. Насіння цієї рослини настільки багаті олією, що місцеве населення Малайського архіпелагу використовує їх для освітлення: нанизані на основу насіння горить як свічки.

Рятівниця Карла Лінея. Великий Ліней важко занедужав подагрою і від неминучої смерті був врятований рослиною – суницею лісовою (Fragaria vesca). Він їв її плоди протягом усього періоду її плодоношення й у такій кількості, у якій міг їх знайти і з'їсти.

“Смачна випадковість”. Садова суниця (полуниця, Fragaria ananassa) – це гібрид, що спонтанно виник у садах Франції в середині XVIII в. із двох видів американської суниці (F. chiloensis і F. virginiana).

Дорожче золота. Трояндова олія – найважливіший продукт для парфумерії, який одержують з пелюстків троянди дамаської (Rosa damascena). Найбільш знаменита культура цієї троянди в Казанликській долині (Болгарія). Для одержання 1кг олії необхідно 3т пелюстків. Не дивно, що 1г олії коштує дорожче 1г золота.

Культура древня і прекрасна. Як декоративна рослина троянда є однієї із самих дрєвніх культур. У Середній Азії її почали обробляти 4 тис. років тому (часто Персію називають Гюлистаном – країною троянд, від троянди походить і дрєвня назва Сирії – Суристон). Роза була культовою рослиною в Давньому Римі. Римляни вірили, що троянда вселяє в серця мужність, і тому замість шоломів на голови воїнів надягали вінки з троянд, а на щитах вибивали зображення троянди.

Таємниця під трояндою. У Греції і Римі біла троянда вважалася квіткою таємниці. Якщо під час бенкету на столі красувалася ця квітка, усі знали, що такі слова повинні зберегтися в таємниці: “sub rosa dictum “– “під трояндою сказано”.

Падіння Риму і троянда. У часи падіння Риму з імператорської квітки троянда стала квіткою п'яних оргій, виразницею низинних почуттів. Зловживання нею як прикрасою досягло крайніх меж. У знаменитому обідньому залі імператора Нерона на гостей сипалися мільярди свіжих рожевих пелюстків. Але усіх перевершив імператор Геліогобал: на одному з його застіль знатні гості були закидані такою безліччю рожевих пелюстків, що падали зі стелі, що деякі задихнулися під ними. Римські патриції усипали пелюстками троянди навіть поверхню моря, коли відправлялися на прогулянку на галерах. Великі римські сади були не в змозі забезпечити таку потребу в трояндах, і приходилося привозити їх цілими кораблями з Олександрії і Карфагена, де для цього виникла навіть “садова індустрія”.

Троянда і християнство. З падінням Риму культура троянди занепала, а перші християни дивилися на неї як на квітку розпусти і загибелі. Але завдяки чудовій красі і приємному запаху троянда завоювала і їхню прихильність. Через кілька століть святі отці оголосили троянду райською квіткою і присвятили її Пресвятій Богородиці. У Священному писанні повідомляється, що архангел Гавриїл зробив для неї три вінки. Вінок з білих троянд означає радість Богородиці, з червоних – її страждання, з жовтих – її славу.

Сама ботанічна війна. У XIV в. тридцять років воювали за англійський престол Ланкастери і Йорки. Символами ворогуючих династій були біла і червона троянди. Як символ примирення, англійські садівники вивели троянду з білими і червоними пелюстками і назвали цей сорт ланкастер-йоркським.

Геокарпія в арахісі. На пагонах арахісу утворюються численні недовговічні квітки, що ранком розкриваються, а після обіду в`януть. Більшість квіток виявляються стерильними, і тільки самі нижні самозапилюються і зав'язують плоди. При цьому основа зав'язі розростається в стрижень, що згинається в напрямку до ґрунту і, подовжуючи, проникає в неї на глибину 8-10 см. Там і дозрівають боби, що містять по 2-4 насінини. На відміну від бобів гороху вони не розкриваються, а їхня поверхня має характерну ячеїсту структуру.

“Мімоза” і “акація”. Мімозу сором’язливу (Mimosa pudica), що складає листочки при найменшому дотику до них, можна побачити тільки в оранжереях. А ті букети, що за назвою “мімоза” привозять з Кавказу до 8 березня, належать іншій рослині – акації сріблистій (Acacia dealbata).

Рекорд розміру плоду і насіння. Цей рекорд належить мімозовим. У ентади лазячої (Entada scandens) – самий великий плід у світі, її біб досягає в довжину 1,5м. Найбільше у світі насіння, довжина яких складає 15-17 см, має мора маслиниста (Моrа oleifera).

М'ясисті боби. М'ясисті плоди деяких цезальпінієвих – солодкі або кислі. Так, ріжкове дерево (Ceratonia siliqua) з своєрідними на смак бобами широко культивувалося в Середземномор'ї, де “цареградскі ріжки” були улюбленими ласощами населення. Заради кислувато-солодких бобів, багатих цукрами (до 40%) і вітаміном С, у всіх тропічних країнах вирощують тамаринд (Tamarindus indica). Тільки Індія щорічно збирає більш 250000 т плодів. Родіна тамаринду – сухі савани Західної Африки, його місцева назва “dakar”, і на честь цієї рослини навіть названа столиця Сенегалу — Дакар.

Корінь життя. В одній з східній легенд, присвячених женьшеневі, говориться, що він народжується від блискавки. Протягом багатьох століть східна медицина приписувала кореневі женьшеню здатність зціляти усі хвороби. Тому К.Ліней і дав цій рослині наукову назву “Раnах” - від грецьких слів “пан” – “всі” і ‘акос” – “зцілювальний”. Женьшень у перекладі з китайського означає “людина-корінь”, і дійсно, його корінь нагадує людську фігуру. Зараз женьшень введений у культуру і вирощується в багатьох країнах, у тому числі й у нас.

Історія картоплі в Європі. Картопля – це одна з перших культурних рослин, яка вирощувалася індіанцями раніше, ніж зернові культури, тому, що її агротехніка була досить простою: потрібно було лише кинути бульбу в ямку і засипати землею, а використовувати бульби вирощеної рослини можна було в міру необхідності. Крім звичної для нас картоплі, індіанці використовували ще близько 20 видів роду паслін.

У Європу картопля потрапила завдяки експедиції Христофора Колумба. Перше згадування про нього датується 1535 р. у Юліана де Кастельяноса. Однак в Іспанії картопля з'явилася лише через 30 років: у 1565 р. бульби були подаровані іспанським королем римському папі Пію IV. З Іспанії картопля поширилася в Італію, Бельгію, Голландію, Німеччину, Польщу. Англійці завезли собі картоплю незалежно від іспанців.

Активне впровадження картоплі в культуру датується XVIII ст., причому незвична рослина завойовувала авторитет у працьовитого населення. Прусський король Фрідріх Вільгельм I проголосив вирощування картоплі національним завданням. Ті, хто сперечався, могли позбавитися носів і ушей. У Росії впровадження картоплі привело до «картопляних бунтів» (основна роль у цьому належала старообрядницькій церкві).

Перша картопля в Росії був вирощений у Санкт-Петербурзі на Аптекарському городі (нині Ботанічний інститут РАН) у 1736 р. У цей час картопля став вишуканим делікатесом: збереглися документи палацевої канцелярії про відпустку на банкети високопоставлених осіб. У поширенні “другого хліба” у Росії зіграли роль Петро I і Катерина II. Керуючий маєтками Катерини А.Т.Болотов, що видається російський агроном, багато зробив для пропаганди нової продовольчої культури й опублікував рекомендації з її оброблення. Інтерес правителів Росії до картоплі був настільки великий, що Урядовий Сенат тільки з 1765 по 1767 р. розглядав питання про картоплю 23 рази!

Красива і підступна. Карл Ліней назвав беладону ім'ям жорстокої богині Атропи, що перерізає нитку життя, - рід Atropa, а видовий епітет у назві виду – “belladonna” він присвятив давньоримським модницям, що закапували сік цієї рослини в очі і натирали ним щоки. Щоки рожевіли, а ока з розширеними зіницями мали особливу виразність. Зараз беладону спеціально вирощують, щоб діставати болезаспокійливі кошти. Виготовлене з беладони ліки – атропін – у руках лікарів не обриває нитку життя, а зміцнює її.

Квітка пам'яті. Відповідно до грецького міфу, богиня Флора спустилася на землю, щоб обдарувати квіти іменами. Коли вона закінчила роботу і хотіла піти, почула слабкий голосок: “Ти забула мене, Флора. Дай і мені ім'я!”. Із працею знайшла богиня в буйному різнотрав'ї скривджену маленьку блакитну квітку. Вона назвала її незабудкою і наділила чудесною силою повертати пам'ять тим людям, що почнуть забувати своїх близьких або свою батьківщину.

У багатьох країнах у її честь влаштовувалися свята. В Англії в цьому святі брали участь король і королева, у Німеччині в день незабудки школярі і студенти займалися неповний день. У Франції незабудку дарують на пам'ять, і цей подарунок зберігається як реліквія. А дрєвні ковалі в соці незабудки гартували дамаські і толедські клинки, що були міцними й одночасно легкими і гнучкими.

Славить Геракла. Відповідно до грецького міфу, квітка з незвичайною назвою “левиний зів” створила Флора з волі богів у пам'ять про перший подвиг Геракла – перемогу над Немейським левом. Під жарким сонцем квітка відкриває свій зів з яскравою червоною плямою і стає схожою на закривавлену пащу лева.

Продовжуючий життя. У стародавніх легендах про шавлію говориться, як про продовжувача життя. В Англії розповідають про людину, що харчувався тільки хлібом, олією і шавлією і прожила повтори сотні років. Шавлією лікували ще в Древньому Єгипті. Зараз багато хто знає, що полоскання рота настоєм шавлії допомагає від хвороб зубів. Але навіть у наш час відкриваються нові таємниці цієї рослини.

У Молдові, де вирощується мускатна шавлія (Salvia sclarea), до речі саме він додає неповторний запах одеколонові ”Шипр”), відбувся такий випадок. Двоє захворілих на туберкульоз коней, на яких ветеринарні лікарі вже махнули рукою, без догляду паслися на полі, куди вивозилися залишки після переробки шавлії. Навіть калюжі на цьому полі були темно-зеленими від його настою. І коням полегшало, а коли ветеринар оглянув їх –туберкульозу наче й не було... Так була відкрита ще одна цілюща властивість шавлії.

Пахне м'ятою... Аромат м'яти цінувався в Древній Греції і Древньому Римі. Перед прийомом гостей столи натирали свіжими листами м'яти, а зали обприскували водною настоянкою з неї. Вважалося, що м'ятний аромат створює добрий і життєрадісний настрій. Плиній Старший радив своїм учням навіть носити вінки з м'яти: вони збуджують діяльність мозку. Повір'я це збереглося до Середньовіччя, коли студенти, готуючись до іспитів і диспутів, прикрашали свої голови м'ятними вінками.

Історія соняшника. Як і картопля, цей “американець” потрапив в Іспанію як декоративна рослина. З XVII в. соняшник стали використовувати як “гризучу” культуру, з насіння якої готували також і сурогат кави. У Росії соняшник з'явився і як декоративна, і як гризуча культура, тільки в другій половині XVIII в. На рубежі XVIII і XIX сторіч у результаті народної селекції з'явилися сучасні сорти з великими кошиками й одним стеблом (декоративні сорти мали багато стебел і дрібні кошики). Хоча перша олія в 1817 р. одержав англієць А.Бенуа, саме в Росії в цей час було почато його промислове виробництво, оскільки в південних губерніях Росії і на Україні соняшник вирощувався всюди.

Символ Японії і Китаю. З хризантемою пов'язаний переказ про походження Японії. За давніх часів довідався жорстокий китайський імператор, що на одному з островів росте хризантема, з якої можна приготувати еліксир життя. Але зірвати квітку під силу тільки людині з чистим серцем і добрими намірами. Послав імператор за квіткою триста самих прекрасних молодих юнаків і дівчат. Вони знайшли хризантему, але не повернулися. Зачаровані благодатною природою острова вони заснували нову державу – Японію.

Хризантема зображена на державному прапорі Японії, на печатках і грошових знаках. Вища нагорода в країні – Орден Хризантеми. Донедавна навіть одяг із тканин із зображенням імператорської хризантеми з 16 крайовими квітками мали право носити лише члени імператорського будинку. Жовтень у Японії за старим місячним календарем – місяць хризантем.

Люблять хризантеми й у Китаї: її ім'ям названий дев'ятий місяць року, і в дев'ятий день цього місяця проводиться Свято квітів. По повір'ю, саме в цей день хризантема здобуває магічну силу. Є храм охоронниці хризантем, де вона зображена молодою дівчиною. За легендою ця дівчина випила вина з квіткою хризантеми і стала безсмертною.

Однак обожнювання квітки не перешкодило зробити його овочем. У Китаї і Японії з нього роблять салати і тістечка. Для цього вирощують спеціальні сорти їстівних хризантем з м'ясистими соковитими пелюстками. Пелюстки занурюють у суміш збитих яєць і борошна, мочають у гарячу олію і розкладають на папері, щоб пелюстки увібрали олію. Посипають цукром і подають на стіл.

Країна тюльпанів. Тюльпан потрапив у Відень у 1554 р. із саду турецького султана і менш чим за 100 років поширився по Європі. Особливо благодатними для тюльпанів виявилися умови Голландії, що охопила дійсна “тюльпаноманія”. Тюльпани розводилися всюди, цибулини продавалися за надзвичайними цінами, нові сорти можна було обміняти на будинки або навіть цілі маєтки. Негри Гаарлема захотіли мати чорний тюльпан, і він (темно-фіолетовий, майже чорний) був виведений. Гонорар за цей сорт склав 100 тисяч гульденів золотом. Голландські тюльпани потрясли красою аматорів квітів усього світу. Вважають, що за історію їхнього культивування близько 12 тисяч сортів змінили один одного і приблизно 3 тисячі сортів існують зараз.

Цілющий овоч. Цибуля – це найдавніша культурна рослина. Єгиптяни вважали цибулю і часник божественними рослинами і приносили їх цибулини на вівтар богам. Не менш шанованою була цибуля й у Древній Греції, де її не тільки приносили в дарунок богам, але і дарували нареченим. У Древньому Римі цибуля входила в обов'язковий раціон харчування солдат. У середні століття цибуля поширилася по всіх країнах Європи, але особливого розквіту “цибулеводство” досягло в Х-ХІІ ст. в Іспанії, де і донині є сорти з цибулинами, що перевершують всі інші за розміром і смаком.

Різні сорти цибулі ріпчастої відрізняються формою цибулин і забарвленням луски. Крім жовтих, є сорти з білими і фіолетовими цибулинами. Розмір їх теж різний. Цибулини валенсійського сорту (Іспанія) досягають маси 1 кг, а один німецький городник виростив цибулину масою 2850 г. Повідомлялося, що в Мексиці одержали цибулини масою близько 4кг! Цілющі властивості цибулі добре відбиті в народній приказці “Хто їсть цибулю, той урятований від страждань”.

Самий древній папір. Перший папір виготовлявся в Єгипті вже на початку III тисячоріччя до н.е зі стебел папірусу (Cyperus papyrus) – гігантської (висотою до 4-5м) трав'янистої рослини з майже безлистими стеблами діаметром до 7см. Технологія була проста: серцевину стебел розрізали на смужки шириною 10мм і розкладали в два шари – уздовж і поперек. Потім шари здавлювали, і смужки склеювалися клейкою речовиною, що утримується в серцевині папірусу. Отримані тонкі еластичні аркуші висушували на сонці, полірували шматочками слонової кістки і склеювали в сувої шириною 20-30см і довжиною 10-40м. Назва “папірус” походить від латинського слова “рарu” – “царський”. Від цього ж кореня походить і англійське слово – “рареr” (папір), а також французьке і німецьке – “papier”.

Папірус у древньому Єгипті служив не тільки для виробництва паперу, його кореневища використовувалися в їжу. 30 століть папірус служив джерелом одержання матеріалу для письма. Його падіння відбувся в VIII в., коли він був витіснений винайденим в Китаєві папером. У дельті Нілу збереглася кілька невеликих заростей папірусу. Зараз його вирощують тільки як декоративну рослину в садах і парках Єгипту, Бразилії й інших країн з теплим кліматом.

Перші землеробські цивілізації виникли в шумерів у межиріччя Тигру і Євфрату, у єгиптян у долині ріки Ніл, в індіанців племені майя в Південній Америці.

Яким чином на землі з’явився рис. У жителів острова Калимантан є забавна легенда про появу рису. У стародавності він був їжею богів і покуштувати його могли лише деякі щасливці, що побували в гостях на небі. Але боги зірко стежили, щоб гості не віднесли із собою його насіння. Викрасти рис у богів удалося хитрому юнаку: він виніс трохи безцінних зерен у тріщинах своїх п'ят.

Самі древні консерви. Малайці і палінезійці, відправляючись у тривалі морські подорожі, брали із собою кокосові горіхи. Це був надійний запас їжі і рідини в прекрасній природній упаковці. Тубільці не тільки харчувалися кокосовими горіхами, але і висаджували їх на всіх островах, що відвідували.

Найдавніша жуйка. Бетелева пальма (Areca catechu) – одна з найважливіших економічних рослин Старого світла. Її насіння містить таніни й алкалоїди, з яких арекоїдин має токсичні властивості. Тонко нарізані скибочки насінин входять до складу бетелевої жуйки разом з бетелем і гашеним вапном. Цю жуйку використовують мільйони людей у тропічній Азії й Африці. При жуванні рясно виділяється слина і вся порожнина рота забарвлюється в криваво-червоний колір. Заради насінння бетелеву пальму широко культивували з древніх часів. У дикому стані вона невідома.

33