3. Живопис візантії

Візантійський живопис поділяється на монументальний та станковий.

Монументальний живопис. В ранньохристиянський період стіни і плафони в катакомбах покриваються розписами, які повторювали сюжети, образи і прийоми світського життя ( амури, квіти, фрукти,орнаменти). Згодом, виникають християнські образи(зображення хреста, ягняти, знака риби,гроно винограду, рослинний та геометричний орнамент).

Стеля у християн символізувала небо, втілення « горного світу». Стіни прикрашали мармуром і мозаїкою. Фон мозаїки був синім,зображуючи колір неба, згодом, вже у візантійський період синій колір змінює символічний золотий колір смальти.

Фресковий живопис Візантії позбавлений реалістичності, ліплення об’єму та прагнення до натуралістичності. Образи подано схематично, жорстко, графічно, завдяки чому художник намагався довести перевагу духовного над тілесним. Жорсткості мозаїкам додає активне використання темного контуру. Такими є риси візантійського канону.

Монументальний живопис мав сувору канонічну схему:

 В куполі розташовувалось поясне зображення «Пантократора»(Вседержителя),

 в простінках між вікнами барабанів – фігури пророків або апостолів,

 в парусах – євангелістів,

 на стовбах – святих,

 в конхі абсиди Богоматір,нижче – сцени прийняття апостолами Причастя від Христа,

 на західній стіні – зображення «Страшний суд».

Станковий живопис: іконопис.

Ікона (з гр. – образ) – зображення Святого, образ, який мав слугувати посередником між богом і віруючим, святиня на яку молилися.Вважалося, що образи на іконі створював сам Бог, а художник сприймався лише як його інструмент,знаряддя – його рукою водить Бог. Ось чому всі ікони мають зворотню перспективу – зображення робиться немов з того боку дошки, де міститься точка сходження ліній. Згодом, розробляється іконографічний канон – низка правил відповідно до яких зображують того чи іншого Святого, властиві лише йому атрибути, кольори одягу,зачіски,пози,вікова категорія та етнічні риси. Саме завдяки цим правилам образи стають впізнаними. Наприклад, Христа завжди зображували з темним волоссям, борідкою у червоному хітоні(довгий одяг) та блакитному чи синьому гіматії (верхній одяг на зразок плаща). Богоматір зображували молодою, з покритою головою, у червоній чи пурпуровій туніці, синьому мафорії (верхній довгий одяг), в червоних черевичках.

Техніка іконопису: ікони створювалися в техніці енкаустики (живопис восковими фарбами) та відрізнялися соковитим колоритом.

Призначення Святого образу – полегшувати лодині її спілкування з Богом.

У 8 ст. при імператорі Левові ІІІ виникає іконоборство, знищуються всі ікони. Це послугувало тому, що живопис Візантії знову стає символічним. Це часи знаковості художнього мовлення. Хрест, риба, виноградне гроно,рослинний або геометричний орнамент знову починають домінувати як монументальному так і в станковому живописі. Відновлюється іконописання лише в 843р.