49 Читанка

50. Сортування. Значення і складність алгоритмів сортування.

Алгоритм сортування — це алгоритм, що розв'язує задачу сортування, тобто здійснює впорядкування лінійного списку елементів.

Характеристики алгоритмів

Для алгоритму сортування (як і для будь-якого іншого сучасного алгоритму) основними характеристиками є: час необхідний на впорядкування n-елементного масиву і додаткова пам'ять необхідна для впорядкування. Крім цих двох характеристик, сортування буває стабільним чи нестабільним, з використанням додаткової інформації про елементи, чи без використання.

Теорема про найкращий час сортування

Якщо алгоритм сортування в своїй роботі спирається тільки на операції порівняння двох об'єктів (?) і не враховує жодної додаткової інформації про елементи, то він не може впорядкувати масив елементів швидше ніж за в найгіршому випадку.

50. Метод Шела. «Швидке» сортування

Сортува?ння Ше?лла — це алгоритм сортування, що є узагальненням сортування включенням.

Алгоритм базується на двох тезах:

• Сортування включенням ефективне для майже впорядкованих масивів.

• Сортування включенням неефективне, тому що переміщує елемент тільки на одну позицію за раз.

Тому сортування Шелла виконує декілька впорядкувань включенням, кожен раз порівнюючи і переставляючи елементи, що знаходяться на різній відстані один від одного.

Сортування Шелла не є стабільним.

Ідея алгоритму

На початку обираються m-елементів: , причому, .

Потім виконується m впорядкувань методом включення, спочатку для елементів, що стоять через , потім для елементів через і т. д. до .

Ефективність досягається тим, що кожне наступне впорядкування вимагає меншої кількості перестановок, оскільки деякі елементи вже стали на свої місця.

51. Алгоритм пошуку. Основні методи пошуку

• Лінійний пошук: шукає елемент у не відсортованому списку

• Алгоритм вибору: знаходить k-ий найбільший елемент

• Двійковий пошук: шукає елемент у впорядкованому списку, полягає у порівнянні серединного елемента масиву з шуканим значенням, і повторенням алгоритму для тієї або іншої половини, залежно від результату порівняння

• Бінарне дерево пошуку: використовує бінарне дерево для збереження елементів

• Пошук в ширину: обходить граф рівень за рівнем

• Пошук в глибину: обходить граф гілка за гілкою

• Пошук за найкращим шляхом: обходить граф в порядку важливості елементів, використовується черга з пріоритетами

• Пошук за найменшою вартістю: алгоритм пошуку на деревах, що знаходить найдешевший шлях

• Інтерполяційний алгоритм пошуку: подібний до алгоритму двійкового пошуку

• Хеш-таблиця: шукає елемент у невпорядкованій множині за час O(1)

52 Програмування у машинних кодах

Машинний код - набір команд, що може зрозуміти й обробити центральний процесор комп'ютера без транслятора. Кожен тип центрального процесора має власний машинний код. Оскільки машинний код складається повністю з двійкових чисел (бітів), більшість програмістів пишуть програми на мовах програмування високого рівня. Програми, написані такими мовами повинні транслюватися в машинний код, що здійснює компілятор або інтерпретатор програм, до того, як комп'ютер починає їх виконувати.

53. Мова асемблера - мова програмування низького рівня яка використовується для програмування комп'ютерів, мікропроцесорів,мікроконтролерів та інших мікросхем.

Асе?мблер (англ. assembler) — загальноприйнята назва транслятора з автокоду. Асемблер переводить початкову програму, написану на автокоді, в переміщувану програму на мові машинній. Оскільки асемблер здійснює трансляцію на мову завантажувача, при завантаженні програми необхідна налаштування умовних адрес, тобто адрес, значення яких залежать від розташування даної програми в пам'яті ЦВМ і від її зв'язків з іншими незалежно трансльованими програмами.

У простому випадку асемблер переводить одне речення початкової програми в один об'єкт (команду, константу) модуля завантаження (т. з. трансляція «один в один»). При цьому взаємне розташування об'єктів в модулі завантаження і, зрештою, в пам'яті машини визначається порядком пропозицій в початковій програмі на автокоді і повністю залежить від програміста. Асемблер виконує і допоміжні функції, такі, як підготовка до друку документів необхідної форми, реєстрація зв'язків даної програми з іншими програмами і т. д. Для цієї мети в автокодах передбачаються команди асемблера, які не породжують об'єктів в робочій програмі і призначені тільки для вказівки допоміжних дій асемблера.

Команди мови асемблера відповідають машинним кодам відповідного мікропроцесора чи мікроконтролера. Фактично, мова асемблера являє собою більш зручну символьну форму запису машинних команд. Як наслідок, програми написані для одного типу процесорів, на іншому не будуть функціонувати. Мова асемблера також містить засоби для створення міток та переходів, що необхідно для створення циклів та розгалужень. Можуть бути наявні засоби для створення макросів, процедур. Кожне сімейство (модельний ряд) мікропроцесорів має свій набір команд і, відповідно, свій набір інструкцій на мові асемблера.

54. Мови програмування високого рівня

можна сказати є більш зрозумілими людині, ніж комп'ютеру. Особливості конкретних комп'ютерних архітектур в них не враховуються, тому створені програми легко переносяться з комп'ютера на комп'ютер. Здебільшого достатньо просто перекомпілювати програму під певну комп'ютерну архітектурну та операційну систему. Розробляти програми на таких мовах значно простіше і помилок допускається менше. Значно скорочується час розробки програми, що особливо важливо при роботі над великими програмними проектами.

Наразі у середовищі розробників вважається, що мови програмування, які мають прямий доступ до пам’яті та регістрів або мають асемблерні вставки, потрібно вважати мовами програмування з низким рівнем абстракції. Тому більшість мов, які вважалися мовами високого рівня до 2000-го року зараз вже такими не вважаються.

? Адресна мова програмування

? Фортран

? Кобол

? Алгол

? Pascal

? Java

? C

? C++

? Objective C

? Smalltalk

? C#

? Delphi

Недоліком мов високого рівня є більший розмір програм порівняно з програмами на мові низького рівня. Тому в основному мови високого рівня використовуються для розробок програмного забезпечення комп'ютерів, і пристроїв, які мають великий обсяг пам'яті.

55. Абетка (алфавіт) — це набір символів, які використовуються для написання програм.

Абетку мови Паскаль складають:

1) Літери A..Z, a..z та символ підкреслювання "_".

2) Цифри від 0 до 9.

3) Спеціальні символи + -*/ = <>(){}[].,:;#$'".

4) Службові слова:

and - і, та

array - масив

begin - початок

case - варіант

const - константа

div - ділення

do - виконати

downto - зменшуючи до

else - інакше

end - кінець

file - файл

for - для

function - функція

goto - перейти до

if - якщо

in - в

label - мітка

mod - мод, остача

nil - нуль, нічого

not - не

of - з

or - або, чи

packed - упакований

procedure - процедура

program - програма

record - запис

repeat - повторювати

set - множина

then - то

to - до (збільшуючи до)

type - тип

until - доти поки

var - змінна

while - поки

with - з

5) Деякі послідовності з двох спеціальних символів:

: = надати значення

>= більше або дорівнює

<= менше або дорівнює

<> не дорівнює

.. роздільник діапазонів

(* або { початок коментарію *) або } кінець коментарію

56. До складу арифметичних виразів входять числа, числові змінні та константи, стандартні функції, з'єднанні арифметичними операціями та круглими дужками.

Для арифметичних операцій над числовими операндами встановлена така черговість (пріоритет) виконання:

1)обчислення функцій; 2) множення (*), ділення (/), ділення націло div), остача від ділення (mod); 3) додавання (+), віднімання (-).

Для зміни порядку виконання арифметичних операцій використовують круглі дужки. Операції одного і того ж самого пріоритету виконуються зліва направо у порядку їх появи у виразі.

Для запису арифметичних виразів мовою PASCAL використовуються стандартні функції:

ABS(X) – |X| ARCTAN(X) – arctg x

COS(X) – cos x SIN(X) – sin x

EXP(X) – ex LN(X) – ln x

SQR(X) – x 2 SQRT(X) – квадратний корінь

ROUND(X) – функція округлення дійсного числа до найближчого цілого.

ODD(X) – перевіряє парність аргументу. Якщо це парне число, результат функції False, інакше – TRUE.

RANDOM(X) - виробляє випадкове число від 0 до Х.

Функції, що входять до арифметичних виразів, називаються чисельними функціями.

Логічні вирази — це вирази, що складаються з висловлювань, які можуть бути з’єднані логічними зв’язками. Ці вирази набувають логічного значення («хибне» або «істинне»). Логічні вирази можуть бути простими та складеними. У простому логічному виразі використовуються змінні та константи логічного типу, операції порівняння. Зв’язка простих логічних виразів за допомогою логічних операцій утворює складений логічний вираз. Прості вирази записуються в складених виразах у круг­лих дужках.

Крім арифметичних виразів в математиці і інформатиці зустрічаються логічні вирази. Логічними виразами називаються такі вирази, в результаті обчислення яких одержуються логічні значення типу “true” або “false” („так” або „ні”). Вони призначені для запису різноманітних умов. Логічні вирази складають для пошуку потрібної інформації.

Логічні вирази бувають прості і складені. Простий логічний вираз – це два арифметичні вирази, з’єднані знаком порівняння.

Складені логічні вирази – це вирази, утворені з простих логічних виразів за допомогою логічних операцій not, and, or. Прості логічні вирази у складених логічних виразах записуються в дужках.

57 Стандартні функції

Більшість інших операцій по обробці величин виконують стандартні функції. Функція має ім'я (ідентифікатор), за яким вказано один чи більше аргументів. При зверненні до функції викликається готова вбудована в транслятор програма обробки, якій, в якості вхідних величин, передаються аргументи функції. Результат повертається в головну програму через ім'я функції.

Ось список основних функцій:

abs(x) — абсолютна величина (модуль) х. Аргумент х — цілий або дійсний. Результат — відповідно цілий або дійсний.

sqr(x) — число в квадраті. Аргумент х — цілий або дійсний. Результат — відповідно цілий або дійсний.

sqrt(x) - обчислення кореня квадратного. Аргумент і результат – дійсні; х>=0

trunc(x) — відкидає дробову частину х. Аргумент — дійсний, результат — цілий.

Якщо y := trunc (3.5) то значення змінної y буде дорівнювати 3.

round(x) — округлення х до найближчого цілого. Аргумент — дійсний, результат — цілий.

Якщо y := round (3.5) то значення змінної y буде дорівнювати 4 .

sin(x) - x — в радіанах, результат — дійсне число.

cos(x) - x — в радіанах, результат — дійсне число.

arctan(x) - х — дійсне, результат — значення в радіанах.

ln(х) - натуральний логарифм, х>0 , х і результат — дійсні.

ехр(х) — e в степені х. Експонента х — дійсне.

Для піднесення х до будь-якого степеня у (х ^ у) можна користуватися формулою:

x ^ у = ехр(у * ln(х))

Користувацькі функції створює сам програміст, вони можуть використовуватися для виконання специфічних завдань, які неможливо вирішити стандартними вбудованими функціями. Приклади не знайдені.

58. Підпрограма (subroutine) - частина програми, яка реалізує певний алгоритм і дозволяє звернення до неї з різних частин загальної (головної) програми. В термінах мов програмування: функції (С), процедури (Pascal), методи (Java).

Підпрограма часто використовується для скорочення розмірів програм в тих задачах, в процесі розв'язання яких необхідно виконати декілька разів однаковий алгоритм при різних значеннях параметрів. Інструкції (оператори, команди), які реалізують відповідну підпрограму, записують один раз, а в необхідних місцях розміщують інструкцію виклику підпрограми.

Набір найвживаніших підпрограм утворює бібліотеку стандартних підпрограм.

В більшості мов програмування високого рівня, підпрограми називаються процедурами та функціями. В залежності від мови програмування, терміни «процедура» та «функція» можуть розрізнятися (як правило, процедурою називають підпрограму, що не повертає результату, тоді як функція має результат і може використовуватись як частина виразу) чи розглядатись як синоніми (зокрема, в мові C, де в початковому варіанті всі підпрограми могли повертати результат, їх здебільшого називають функціями).

59,60 читанка

61 Предметом вивчення дисципліни «Математичне програмування» є математичні властивості та закономірності пошуку екстремуму функцій і функціоналів, методи та алгоритми оптимізації.

Математичне програмування поділяється на лінійне, цілочисельне та нелінійне програмування.

Оскільки математичні методи не можуть застосовуватися безпосередньо до досліджуваного об'єкта, необхідною є побудова адекватної цьому об’єкту математичної моделі. Під математичною моделлю об'єкта (явища, системи) будемо розуміти деяку штучну систему (фізичну або абстрактну), що спрощено відбиває структуру й основні закономірності розвитку реального об'єкта так, що її вивчення подає інформацію про стан і поведінку самого досліджуваного об'єкта.

2. Загальна постановка задачі математичного програмування (ЗМП).

Загальна модель задачі математичного програмування має такий вигляд:

У структурі моделі (1.1) можна виділити 3 елементи:

1) Набір керованих змінних x1, x2, ... x n, значення яких підлягають оптимізації. Різні допустимі комбінації значень змінних відповідають можливим розв’язкам задачі.

2) Цільова функція z (x1, x2, ... x n) - функція, що виражає залежність прийнятого критерію оптимальності від керованих змінних.

Критерій оптимальності є мірою наближення розв’язку до поставленої мети. В економічних задачах, як правило, таким критерієм виступає показник ефективності функціонування системи (наприклад, прибуток від реалізації продукції, продуктивність праці, таке інше) або показник витрат. Слід зазначити, що одній меті можуть відповідати декілька критеріїв оптимальності (багатокритеріальна задача); в цьому разі цільова функція має враховувати всі виділені критерії.

3) Умови або обмеження g (x1, x2, ... x n), що накладаються на значення змінних або на співвідношення між ними.

3. Коротка класифікація моделей МП.

Основними ознаками, за якими моделі математичного програмування поділяють на класи, є: характер функцій у складі моделі, тип змінних, врахування фактору часу та випадкових факторів

В залежності від характеру функцій, що входять до складу моделі, задачі МПможуть бути лінійними або нелінійними. Якщо цільова функція іфункції всіх обмежень моделіє лінійними, то дана задача являє собою задачу лінійного програмування (ЗЛП). В інших випадках, якщо хоча б одна функція в складі моделі є нелінійною, маємо справу із задачею нелінійного програмування (ЗНЛП). Зазначимо, що для ЗЛП розроблені універсальний і ціла низка часткових методів розв’язання. Навпаки, лише незначна частина ЗНЛП (а саме, задачі опуклого програмування) може бути ефективно розв’язанана частковими методами.

62,63,64 Якщо цільова функція іфункції всіх обмежень моделіє лінійними, то дана задача являє собою задачу лінійного програмування (ЗЛП). В інших випадках, якщо хоча б одна функція в складі моделі є нелінійною, маємо справу із задачею нелінійного програмування (ЗНЛП). Зазначимо, що для ЗЛП розроблені універсальний і ціла низка часткових методів розв’язання.

Задача лінійного програмування як задача розподілу обмежених ресурсів.

Зауважимо, що задача ЛП у багатьох випадках виявляється асоційованою із задачею розподільчого типу, яка спрямована на пошук найбільш вигідного способу розподілу обмежених ресурсів за декількома видами виробничої діяльності. У сформульованій вище задачі (1.2) представлено п видів виробничої діяльності, інтенсивності використання котрих (шукані величини) скаладають x1, x2, … xn . Для здійснення усіх видів виробничої діяльності є в наявності т видів ресурсів, можливі обсяги споживання яких обмежені значеннями b1, b2, …, bm. Витрати і-го ресурсу на одиницю продукції j-го виду виробництва дорівнюють aij. Тому сума , яка являє собою загальний обсяг і-го ресурсу, що використовується n видами виробництва, не може перевищувати величини bi.

Структура цільової функції z відбиває внесок кожного виду виробничої діяльності в загальний результат, У випадку максимізації величинаCj являє собою прибуток від j-го виду виробничої діяльності на одиницю відповідної продукції, а у випадку мінімізації Cj характеризує питомі витрати. Зауважимо, що «корисність» деякого виду виробничої діяльности не можна встановити тільки за значенням відповідного коефіцієнта цільової функції, оскільки обсяг споживання обмежених ресурсів також є важливим чинником. Оскільки усі види виробничої діяльності, подані в моделі, претендують на використання обмежених ресурсів, відносна корисність деякого виду виробництва (у порівнянні з іншими видами виробничої діяльності) залежить як від величини коефіцієнта цільової функції сj, так і від інтенсивності споживання ресурсів aij. Тому можлива ситуація, коли через занадто великі витрати обмежених ресурсів деякий j-й вид виробничої діяльності, що характеризується високим прибутком, використовувати недоцільно (тобто в оптимальному розв’язку відповідна змінна виявиться небазисною).

У більшості випадків нелінійність моделі обумовлюється, як правило, структурними співвідношеннями економічного процесу або непропорційністю зміни витрат, випуску продукції, показників якості.

У загальній постановці задачу нелінійного програмування (НЛП) записують так:

(1)

(max)z(x1, x2, …, xn), (2)

де F1(x), …, Fn(x),z(x), x=(x1, x2, …,xn) – довільні функції. У конкретних задачах частина обмежень (або всі) можуть бути нерівностями. Крім того, на невідомі можуть накладатися умови невід'ємності і т.п.

Однією з основних особливостей задач НЛТ є можливість різними способами задавати цільову функцію. Якщо в лінійному випадку вона була строго монотонною і досягала свого оптимального значення лише у вершині многокутника розв'язку; то тут картина зовсім інша. Наприклад! навіть графік функції, однієї змінної, свідчить про те, що вона вже має багато локальних максимумів.

Друга особливість задач НЛП випливає із порушення властивості опуклості многокутника розв'язків задач ЛП. Легко навести приклади задач, де область розв'язків задачі НЛП буде багатозв'язною.

Геометрична інтерпретація задач, нелінійного програмування

Для більшої наочності проілюструємо ці випадки графічно. Розглянемо випадок двох змінних з обмеженнями-нерівностями.

64. Програмне забезпечення (ПЗ) - це сукупність всіх програм та відповідної документації, що забезпечує використання ЕОМ вінтересах кожного її користувача. Розрізняють системне та прикладне ПЗ.

Системне ПЗ - це сукупність програм для забезпечення роботи комп'ютера. Системне ПЗ підрозділяється на базове і сервісне. Системні програми призначені для управління роботою обчислювальної системи, виконують різні допоміжні функції (копіювання, видачі довідок, тестування, форматування і т. д).

Базове ПО включає в себе:

• операційні системи;

• оболонки;

• мережеві операційні системи.

Сервісне ПО включає в себе програми (утиліти):

• діагностики;

• антивірусні;

• обслуговування носіїв;

• архівування;

• обслуговування мережі.

Прикладне ПЗ - це комплекс програм для вирішення задач певного класу конкретної предметної області. Прикладне ПЗ працює тільки при наявності системного ПЗ.

Прикладні програми називають додатками. Вони включає в себе:

• текстові процесори;

• табличні процесори;

• бази даних;

• інтегровані пакети;

• системи ілюстративної та ділової графіки (графічні процесори);

• експертні системи;

• навчальні програми;

• програми математичних розрахунків, моделювання та аналізу;

• ігри;

• комунікаційні програми.

Особливу групу складають системи програмування (інструментальні системи), які є частиною системного ПЗ, але носять прикладний характер. Системи програмування - це сукупність програм для розробки, налагодження та впровадження нових програмних продуктів. Системи програмування зазвичай містять:

• транслятори;

• середовище розробки програм;

• бібліотеки довідкових програм (функцій, процедур);

• отладчики;

• редактори зв'язків та ін

66 Оболонки операційних систем

Bci операційні системи ПК, за винятком ОС Windows-95, були побудовані за принципом діалогового введення команд. Відповідно до цього принципу користувач повинен за допомогою клавіатури вручну набрати необхідну команду. Команда синхронно набору відображається на екрані дисплея. Далі користувач повинен переконатися, що в команді немає помилок, i натиснути клавішу Enter, після цього команда виконується, i на екран виводяться деякі повідомлення.

Указаний принцип має, у крайньому випадку, два основних недоліки.

1) потрібно пам'ятати команди ОС, а це не просто, особливо для початківця;

2) для ручного набору команд потрібний визначений час. У процесі цього набору комп'ютер у більшості випадків простоює. У підсумку це призводить не тільки до зниження ефективності використання ПК, але и до неефективної роботи самого користувача.

Спроби вирішити цю проблему i привели до створення оболонки ОС.

Оболонка ОС — це спеціальна програма, надбудова над операційною системою, яка дозволяв просто i з високою наочністю виконувати найуживаніші команди ОС. Оболонка показує на екрані які команди ОС можна виконувати в даний момент. Для виконання будь-якої з них користувачу потрібно навести курсор у відповідне місце екрана i натиснути клавішу Enter або кнопку миші. Однією з найпопулярнішим i найпоширенішим була i залишається оболонка Norton Commander. Kpiм цієї оболонки для MS DOS використовують також оболонки PC Shell, PathMinder, XTree та ін.

Хоч різні оболонки принципово відрізняються одна від одної, будь-яка з них дозволяє реалізувати такі основні функції:

1. Відображати на екрані зміст будь-якого каталогу магнітних та оптичних дисків.

2. Без набору команд ОС просто та зручно копіювати, перейменовувати, пересилати файли з одного каталогу в інший та знищувати ix.

3. Виконувати різні операції з каталогами, а саме: створювати, перейменовувати та знищувати ix.

4. Переглядати та редагувати тестові файли.

5. Виконувати команди так само, як вони виконуються в середовищі операційної системи.

67 Norton Commander (NC) — популярний файловий менеджер для DOS.

Среди программ, облегчающих общение с PC и избавляющих от необходимости пользоваться командами ОС, наибольшее распространение получила программа Norton Commander, позволяющая просматривать содержимое дисков, переходить из каталога в каталог, копировать, перемещать и удалять файлы, запускать программы, выполнять другие сервисные функции.

Рисунок: общий вид среды NC.

Часть полей может не отображаться ввиду особеннностей настройки системы человеком, работавшим ранее. Следует отметить, что NC использует четыре различных курсора:

один для верхнего меню,

два в одной из панелей,

и один в командной строке.

Общая характеристика полей:

ВЕРХНЕЕ МЕНЮ позволяет пользователю самому определить что и как должно отображаться на экране; как реагировать на действия оператора при недостатке информации. Переход к работе с ним осуществляется нажатием клавиши "F9".

ЛЕВАЯ/ПРАВАЯ ПАНЕЛИ отображают каталоги двух устройств. Имена устройств указаны в верхней части панелей. В каждый момент времени только одна панель АКТИВНА (с ней можно работать); активная панель помечается курсором. Переключение панелей осуществляется нажатием клавиши "TAB".

Кроме курсора активной панели имеется курсор - указатель на текущий файл; он управляется клавишами поля редактирования клавиатуры. Панели можно выключить (включить) одновременным нажатием клавиш CTRL и O (буква "O" латинская).

КОМАНДА MS - DOS дает возможность менее ленивым пользователям поработать неросредственно с ОС и выполнять операции непредусмотренные NC.

НИЖНЕЕ МЕНЮ сообщает любознательным людям как запрограммированы в системе функциональные клавиши, функция многих из них зависит состояния клавиш переключения регистров.

Основные команды

Tab - переход из правого окошка в левое и обратно.

Alt+F1 - смена диска на левой панели. Диск можно выбрать клавишами управления курсором (Enter) или латинской буквой - именем

Alt+F2 - смена диска на правой панели диска.

F1 - вызов Help

F2 - Пользовательское меню

F3 - Просмотр файла. Листать просматриваемый файл можно клавишами PgUp и PgDown. Понятный текст вы увидите только для формата ASCII.

F4 - Редактирование файла

F5 - Копирование. Нортон обычно копирует файл (на которой стоит курсор) или файлы (помеченные инверсным цветом) из одного окна (активного) в другое. После нажатия F5 на экране появится табличка с запросом пути копирования (Enter, Esc). Если такой же файл уже существует в каталоге, куда вы копируете, заботливый Нортон запросит подтверждения на замещение старого файла новым (Возможные варианты ответов - OverWrite-перезаписать, Skip-пропустить,не презаписывать, All-переписать все,не задавая вопросов, Cancel-немедленно прекратить,отменить копирование). Пометить несколько файлов для копирования можно клавишей Insert (отменить пометку той же клавишей). Эта же функция позволяет и печатать файлы (т.е. копировать их на принтер). Тогда в табличке с указанием пути копирования наберите PRN.

Чтобы скопировать на дискету файлы, которые туда не умещаются, нужно эти файлы пометить, начать копировать, а затем когда появится сообщение о недостатке места на дискете, выбрать стрелками Cancel, копирование прекратится, причем уже скопированные файлы пометку потеряют, а те, которые не поместились на дискету, останутся выделенными.

F6 - Переименование и перемещение. Перемещение напоминает копирование, но на старом месте файл удалится. Если файл защищен, Нортон запросит разрешение на удаление.Чтобы переименовать файл, вместо пути в табличке-запросе укажите новое имя файла. Можно также переместить или скопировать файл, дав ему новое имя. Для этого в табличке-запросе после пути поставьте косую черту (/) и напишите это имя. Таким образом копировать и премещать файлы можно только ПО ОДНОМУ!

F7 (или щелчок мыши по F7 в строке подсказки)- создание новой директории. Появится табличка, в которой нужно написать имя директории (или нажать Esc если вы передумали создавать каталог). Созданный каталог или подкаталог появятся на том диске (или дискете) и в том каталоге, где вы в момент создания находились.

F8 - (или щелчок мыши по F8 в строке подсказки)- удаление ТЕКУЩЕГО файла или каталога (того, на котором стоит курсор). NC вежливо усомнится, на самом ли деле вы хотите удалить эту ни в чем не повинную директорию. Если вы по-прежнему настроены решительно, ответьте (стрелками или мышью): Delete. Пожалеете бедняжку - выберите Cancel (отменить) и нажмите Enter. Обычно все сказанное относится только к пустой директории.

Эту функцию ИСПОЛЬЗУЙТЕ ОЧЕНЬ ОСТОРОЖНО !!!!!

Можно удалить также группу файлов в одном каталоге. Для этого их надо пометить (см.) и нажать F8.

F9 - Выход в верхнее меню NC. Самый левый и самый правый пункты меню практически одинаковы. В них показаны режимы вывода информации в правом и левом окошках.

Пункт Files в основном повторяет операции функциональных клавиш.

Commands

Options

F10 - Выход из NC.

Norton Utilities — пакет утилит корпорации Symantec, предназначенный для оптимального контроля над системой. Norton Utilities содержит утилиту LiveUpdate!, которая автоматически загружает и устанавливает последние дополнения и определения вирусов для продуктов Symantec. Norton Utilities работает в фоновом режиме, контролируя систему и автоматически разрешая возникающие конфликты.

Утилита Norton System Doctor предлагает устранить такие проблемы как фрагментация или заражение вирусом. Потерянный файл можно восстановить при помощи утилиты Norton UnErase. Утилита Norton Rescue создает набор дискет со всеми инструментами, необходимыми для восстановления компьютера после крушения системы.

Программа Norton CrashGuard позволит сохранить информацию, предотвращая разрушение всей системы. Если одно из приложений зависло, Norton CrashGuard постарается восстановить его работоспособность, даже если оно не реагирует на действия мыши. По мере сохранения, редактирования и повторного сохранения файлов они фрагментируются. Это приводит к замедлению доступа и снижению производительности ПК. Программа Speed Disk решает эту проблему, дефрагментируя файлы таким образом, что может быть восстановлена оптимальная производительность.

Disk Doctor, Disk Editor, Disk Tools, Speed Disk, UnErase, UnFormat - начинающим пользователям этот список программ вряд ли о чем-либо скажет, а вот представителей старой гвардии обязательно заставит вспомнить те славные времена, когда пакет Norton Utilities был на слуху практически у всех обладателей электронно-вычислительных машин.

65.MS DOS Модулі операційної системи MS DOS

Поняття модуля широко використовується стосовно як до апаратної, так і до програмної частини комп'ютера. Модуль - уніфікована самостійна функціональна частина системи, що має закінчене оформлення і засоби сполучення з іншими функціональними вузлами і модулями. Структуру операційної системи MS DOS утворюють модулі:

• BIOS (BasicInput/OutputSystem) - базова система вводу-виводу;

• модуль розширення - ЕМ BIOS (Extension Module BIOS) у виді файлу з ім'ям IO.SVS;

• базовий модуль (ВМ - Basic Module) дискової операційної системи у виді файлу з ім'ям MSDOS.SYS;

• командний процесор або інтерпретатор команд (С\ - Command Interpreter) у виді файлу з ім'ям COMMAND.COM;

• зовнішні команди і драйвери, утиліти - файли з розширенням .СОМ, .EXE. .SVS:

• системний завантажник (SB - System Bootstrap);

• інструментальні засоби DOS: система програмування MS DOS QBASIC; текстовий редактор MS DOS EDITOR, що забезпечує підготовку текстових документів і текстів вихідних програм; укладальник DEBUG для тестування й відлагодження файлів, що виконуються.

• BIOS, модуль розширення ЕМ BIOS, завантажувальні (зовнішні) драйвери, системний завантажник складають машинозалежну частину операційної системи.

• Базовий модуль DOS, командний процесор, зовнішні команди, інструментальні засоби складають машинонезалежну частину операційної системи.

• Операційна система MS DOS, крім модуля BIOS, зберігається на зовнішньому носії, звичайно на твердому, рідше на гнучкому диску. Після включення комп'ютера в мережу починається процес перезапису операційної системи MS DOS з диска в оперативну пам'ять. Цей процес одержав назву завантаження операційної системи.

68 Windows

1. Windows 1.0 (1985)

2. Windows 2.0 (1987)

3. Windows 2.1 (Windows 386) (1987) — в системе появилась возможность запуска DOS-приложений в графических окнах, причём каждому приложению предоставлялись полные 640 Кб памяти. Полная поддержка процессора 80286. Появилась поддержка процессоров 80386.

4. Windows 3.0 (1990) — улучшена поддержка процессоров 80386 и защищённого режима.

5. Windows 3.1 (1992) — серьёзно переработанная Windows 3.0; устранены UAE (Unrecoverable Application Errors — фатальные ошибки прикладных программ), добавлен механизм OLE, печать в режиме WYSIWYG («что видите, то и получите»), шрифты TrueType, изменён Проводник (диспетчер файлов), добавлены мультимедийные функции.

6. Windows для рабочих групп (Windows for Workgroups) 3.1/3.11 — первая версия ОС семейства с поддержкой локальных сетей. В WFWG 3.11 также испытывались отдельные усовершенствования ядра, применённые позднее в Windows 95.

7.

Семейство Windows 9x

Включает в себя Windows 95, Windows 98 и Windows Me.

Windows 95 была выпущена в 1995 году. Её отличительными особенностями являются новый пользовательский интерфейс, поддержка длинных имён файлов, автоматическое определение и конфигурация периферийных устройств Plug and Play, способность исполнять 32-битные приложения и наличие поддержки TCP/IP прямо в системе. Windows 95 использует вытесняющую многозадачность и выполняет каждое 32-битное приложение в своём адресном пространстве.

Семейство Windows NT

Только в этом семействе представлены операционные системы для серверов

1. Windows NT 3.1 (1993)

2. Windows NT 3.5 (1994)

3. Windows NT 3.51 (1995)

4. Windows NT 4.0 (1996)

5. Windows 2000 (2000) — Windows NT 5.0

6. Windows XP (2001) — Windows NT 5.1

7. Windows XP 64-bit Edition (2006) — Windows NT 5.2

8. Windows Server 2003 (2003) — Windows NT 5.2

9. Windows Vista (2006) — Windows NT 6.0

10. Windows Home Server (2007) — Windows NT 5.2

11. Windows Server 2008 (2008) — Windows NT 6.0

12. Windows Small Business Server (2008) — Windows NT 6.0

13. Windows 7 — Windows NT 6.1 (2009)

14. Windows Server 2008 R2 — Windows NT 6.1 (2009)

15. Windows Home Server 2011 — Windows NT 6.1 (2011)

16. Windows 8 — Windows NT 6.2 (2012)

17. Windows Server 8 — Windows NT 6.2 (2012)

Семейство ОС для карманных компьютеров

1. Windows CE

2. Windows Mobile

3. Windows Phone

Семейство встраиваемых ОС Windows Embedded

Windows Embedded — это семейство операционных систем реального времени, было специально разработано для применения в различных встраиваемых системах.

UNIX— семейство переносимых, многозадачных и многопользовательских операционных систем.

Первая система UNIX была разработана в 1969 году.

Некоторые отличительные признаки UNIX-систем включают в себя:

? использование простых текстовых файлов для настройки и управления системой;

? широкое применение утилит, запускаемых в командной строке;

? взаимодействие с пользователем посредством виртуального устройства — терминала;

? представление физических и виртуальных устройств и некоторых средств меж процессового взаимодействия как файлов;

? использование конвейеров из нескольких программ, каждая из которых выполняет одну задачу.

Идеи, заложенные в основу UNIX, оказали огромное влияние на развитие компьютерных операционных систем. В настоящее время UNIX-системы признаны одними из самых исторически важных ОС.

UNIX-системы имеют большую историческую важность, поскольку благодаря им распространились некоторые популярные сегодня концепции и подходы в области ОС и программного обеспечения. Также, в ходе разработки Unix-систем был создан язык Си.

Среди примеров известных UNIX-подобных операционных систем: BSD, Solaris, Linux, Android, MeeGo, NeXTSTEP, Mac OS X, Apple iOS.

GNU/Linux — общее название Unix-подобных операционных систем на основе ядра Linux,библиотек и системных программ, разработанных в рамках проекта GNU, а также другого программного обеспечения.

отличие от большинства других операционных систем, Linux не имеет единой «официальной» комплектации. Вместо этого Linux поставляется в большом количестве так называемых дистрибутивов, в которых ядро Linux соединяется с утилитами GNU и другими прикладными программами (например, X.org), делающими её полноценной многофункциональной операционной средой.

В Линукс-системах пользователи работают через интерфейс командной строки (CLI), графический интерфейс пользователя (GUI), или, в случае встраиваемых систем, через элементы управления соответствующих аппаратных средств.

В дальнейшем Linux достигал все новых и новых высот:

? перенос серьёзных проприетарных продуктов, таких как Oracle

? серьёзный интерес IBM к этой экосистеме как основе для своих вертикальных решений

? появление аналогов почти всех привычных программ из мира Windows

? отказ некоторых производителей оборудования от обязательной предустановки Windows

? выпуск нетбуков с одной лишь Linux

? использование в качестве ядра в ОС Android

На настоящий момент Linux есть заслуженно популярная ОС для серверов, хотя и куда менее популярная на рабочих столах.

69 віруси і антивіруси

Комп'ютерний вірус - це спеціальна програма, як правило дуже маленького розміру, здатна впроваджуватися в тіло іншої програми, перехоплювати управління цією програмою, саморазмножуватися і впроваджуватися в інші програми із завданням дестабілізації роботи комп'ютера і псування інформації.

Віруси потрапляють на жорсткий диск комп'ютера або його оперативну пам'ять (завантажувальні віруси) через змінні сховища даних - гнучкі дискети, CD (DVD)-диски, карти флеш-памяти, але найбільше вірусів приходить зі всесвітньої павутини.

Найчастіше віруси вражають завантажувальний сектор диска (як жорсткого, так і гнучкого) і виконувані файли з розширенням exe, com, sys, bat.

Сьогодні число відомих вірусів вже перевалило п'ятитисячну відмітку.

Віруси класифікуються:

1. По місцю існування :

- мережеві віруси (вони поширюються по різних комп'ютерних мережах);

- файлові віруси (заражають виконувані файли програм - com, exe, bat.);

- завантажувальні віруси (заражають завантажувальний сектор диска (boot - sector) або сектор, що містить програму завантаження системного диска - Master Boot Record);

- файлово-завантажувальні (діють так само як і завантажувальні віруси)

2. За способом зараження :

- Резидентні (такий вірус при інфікуванні ПК залишає в оперативці свою резидентну частину, яка потім перехоплює звернення ОС до об'єктів зараження і вражає їх. Резидентні віруси живуть до першого перезавантаження ПК);

- нерезидентні (не заражають оперативну пам'ять і можуть бути активними обмежений час).

3. По результату дії :

- безпечні (ці віруси забивають пам'ять комп'ютера шляхом свого розмноження і можуть організовувати дрібні капості - програвати закладену в них мелодію або показувати картинку);

- небезпечні (ці віруси здатні створити деякі порушення у функціонуванні ПК - збої, перезавантаження, Глюк, повільна робота комп'ютера і так далі);

- дуже небезпечні (небезпечні віруси можуть знищити програми, стерти важливі дані, убити завантажувальні і системні області жорсткого диска, який потім можна викинути)

4. По алгоритму роботи:

- паразитичні (міняють вміст файлів і секторів диска). Такі віруси легко обчислюються і віддаляються;

- мутанти (їх дуже важко виявити через застосування в них алгоритмів шифрування. Кожна наступна копія вірусу, що розмножується, не буде схожа на попередню);

- реплікатори (вони ж мережеві черв'яки, проникають через комп'ютерні мережі, вони знаходять адреси комп'ютерів в мережі і заражають їх);

- троянський кінь (один з найнебезпечніших вірусів, оскільки трояни не розмножуються, а крадуть інформацію - паролі, банківські рахунки, електронні гроші і так далі);

- невидимки (це важко виявлені віруси, які перехоплюють звернення ОС до заражених файлів і секторів дисків і підставляють замість свого незаражені ділянки.

Інша класифікація вірусів:

70Антивірусні програми:

Понизити вірогідність зараження комп'ютера вірусами можна виконуючи правила:

- встановите на свій ПК сучасну ліцензійну антивірусну програму (NOD32, DrWeb, антивірус Касперского).

- перед переглядом інформації принесеної на флэш-карті (дискеті) з іншого комп'ютера перевірте носій антивірусніком;

- після розархівування архівних файлів відразу перевірте їх на віруси;

- періодично перевіряйте комп'ютер на віруси;

- як можна частіше робіть резервні копії важливої інформації (backup);

- використайте спільно з антивірусною програмою файервол якщо комп'ютер підключений до Інтернет;

- настройте браузер (IE, Opera і т. д.) для заборони запуску активного вмісту html- сторінок.

Створення антивірусних програм розпочинається з виявлення вірусу по аномаліях в роботі комп'ютера. Після цього вірус ретельно вивчається, виділяється його сигнатура - послідовність байтів, яка повністю характеризує програму вірусу (найбільш важливі і характерні ділянки коду), з'ясовується механізм роботи вірусу, способи зараження. Отримана інформація дозволяє розробити способи виявлення вірусу в пам'яті комп'ютера і на магнітних -дисках, а також алгоритми знешкодження вірусу(якщо можливо, видалення вірусного коду з файлів - " лікування").

Типи антивірусних програм:

- Детектори. Їх призначення - лише виявити вірус. Детектори вірусів можуть порівнювати завантажувальні сектори дискет з відомими завантажувальними секторами, формованими операційними системами різних версій, і таким чином виявляти завантажувальні віруси або виконувати сканування файлів на магнітних дисках з метою виявлення сигнатур відомих вірусів. Такі програми в чистому вигляді нині рідкісні.

- Фаги. Фаг - це програма, яка здатна не лише виявити, але і знищити вірус, тобто видалити його код із заражених програм і відновити їх працездатність. Відомим в Росії фагом є Aidstest, створений Д. Лозинським.

Дуже потужним і ефективним антивірусним засобом є фаг Doctor Web (створений И. Даніловим). Детектор цього фага не просто сканує файли у пошуках однієї з відомих вірусних сигнатур. Doctor Web реалізує евристичний метод пошуку вірусів, може знаходити і знешкоджувати, так звані, поліморфні віруси і перевіряти файли, що знаходяться в архівах.

- Ревізори. Програма-ревізор контролює можливі шляхи поширення програм-вірусів і зараження комп'ютерів. Програми-ревізори відносяться до самих надійних програм захисту від вірусів і повинні входити в арсенал кожного користувача. Ревізори є єдиним засобом, що дозволяє стежити за цілісністю і змінами файлів і системних областей магнітних дисків. Найбільш відома в Росії програма-ревізор ADinf, розроблена Д. Мостовым.

- Вартові. Вартовий - це резидентна програма, що постійно знаходиться в пам'яті комп'ютера, контролююча операції комп'ютера, пов'язані зі зміною інформації на магнітних дисках, і застережлива користувача про них. Проте, через те, що звичайні програми виконують операції, схожі на ті, що роблять віруси, користувачі зазвичай не використовують сторожа, оскільки постійні попередження заважають роботі.

- Вакцини. Так називаються антивірусні програми, які поводять себе подібно до вірусів, але не завдають шкоди. Вакцини оберігають файли від зміні і здатні не лише виявити факт зараження, але і в деяких випадках "вилікувати" уражені вірусами файли. Нині антивірусні програми-вакцини широко не застосовують, оскільки в минулі роки деякі такі програми працювали некоректно.

Приклади антивірусів:

- Kaspersky Anti-Virus;

- ESET NOD32;

- Symantec Norton AntiVirus;

- Panda Antivirus;

- McAfee Active VirusScan;

- Dr.Web;